6.3.4 Активатори та інгібітори -амілази.

Метод ґрунтується на порівнянні швидкості гідролізу крох­малю -амілазою в присутності води (Н⁺, ОН^-), С1^-, Си²⁺ і фенілтіосечовини.

У чотири пронумеровані пробірки вносять по 5 крапель: у першу — дистильованої води, у другу — 1 %-вого розчину натрію хлориду, у третю —

1 % -вого розчину купруму сульфату і в четверту — 0,02 %-вого розчину фенілтіосечовини. В усі пробірки додають по 10 крапель 1 %-вого розчину крох­малю і по 5 крапель розведеної слини. Вміст пробірок добре перемі­шують, поміщають їх у водяну баню при 38 °С. Через 3— 5 хв пробірки виймають і додають 1 краплю 0,1 % розчину йоду. Відзначають забарвлення і роблять висновки.

6.3.5 Неконкурентне інгібування каталази (н2о2: н2о2-окси-доредуктаза) крові.

Неконкурентними інгібіторами гемінових ферментів, у тому числі і каталази, є ціаніди і ази­ди, які взаємодіють з ферумом гему, що входить в активний центр, і пригнічують таким чином каталітичну активність цих ферментів. Метод ґрунтується на візуальному порівнянні і інтенсивно­сті виділення кисню при розкладенні гідрогену пероксиду ка-талазою крові в умовах наявності натрію азиду — інгібітора каталази і без нього.

У дві пробірки вносять по 2 краплі крові, розведеної водою в 10 раз, і додають в одну з них 2 краплі води, а в другу — 2 краплі 1 %-вого розчину натрію азиду (NaN₃). Проби перемішують і через 2 хв приливають в обидві пробірки по 2 мл 3 % -вого розчину гідрогену пероксиду і порівнюють інтенсивність виділення бульбашок газу і роблять висновки.

6.4 Питання для самоконтролю

(домашнє завдання):

1. Що таке ферменти?

2. Наведіть основні докази білкової природи ферментів.

3. Структурно-функціональна організація ферментів.

1. Загальні властивості ферментів та локалізація їх у клітині.

2. Дайте визначення поняттям: кофактор, простетична група, активатор.

3. Що таке активний центр ферментів?

4. Дайте характеристику алостеричного центру ферментів.

5. Які принципи номенклатури та класифікації ферментів?

6. Що таке шифр ферментів? Поясніть це на прикладах.

7. До яких сполук гідролізується крохмаль і під дією якого ферменту?

1. Як діє -амілаза на такий субстрат як сахароза? Активатори та інгібітори ферментів.

2. Що таке метаболіт та антиметаболіт?

3. Механізм дії інгібіторів.

4. На чому заснована дія сульфаніламідних препаратів?

Лабораторна робота № 7 Специфічність дії ферментів.

7.1 Мета: оволодіти методикою визначення властивостей та функцій ферментів

7.2 Короткі теоретичні відомості

Ферменти відрізняються від небіологічних каталіза­торів високою специфічністю, оскільки здатні каталізувати тільки певні хімічні реакції.

Специфічність — одна із визначальних властивостей фермен­тів, що забезпечує можливість координації внутрішньоклі­тинних процесів. Однак усі ферменти відрізняються ступенем специфічності, що дає можливість клітинам живих організмів пристосовуватись до змін навколишнього середовища. Специ­фічність дії ферментів буває абсолютною та відносною. Край­нім випадком абсолютної специфічності є стереохімічна.

Ферменти специфічні як стосовно типу реакцій, які каталі­зують, так і субстратів, на які вони діють. Деякі ферменти ма­ють абсолютну специ­фічність, каталізуючи перетворення тіль­ки певного субстрату.

-Амілаза слини прискорює гідроліз полісахаридів. Мальтаза прис­корює гідроліз дисахарида мальтози, яка утворюєть­ся при гідролізі крохмалю, але не проявляє ніякої дії на інший дисахарид — сахарозу. Уреаза розщеплює тільки сечовину, але не діє на близьку за структурою тіосечовину.

Ферменти, що мають абсолютну субстратну специфічність, використовуються у фар­мації і в клініці як аналітичні реагенти для визначення речо­вин, що є їх субстратами. Наприклад, уреаза використовується для визначення сечовини в біологічному матеріалі і лікарських препаратах; глюкозоксидаза — для визначення кількості глю­кози в крові та сечі.

Ферменти з абсолютною і відносною груповою субстратною специ­фіч­ністю мають меншу вибірковість дії на субстрати, беруть участь, як пра­вило, у гідролізі поживних речовин або в перетво­ренні чужорідних сполук. Нап­рик­лад, -амілаза і сахараза прояв­ляють специфічність не до структури субстрату в цілому, а до типу глікозидних зв'язків, що мають місце у відповідних вуг­леводах.