
- •Тема 1. Макроекономіка як наука. Фундаментальні поняття макроекономіки
- •Предмет, об’єкт та суб’єкти макроекономіки
- •1.2. Загальнонаукові та специфічні методи макроекономіки, її функції
- •1.3. Фундаментальні поняття макроекономічної теорії. Види макроекономічних показників
- •1.4. Цілі та інструменти макроекономічної політики
- •Тема 2. Вимірювання результатів економічної діяльності. Макроекономічні тотожності
- •2.1. Принципи побудови системи національних рахунків
- •2.2. Валовий випуск та валовий внутрішній продукт
- •2.3. Номінальний та реальний ввп
- •2.4. Валовий національний продукт. Обмеженість показників ввп і внп. Показники суспільного добробуту
- •2.5. Модель кругопотоку продуктів та доходів
- •2.6. Похідні показники та основні макроекономічні тотожності
2.2. Валовий випуск та валовий внутрішній продукт
Валовий випуск – це сумарна вартість всіх товарів і послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу, включаючи товари і послуги проміжного споживання. Обсяг валового випуску, досягнутий в умовах повної зайнятості, називають потенційним або природним рівнем випуску.
Валовий випуск обчислюється за секторами економіки і поділяється на ринковий і неринковий валовий випуск.
Ринковий
валовий випуск
визначається
за формулою:
,
де РП – вартість реалізованої продукції; З1– вартість продукції у запасах, включаючи незавершене виробництво, за цінами на момент спрямування продукції в запаси; З2– вартість використаної із запасів продукції, за цінами на момент її використання.
Неринковий
валовий випуск
обчислюється
за формулою:
,
де МВ– матеріальні витрати на придбання товарів і послуг для проміжного споживання; ОП– оплата праці працівників; А – амортизація; П–С – чисті податки на виробництво (податки мінус субсидії). Показник валового випуску має недолік, оскільки включає повторний рахунок – вартість матеріальних благ і послуг, що йдуть на проміжне споживання. Цей недолік усуває показник валового внутрішнього продукту (ВВП).
ВВП – це сумарна оцінка поточного виробництва кінцевих товарів і послуг в кордонах країни за певний період, як правило за рік або квартал.
Основна характеристика ВВП – це показник внутрішньої економіки, незалежно від того, чиїми ресурсами він створюється, без повторного рахунку. Ключову роль у визначенні ВВП відіграє поняття „кінцеві товари і послуги”, тобто ті, що надходять кінцевим споживачам. Товари, що купуються з метою подальшої переробки або продажу називаються проміжними і не включаються до ВВП.
До ВВП не включається перепродаж старих товарів, оскільки їх вартість вже була врахована в тому році, коли вони були виготовлені, а також чисто фінансові операції – трансфертні платежі і операції з цінними паперами, які носять перерозподільчий характер. Виробництво деяких продуктів не враховується у ВВП, оскільки вони не проходять через ринок і немає інформації про витрати.
Для обчислення величини ВВП використовують три методи:
виробничий метод (за сумою доданих вартостей);
розподільчий метод ( за сумою первинних доходів);
метод кінцевого використання (за потоком видатків).
Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей всіх секторів економіки і чистих податків. Чисті податки обчислюють як різницю між продуктовими податками і субсидіями. Додана вартість обчислюється як різниця між доходами фірми, отриманими від продажу фірмою свого продукту, і платежами іншими фірмами за покупку матеріалів і послуг інших фірм. ВВП за виробничим методом можна обчислити на основі валового випуску за формулою: ВВг = ∑ (МВ - ПП) + (П–С) ,
де– ВВг валовий випуск окремих галузей; МВ – матеріальні витрати окремих галузей; ПП – продуктові податки; С– субсидії; (П–С) – чисті продуктові податки (податок на додану вартість, акцизи, мито, податки на окремі види послуг).
Розподільчий
метод ґрунтується
на обчисленні суми первинних доходів,
створених резидентами країни за рік. У
спрощеному вигляді ВВП
за доходами обчислюють за формулою:
,
де
– заробітна плата;
– прибуток корпорацій (включає
податок на прибуток корпорації, дивіденди,
нерозподілений прибуток, який
використовують на розширення виробництва);
– доход некорпоративного сектора,
індивідуального бізнесу;
– чистий процент;
– рента;
– непрямий чистий податок на бізнес;
– амортизація основного капіталу.
Метод кінцевого використання визначає ВВП за потоком видатків покупців. Він ґрунтується на припущенні, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту.
СНР
виходить з того, що весь кінцевий річний
продукт купується чотирма макроекономічними
суб’єктами – домогосподарствами,
підприємницьким сектором, державою і
закордонними споживачами. В реальному
виразі сукупні видатки,
які формують ВВП
,
можна виразити таким чином:
,
де
–
видатки домогосподарств на кінцеве
споживання;
–
валові внутрішні
приватні інвестиції,
які складаються з двох елементів –
чистих інвестицій і амортизації
;
–
видатки
держави (зарплата
державних працівників і службовців,
видатки на утримання органів державного
управління і некомерційних організацій);
– чистий
експорт або сальдо
експортно-імпортних операцій;
це видатки на експорт
та
імпорт
.
Теоретично всі методи обчислення ВВП повинні дати однакові результати. Якщо скомпонуємо ВВП як потік кінцевих товарів (за видатками) і як потік доходів (затрат), то отримаємо рівність (основну тотожність), представлену у таблиці 2.1.
Таблиця 2.1.
ВВП як потік кінцевих товарів |
ВВП як потік доходів |
Споживання
домогосподарств
|
Заробітна
плата
|
Чистий
процент
|
|
Валові
приватні внутрішні інвестиції
|
Рента
|
Доходи
некорпоративного сектора
|
|
Урядові
закупки
|
Прибутки
корпорацій
|
Непрямі
податки
|
|
Чистий
експорт
|
Амортизація
|
Отже,
.