4. Місце державного будівництва та місцевого самоврядування у системі суспільних та юридичних наук

Особливістю науки державного будівництва і місцевого самоврядування є те, що вона має комплексний, міжгалузевий характер. Систему органів публічної влади вивчає ціла низка суспільних наук – історія держави і права, теорія держави і права, політологія, наука конституційного права, наука адміністративного права та ін. Однак, для всіх цих наук вивчення системи органів публічної влади не є єдиним об’єктом дослідження; вони розглядають ці органи, досліджуючи лише певний зріз суспільних відносин стосовно свого предмету, тобто фрагментарно. Так, філософія вивчає державу в контексті дослідження загальних закономірностей фізичного, соціального і духовного світу, буття і мислення і т.д. Загальна історія вивчає держави в їх конкретно-історичних проявах і значеннях, перш за все як особливі історичні явища, як історичні факти, об’єктивний емпіричний матеріал і змістовну характеристику соціальної історії даного народу на певному етапі його життя. Наука ж державного будівництва вивчає організацію та діяльність органів публічної влади як свій основний об’єкт з політичних, економічних, правових, організаційних, соціологічних сторін в їх єдності, що є надзвичайно корисним для практичних працівників.

Сфера державного будівництва і місцевого самоврядування має тісні зв’язки з багатьма суспільними науками. Зокрема, наука державного управління озброює науки державного будівництва знанням принципів організації державного управління, теоретичними розробками питань прийняття управлінських рішень, проблем прогнозування, планування, координації, контролю, що є загальними методами роботи органів публічної влади. Зв’язки науки державного будівництва із соціологією виявляються як на теоретико-методологічному рівні (соціологія організацій, соціологія праці, інші численні галузеві та спеціальні соціологічні теорії), так і на рівні емпіричних досліджень (соціометрія). Соціометричні методи дослідження є важливим інструментом одержання достовірної інформації про роботу органів публічної влади, допомагають досліджувати реальне представництво соціальних шарів і груп населення у цих органах. Соціальна психологія допомагає досліджувати мотивацію поведінки різних груп посадових осіб, простежити їхній зв’язок із населенням.

Не менш істотні зв’язки поєднують науку державного будівництва і місцевого самоврядування з юридичними науками. Зокрема, історія держави і права дає можливість розглядати існуючу систему органів державної влади у загальному контексті еволюції державно-правових явищ, а теорія держави і права розкриває основні закономірності виникнення, розвитку у функціонування держави та органів місцевого самоврядування, виявляє сутнісні ознаки органів публічної влади та форми їх діяльності. Однак найбільш тісно наука державного будівництва пов’язана з галузевими науками, у першу чергу – з конституційним, адміністративним та фінансовим правом.

Наука конституційного права вивчає конституційно-правові норми, що закріплюють систему, організацію і форми діяльності органів публічної влади, їхню компетенцію, і таким чином слугують правовим фундаментом для науки державного будівництва, яка, у свою чергу, поглиблено вивчає саме організацію роботи, звертаючи особливу увагу на практику діяльності органів публічної влади. Наука адміністративного права має справу з правовими нормами, що визначають організацію і форми діяльності виконавчих органів, статус і функції керівників і співробітників апарату в органах публічної влади, і таким чином надає науці державного будівництва знання щодо оптимального внормування управлінських відносин. Наука фінансового права вивчає регламентацію порядку підготовки і прийняття бюджетів, бюджетну та податкову системи, а науку державного будівництва ці питання цікавлять в аспекті дослідження матеріально-фінансової основи організації й діяльності органів публічної влади.

Наука державного будівництва та місцевого самоврядування використовує знання інших наук не прямо і безпосередньо, а лише у заломленні під специфічним понятійно-правовим кутом зору свого предмета і методів, перетворюючи їх у свої складові частини. Таким чином, розвиток міждисциплінарних зв’язків державного будівництва з іншими науками на сучасному рівні – це не просте запозичення у суміжних наук готових знань і їх безпосереднє використання у своїх дослідженнях, а творчий процес удосконалення і поглиблення специфічного юридичного знання про організацію роботи органів публічної влади з урахуванням пізнавального досвіду і досягнень інших наук.

Лекція № 2. Загальні засади функціонування публічної влади в Україні

ПЛАН

1. Поняття, форми та ознаки публічної влади

2. Система органів публічної влади

3. Принципи організації та діяльності органів публічної влади

4. Правова основа організації діяльності органів публічної влади

5. Територіальна основа організації діяльності органів публічної влади

6. Матеріально-фінансова основа організації діяльності органів публічної влади

1. Поняття, форми та ознаки публічної влади

Влада є постійною та невід’ємною рисою будь-якого суспільства та необхідною умовою його існування. Влада має здатність і можливість нав’язати волю одного суб’єкта іншим суб’єктам за допомогою доступних способів як морального та ідейного впливу, так і прямого фізичного примусу. У суспільстві існують різноманітні види особистої і соціальної влади – влада глави сім’ї, влада володаря над рабом або слугою, економічна влада власників засобів виробництва, духовна влада церкви та ін. Усі названі види являють собою або індивідуальну, або корпоративну (групову) владу. Вона існує в силу особистої залежності підвладних, не розповсюджується на всіх членів суспільства, не претендує на загальність, не є публічною.

Публічна влада - це право на прийняття рішень щодо публічних справ та їх запровадження через вплив (управління) на соціальні, економічні, політичні процеси на певній території.

Публічна влада виступає у двох формах: 1) державна влада, 2) влада місцевого самоврядування (муніципальна влада). Для обох форм публічної влади притаманна низка спільних ознак:

• спрямованість на виконання суспільних завдань і функцій;

• інституційний характер, тобто функціонування через відповідні публічні інститути (органи публічної влади);

• легітимність;

• відособленість апарату, що здійснює цю владу, від населення;

• об’єднання підвладних за територіальною ознакою;

• загальність, тобто охоплення владою всіх осіб на відповідній території;

• безперервність функціонування (за наявності окремих тимчасових органів);

• універсальність, тобто спрямованість на вирішення усіх справ суспільного значення;

• обов’язковість владних рішень для всіх суб’єктів на відповідній території;

• функціонування у правових формах (нормотворчій, установчій, правозастосовчій, контрольній та інтерпретаційній), тобто діяльність за законодавчо встановленою процедурою і оформлення владних рішень правовими актами;

• можливість використання передбачених законодавством засобів примусу для реалізації своїх рішень;

• право встановлювати і стягувати загальнообов’язкові податки і збори з населення;

• самостійне формування бюджету.

Для державної влади притаманні певні особливості:

• державний суверенітет;

• загальнодержавний масштаб дії;

• спрямованість на першочергове виконання загально­національних потреб;

• постійний правовий зв’язок з населенням через інститут громадянства;

• наявність субординаційних відносин всередині державного апарату;

• наявність особливих органів – так званих «силових структур» (армія, суд, прокуратура, служба безпеки, органи виконання покарань та ін.);

• матеріально-фінансовою основою державної влади є загальнонародна та державна власність, а також кошти державного бюджету.

Влада місцевого самоврядування також характеризується деякими особливостями:

• її джерелом є народ, а первинним носієм – територіальна громада;

• вона розповсюджується лише на територію адміністративно-територіальних одиниць;

• її органи діють від імені територіальної громади, а не народу чи держави;

• матеріально-фінансову базу її органів складають комунальна (муніципальна) власність і місцевий (муніципальний) бюджет;

• її органи пов’язані більш тісними зв’язками з населенням;

• в системі її органів відсутня жорстка ієрархія і підпорядкованість.