Лекція №1.

План.

1. Вступ. Предмет, структура, мета курсу “Основи охорони праці”.

2. Основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

3. Організація охорони праці у навчальних закладах.

Охорона праці, згідно закону України “Про охорону праці” – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатність людини в процесі праці. Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності, на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. Законодавство про охорону праці складається з цього закону, Кодексу законів про працю України та інших нормативних актів.

Державна політика України в галузі охорони праці базується на принципах:

• пріоритету життя і здоров’я працівників відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• комплексного роз’яснення завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;

• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності;

• використання економічних методів управління охороною праці, проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;

• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

• забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

• міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов та безпеки праці.

При організації праці у навчально-виховних закладах потрібно керуватися Положенням про організацію охорони праці у навчально-виховних закладах. Дане положення розроблено відповідно до ст. 36 Закону України “Про охорону праці”, Закону України “Про освіту”, постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1993 року №64, Положення про Міністерство освіти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1992 року №384, Типового положення про службу охорони праці, затвердженого наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 3 серпня 1993 року № 73 і поширюється на всі навчально-виховні заклади України незалежно від підпорядкування і форми власності.

Положення визначає єдину систему організації роботи з охорони праці та встановлює обов’язки структурних підрозділів і посадових осіб по забезпеченню здорових і безпечних умов праці і проведення навчально-виховного процесу, запобіганню травматизму в навчально-виховних закладах.

Міністерство освіти:

• забезпечує виконання покладених на нього завдань з питань охорони праці відповідно до статті Закону України „Про освіту” і несе відповідальність за загальний стан роботи з охорони праці. Координує і контролює через управління місцевої державної адміністрації діяльність навчально-виховних закладів по забезпеченню здорових і безпечних умов навчання, праці і виховання;

• Проводить єдину науково-технічну політику з питань охорони праці, впровадження нових досягнень науки і техніки, системи стандартів безпеки праці, направлених на забезпечення здорових і безпечних умов навчально-виховного процесу;

• Створює фонд централізованого фінансування заходів на охорону праці;

• Створює службу охорони праці, яка безпосередньо підпорядковується першому заступнику міністра;

• Здійснює внутрівідомчий контроль за станом охорони праці;

• Забезпечує опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних галузевих і міжгалузевих нормативних актів з охорони праці;

• Організує підготовку та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва;

• Забезпечує вивчення основ охорони праці в усіх навчальних закладах;

• Організовує в установленому порядку навчання і перевірку знань правил і норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі;

• Веде оперативний облік групових та із смертельним наслідком нещасних випадків з учнями, студентами і вихованцями на виробництві і під час навчально-виховного процесу та бере участь при необхідності у їх розслідуванні;

• Організовує і проводить громадські огляди з охорони праці, наради, конференції і виставки;

• Здійснює постійний зв’язок з громадськими і державними органами щодо запобігання травматизму вихованців, учнів і студентів;

• Бере участь у міжнародному співробітництві з питань безпеки життєдіяльності вихованців, учнів і студентів.

Ректор навчально-виховного закладу:

• Організовує роботу з охорони праці у структурних підрозділах навчально-виховного закладу згідно з чинним законодавством і даним Положенням. Визначає обов’язки і порядок взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні охороною праці;

• Забезпечує виконання наказів, розпоряджень, інструктивних матеріалів органів освіти з питань охорони праці, приписів органів державного нагляду, а також своєчасне виконання заходів колективного договору, угоди з охорони праці, пропозицій профспілкового комітету;

• Створює у навчально-виховних закладах відповідно до Закону України „Про охорону праці” службу охорони праці, яка йому підпорядковується або призначає відповідних за організацію роботи з охорони праці і визначає їх посадові обов’язки;

• Організовує заслуховування на засіданнях ради закладу, виробничих нарадах звіти керівників структурних підрозділів з питань створення здорових і безпечних умов праці і проведення навчально-виховного процесу, стану травматизму, виконання заходів колективного договору або угоди з охорони праці. Видає накази і розпорядження з цих питань;

• Щорічно укладає колективний договір, угоду з охорони праці і забезпечує їх виконання;

• Повідомляє про груповий нещасний випадок або випадок із смертельним наслідком на виробництві і під час навчально-виховного процесу згідно з цим Положенням за підлеглістю;

• Організовує проведення ввідного інструктажу з усіма зарахованими до навчально-виховного закладу. Проведення інструктажу оформляється у журналі. У навчально-виховному закладі, де створено відділ охорони праці, ввідний інструктаж проводять його працівники;

• Організовує роботу по розробленню інструкцій з безпечної праці, а також їх періодичний перегляд один раз на три роки;

• Створює умови функціонування громадського контролю;

• Забезпечує проведення дозиметричного контролю в навчально-виховному закладі з обов’язковою його реєстрацією;

• Організовує навчання учнів, студентів і вихованців з питань охорони праці з наступною перевіркою знань відповідно до діючих нормативних актів;

• Організовує проведення обов’язкових медичних оглядів учнів, студентів і вихованців;

• Забороняє залучення учнів, студентів і вихованців до роботи і виробничої практики без екологічного обстеження робочих місць відповідними органами державного нагляду. Забезпечує контроль за виконанням робіт, які негативно впливають на екологічний стан навколишнього середовища.

Крім цього помічник керівника по адміністративно-господарській роботі:

• забезпечує експлуатацію і догляд будівель, споруд і територій відповідно до вимог, правил і норм з охорони праці, безпеки руху транспорту на території;

• забезпечує додержання вимог правил безпечної праці при експлуатації виробничого, енергетичного, вентиляційного обладнання, машин, механізмів, парових і водогрійних котлів, посудин, що працюють під тиском;

• забезпечує дотримання протипожежного стану будівель і споруд, стежить за наявністю та справністю засобів пожежегасіння;

• організовує проведення щорічних замірів опору ізоляції електроустановок та електропроводки, заземлюючи пристроїв, періодичних випробувань і оглядів вантажопідйомних машин і механізмів, парових і водогрійних котлів, посудин, що працюють під тиском, аналізів повітря на вміст пилу, газів і парів шкідливих речовин, вимірювань освітлення, шуму і вібрації, радіаційного контролю у приміщеннях навчально-виховного закладу;

• розробляє і періодично переглядає один раз на три роки інструкції з охорони праці при виконання конкретних робіт, погоджує їх із службою охорони праці;

• бере участь у громадському контролі за станом охорони праці;

• організовує роботу по створенню безпечних умов праці на автотранспортному підприємстві, автобазі, гаражі установи відповідно до правил з охорони праці на автомобільному транспорті.

ВНЕСОК УЧЕНИХ В РОЗВИТОК ОХОРОНИ ПРАЦІ

Ломоносов М.В. – розробив теорію природного провітрювання шахт та спецодяг для шахтарів;

Жуковський М.Е. – його вихрова теорія застосована при розробці механічної вентиляції;

Ерисман Ф.Ф. – розвинув науку "Гігієна праці";

Скочинський А. А. – розробив Teopiю вибухів i горіння в шахтах;

Семенов Н.Н. – розвинув тeopiю боротьби з пожежами i вибухами;

Данилюк A.M. – запропонував методику розрахунку природного освітлення в приміщеннях, які ще знаходяться на стадії проектування;

інженер Чернобережський – розробив устаткування для місцевої витяжної вентиляції;

лікарі Шадький i Басманов – сконструювали респіратор ШБ-1 типу "Лепесток".

Тема 2. Ochobhi законодавчі акти, норми та правила, що регулюють умови праці та її охорону в україні

Кодекс законів про працю (КЗпП) України - основа трудового законодавства країни. Розглянемо основні положення цього документа із змінами i доповненнями за станом на 11 липня 2001 р.

Колективний договір. Складається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності i господарювання. Колективний договір укладається між власником (або уповноваженим ним органом), з однієї сторони, i одним або декількома профспілковими або іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, з другої сторони, а в paзi їx відсутності - представниками трудящих, вибраними i уповноваженими трудовим колективом.

Зміст колективного договору включає основні положення взаємних зобов'язань сторін з регулювання виробничих, трудових соціально-економічних відносин, зокрема:

□ змін в організації виробництва i праці;

□ забезпечення продуктивної зайнятості;

□ встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

□ встановлення гарантії, компенсації, пільг;

□ участі трудового колективу у формуванні, розподілі i використані прибутку підприємства, установи, організації;

□ режиму роботи, тривалості робочого часу i відпочинку;

□ забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організаційного оздоровлення i відпочинку працівників;

□ гарантій діяльності профспілкових та інших представницьких організацій трудящих.

Колективний договір може містити i інші положення, що стосуються економічного i соціального розвитку підприємства. Укладанню колективного договору передують колективні переговори. Згідно з Законом України "Про колективні договори i угоди", переговори починаються сторонами за три місяці до закінчення строку дії попереднього договору. Колективний договір набуває чинності з дня підписання його сторонами або з моменту, зазначеного в договорі i діє на протязі року. Колективний договір не втрачає чинності в разі зміни власника, реорганізації або ліквідації підприємства.

Колективний договір поширюється на вcix робітників i службовців підприємства, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки. Колективні договори реєструються місцевими органами державної виконавчої влади. Контроль за виконанням колективного договору здійснюють сторони, які уклали його або уповноважені представники. Щорічно сторони, які підписали колективний договір, звітують про його виконання.

Наведемо деякі заходи, що можуть виконуватися за рахунок фонду охорони праці:

□ розробка, виготовлення та встановлення нових інженерно-технічних засобів охорони праці (огороджень, засобів сигналізації, контролю, запобіжних пристроїв тощо);

□ реконструкція систем природного та штучного освітлення;

□ розробка, виготовлення i монтаж вентиляційних систем;

□ здіснення конструктивних рішень зі зменшення шуму, вібрації, випромінювань;

□ впровадження устаткування, яке забезпечує застосування напруги 12...42 В;

□ введення пристроїв для контролю стану ізоляції.

За допомогою колективного договору необхідно вирішувати i ряд інших важливих питань, а саме:

□ встановлювати розмір вихідної допомоги (але не менше тримісячного заробітку) працівникові, який змушений розірвати трудовий договір з причин невиконання власником вимог законодавства та зобов'язань колективного договору (угоди) з охорони пращ;

□ визначити умови здіснення грошової компенсації на придбання лікувально-профілактичного харчування, якщо робота правників має роз’їзний характер;

□ вивільнення від основної роботи уповноваженого трудового колективу з питань охорони праці (iз збереженням середнього заробітку) для можливості виконання ним своїх громадських обов'язків та проходження навчання з охорони праці.

Колективний договір може також визначити строк вивільнення від основної роботи членів комiciї з питань охорони праці.

Трудовий договір укладається між робітником i власником.

Працівник зобов’язується виконувати роботу якісно i в строк, виконувати внутрішній трудовий розпорядок, а підприємство зобов’язується в строк виплачувати заробітну плату i забезпечити належні умови праці.

До трудових договорів забороняється включати умови, що погіршують, порівняно з чинним законодавством, колективним договором, становище працівників.

Працівник має право реалізувати свої здібності шляхом укладання трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не заборонено законодавством:, колективним договором або угодою.

Особливою формою трудового договору є контракт в якому строк його дії, права, зобов'язання i відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення i організації роботи працівника, умови припинення дії контракту можуть встановлюватись угодою сторін.

Забороняється необґрунтована відмова в прийомі на роботу, особливо в залежності від походження, соціального і майнового стану, расової i національної приналежності, релігійних переконань, членства в профспілках, роду i характеру занять, місця проживання.

Трудовий договір може бути: безстроковим, тобто складеним на неозначений строк; на означений строк, встановлений за згодою сторін; таким, який складається на строк виконання означеної роботи.

Трудовий договір укладається. в письмовій формі i оформляється наказом про прийом працівника на роботу. При укладанні трудового договору забороняється вимагати від ociб, що поступають на роботу, відомості про їx партійну i національну приналежність, походження i документи, подання яких не передбачено законодавством.

Випробування не встановлюється при прийомі на роботу: ociб, які не досягли 18 років, молодих робітників після закінчення професійно-технічних i технічних училищ, молодих спеціалістів, ociб, звільнених в запас, інвалідів з рекомендацією медично-соціальної експертизи.

Коли строк випробування закінчився, а робітник чи службовець продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування. В разі невідповідності робітника чи службовця poбoті, адміністрація має право розірвати трудовий договір.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник зобов’язаний:

□ роз’яснити працівникові його права i обов'язки i проінформувати під розпис про умови праці;

□ ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

□ визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

□ проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці i протипожежної охорони.

Робітник або службовець повинен виконувати доручену йому роботу особисто i не має права передоручати її виконання іншій ocoбi.

Власник не має права вимагати від робітника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.

Переведення на іншу роботу (хоч би i на тому підприємстві) допускається тільки за згодою працівника. В разі виробничої потреби власник має право переводити працівників на необумовлену трудовим договором роботу на строк до одного місяця. Не вважається переведенням на іншу роботу i не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в уставові, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізм або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором.

Тривалість переведення на іншу роботу для заміни відсутнього працівника не може перевищувати одного місяця протягом календарного року.

До додаткових підстав розірвання трудового договору з ініціативи власника з окремими категоріями працівників належать:

□ одноразове грубе порушення трудових обов’язків керівниками підприємства...;

□ винні дії працівника, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності...;

□ вчинення працівником, який виконує виховні! функції, аморального проступку...

Розірвання трудового договору з ініціативи власника не допускається без згоди профспілкової організації, яка повинна в десятиденний строк повідомити про це власника у письмовій формі. Власник має право розірвати трудовий договір не пізніше, як через місяць після одержання згоди профспілкового органу.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника без згоди профспілкового органу допускається в разі: ліквідації підприємства; незадовільного результату випробування; звільнення з сумісної роботи у зв'язку з прийняттям на роботу іншого працівника; поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу; звільнення робітника, який не є членом професійної спілки, що діє на підприємстві; звільнення з підприємства, де немає профспілкової організації.

При розірванні трудового договору працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі середнього місячного заробітку, в разі призова на військову (або альтернативну) службу – двомісячного, в разі порушення власником законодавства з охорони пращ – в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Власник повинен в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку i провести з ним розрахунок. Трудова книжка є основним документом про трудову Діяльність працівника.

Встановлена законодавством тривалість робочого часу робітників i службовців на підприємствах, в установах, організаціях не може перевищувати 40 годин на тиждень (глава 4 "Робочий час").

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється: для працівників віком від 14 до 18 років; для робітників і службовців, зайнятих на роботах iз шкідливими умовами пращ. Законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (вчителів, лікарів та ін.).

У главі "Час відпочинку" розглянуто такі питання, як: перерви для відпочинку i харчування; вихідні дні; вихідні дні на підприємствах, пов'язаних з обслуговуванням населення; вихідні дні на безперервно діючих підприємствах; тривалість щотижневого безперервного відпочинку (повинна бути не меншою, як сорок дві години); робота у вихідні дні; компенсація за роботу у вихідний день (надання іншого дня відпочинку або оплата у подвійному розмірі); святкові дні; щорічні відпустки.

Закон України "Про відпустки" прийнятий 15 листопада 1996 року. Цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість i порядок надання їx працівникам для відновлення працездатності, поліпшення здоров’я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб i інтересів, всебічного розвитку особистості.

Право на відпустку мають громадяни країни, що знаходяться в трудових відносинах з виробництвами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності i галузевої приналежності, а також ті, що працюють по трудовому договору у фізичної особи (далі - підприємство).

Право працівника на щорічну основну i додаткову відпустку повної тривалості в перший рік роботи наступає після шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. Законом визначені особи, яким надається повна щорічна відпустка до того, як наступить шестимісячний строк безперервної роботи в перший piк роботи на даному підприємстві.

Право на Відпустки забезпечується:

□ гарантованим наданням відпустки певної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади);

□ заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

□ забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених цим Законом, а саме:

- у випадку звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за вci невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки робітникам, які мають дітей;

- у випадку звільнення керівних, непедагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів закладів освіти, які до звільнення пропрацювали не менше 10 місяців, грошова компенсація виплачується за невикористані ними дні щорічних відпусток із розрахунку повної їx тривалості;

- у випадку переведення працівника на роботу до іншого підприємства грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов робітник.

За бажанням працівника частина щорічної відпустки може бути замінена грошовою компенсацію. При цьому тривалість наданої працюючому щорічної та додаткової відпусток не повинна бути меншою 24 календарних днів.

Для ociб віком до 18 років заміна уcix видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

У випадку смерті працівника грошова компенсація за невикористані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, виплачується спадкоємцям.

Встановлені такі види відпусток:

1) щорічна відпустка ( яка поділяється на основну та додаткову):

□ основна відпустка - не менше 24 календарних днів за відпрацьований робочий рік. Керівникам, педагогічним, науково-педагогічним працівникам освіти щорічна основна відпустка встановлена впродовж 56 календарних днів. Особам у віці до 18 poків - 31 календарний день, інвалідам I i II груп - 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів. Встановлено тривалість щорічних відпусток для шахтарів, працівників лісової промисловості, гірничорятувальних частин;

□ додаткова відпустка - до 35 календарних днів (для зайнятих на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів) та з підвищеним нервово-емоційним i інтелектуальним навантаженням i 7 календарних днів – працівникам з ненормованим робочим днем;

2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням працівника. Надається додаткова оплачувана відпустка на період здачі:

□ випускних екзаменів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів;

□ випускних екзаменів у старшій школі - 23 календарних дні;

□ перевідних екзаменів в основній i старшій школі - від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних;

□ тим, хто здає екзамени екстерном за основну i старшу школу, - відповідно 21 i 28 календарних днів.

Працівники, які навчаються в професійно-технічних закладах освіти, мають право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 35 календарних днів впродовж року.

Працівникам, які дoпyщeнi до здачі вступних іспитів в acniрантуру, надається додаткова оплачувана відпустка із розрахунку 10 календарних днів на кожний екзамен один раз на piк. Ti, хто навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі , одержують додаткову відпустку тривалістю 30 календарних днів i за їх бажанням впродовж чотирьох poків навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої зapo6iтноі плати;

3) творча відпустка надасться працівникам для закінчення дисертаційних po6iт, написання підручників i в інших випадках. Тривалість, порядок, умови надання i оплата встановлюються Ka6iнетом Міністрів України

4) соціальні відпустки :

□ при вагітності i пологах (буде розглянуто в розділі "Охорона праці жінок");

□ для догляду за дитиною до досягнення нею трилітнього вiкy - може бути надано жінці у вигляді частково оплачуваної відпустки i відпустки без збереження заробітної плати більшої тpивaлocтi. Цю відпустку може частково чи повністю використати батько дитини, бабуся, дідусь або інші родичі дитини. Названі особи можуть працювати на умовах неповного робочого часу вдома;

□ додаткова відпустка працівникам, які мають дітей. Така відпустка надається жінкам, які працюють i мають двох i більше дітей у віці до 15 років або дитину - інваліда. За бажанням матepi їй щopiчнo надається додаткова оплачувана відпустка тривaлicтю 5 календарних днів без врахування вихідних.

Встановлені також пільги для жінок, які усиновили дитинну, бітькові, який виховує дитину без матepi (в тому чисти у випадку и хвороби);

5) відпустка без збереження заробітної плати надається за бажанням працівника в обов'язковому порядку. До таких ociб належать: матepi, батьки, ветерани війни, що мають особливі заслуги перед Бaтькiвщинoю; пенсіонери i інваліди; тi, хто вступає до шлюбу; працівники у випадку cмepтi рідних або догляду за хворими рідними; працівники для завершення санаторно-ку­рортного лікування; працівники, що допущені до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, а також аспірантуру, сумісники, ветерани праці та інші.

3 сімейних обставин i інших причин пpaцiвникoвi може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на строк не більше 15 календарних днів на piк.