6. Характеристика морів

Чорне море - внутрішнє море басейну Атлантичного океану, оми­ває береги України, Росії, Грузії, Туреччини, Болгарії і Румунії. Площа 422 тис. км², простягається із заходу на схід на 1167 км, а з півночі на південь на 624 км, середня глибина 1270 м, максимальна - 2245 м. Чорне море займає в основному Чорноморську тектонічну западину, а північно-західна частина розташована на окраїні Східноєвропейської та Скіфської платформи й утворює шельф з глибинами 100-200 м. Чорне море сполучене з Азовським Кер­ченською протокою, протокою Бос­фор - з Мармуровим морем. У Чорне море впадають такі великі річки як Дунай, Дніпро, Дністер, Південний Буг та ін.

Дно Чорного моря складається з трьох смуг:

• континентальна мілина(шельф);

• континентальне узбережжя;

• дно морського басейну.

Континентальна мілина — це зовнішня прибережна смуга, глибина якої не більше 200 м, слабко похилена вбік моря і покрита третинними відкладами. Вона охоплює приблизно одну чверть морського дна.

Континентальне узбережжя — це смуга, розташована між континентальною мілиною і дном басейну. Воно має різкий похил, який коливається в межах від 5⁰ до 8⁰. На глибині приблизно 2 000 м похил континентального узбережжя зменшується і переходить у дно морського басейну. Поверхня узбережжя зазвичай дуже нерівна; вона вкрита глиною.

Дно морського басейну охоплює близько третини морської площі. Це плоска й одноманітна рівнина, що непомітно знижується до своєї найнижчої точки – 2 211 м. Дно складене з передкембрійських порід, утворених базальтом і ґранітом, покритих тонким шаром дуже дрібного мулу.

Найбільший півострів - Кримський, найбільші затоки біля берегів України - Каркінітська, Каламітська, Феодосійська, Джарилгацька. Ост­ровів мало (Зміїний, Джарилгач та ін.). Поширені піщані коси. Взагалі береги розчленовані мало.

У зв'язку з його положенням переважає континентальний тип клімату. Лише південне узбережжя Криму має м'який середземноморський тип клімату. Великий вплив на клімат Чорного моря має Атлантичний океан. Взимку над ним панують переважно північно - східні вітри, що знижують температуру і спричиняють часті бурі. Зима тепла і волога, літо жарке і сухе. Температура поверхневих вод моря влітку досягає +23…+25ºС, а взимку +6…+9ºС. Температура ділить води Чорного моря на два нерівні шари:

• верхній — до глибини приблизно 60 — 80 м;

• нижній — від 80 м до дна, який зберігає майже незмінну температуру — близько 9° С.

Взимку температура води зростає від поверхні до глибини 500 м, влітку вона навпаки знижується. Вертикальні зміни температури нерівномірні.

Середня солоність Чорного моря 21,8 ‰. Виходячи з відносно молодого геологічного віку Чорного моря і завдяки великому потраплянні прісних вод, що їх приносять ріки, солоність води моря є майже на 50% нижча від солоності океану. Вона найнижча (13‰) на північному - заході і збільшується (до 17 — 18‰) в інших частинах моря. Солоність морської води також змінюється з глибиною моря: найменша у верхній частині і зростає до 22‰ на глибині 730 м; глибше залишається постійною.

Густина морської води залежить від її солоності і температури. Вона найменша при гирлах рік і берегах Керченської затоки (1, 01 — 1, 02 %) і зростає в бік відкритого моря і з глибиною (1,6 - 1, 8 %), а далі залишається незмінною до самого дна.

Характерною особливістю моря є наявність у його глибинних водах сірководню, рівень якого підвищується і вже досяг позначок – 100 - 200 м, що негативно відбивається на органічному житті.

Прозорість води доходить в середньому до 16 — 22 м глибини, низька в прибережних районах (2 — 3 м) і висока в центральних частинах моря (20 —

27 м).

В Чорному морі розрізняють два види морських течій: поверхневі, спричинені вітрами; подвійні течії, в Босфорській та Керченській протоках, спричинені обміном вод різної густоти між двома суміжними морськими басейнами. Поверхневі течії утворюють два замкнені кільця. Ширина західного кільця проти дельти р. Дунаю сягає близько 100 км, далі воно звужується на південь; швидкість близько 0,5 км/ год. Ширина східного кільця замкнена в межах 50 — 100 км, швидкість течії до 1 км /год.

Подвійна течія в Босфорській протоці — це обмін вод між Чорним і Мармуровим морем. Менш солона й легша вода Чорного моря пливе як верхня течія до Мармурового моря зі швидкістю 1 — 2 м /с, а більш солона і густа вода Мармурового моря нижньою течією на глибині 50 — 120 м пливе до Чорного моря зі швидкістю 4 — 6 м/с.

Друга, подвійна течія — це течія між Чорним морем і Азовським морями: солоніша вода Чорного моря переливається нижньою течією до Азовського, а опріснена — верхньою течією з Азовського до Чорного.

Крім горизонтальних течій існують вертикальні рухи, але вони обмежені верхнім шаром води — приблизно 80 м.

У Чорному морі промислове значення мають червоні водорості, із риб — хамса, ставрида, кефаль, камбала, скумбрія, із безхребетних - мідії, креветки, устриці. Узбережжя Чорного моря - головний рекреа­ційний район України, море відіграє велику роль у внутрішніх і зовнішніх транспортних зв'язках (порти Одеса, Іллічівськ та ін.). Роз­почато освоєння шельфу (видобуток газу, у перспективі - нафти).

Азовське море — внутрішнє море басейну Атлантичного океану в межах України і Росії. Площа 39 тис. км², об’єм води - - 290 км³ , пересічна глибина 7,4 м, мак­симальна — 15 м (наймілководніше море Землі). Азовське море утворилось і набуло сучасного вигляду і пізньочетвертинну епоху. Про це свідчать суглинки середньо четвертинної епохи на дні, які залягають в такій самій послідовності, як і на Причорноморській низовині.

Довжина берегової лінії становить близько 2700 км, із них більше половини належить Україні, а решта Росії. Найбільші затоки — Обитічна, Бердянська, Таганрозька та лимани - Молочний, Утлюцький, Єйський, Бейсузький. Ост­ровів мало. Характерні коси — ­ Обитічна, Бердянська, Бирючий острів та ін. Формування кіс пов’язано з дією узбережних течій, які переносять донні, переважно піщані, відклади. На заході коса Арабатська Стрілка (довжина понад 100 км, ширина 3-5 км) відокремлює від Азовського моря солону затоку Сиваш (площа понад 2600 км² , максимальна солоність - 25‰). В море впадають Дон, Кубань, а також малі річки.

Для району Азовського моря характерним є помірно континентальний клімат. В липні – серпні середні температур води сягають + 24 - 25^оС, в січні-лютому – від 1 до – 5ºС, але бувають морози до -25º. Взимку північна частина моря замерзає, а у відкритому морі поширюється дрейфуючий лід. Товщина льоду сягає 35-80 см. Влітку верхній шар води прогрівається до +25, +30ºС та більше.

Солоність вод Азовського моря зростає, оскільки порушився баланс між стоком в море прісних вод і припливом солоних вод чорноморських вод. Рівень води в Азовському морі підтримується за раху­нок надходження солоніших вод Чорного моря. Солоність води в Азов­ському морі зараз досягла в середньому 13,0 ‰ і продовжує зростати, що згубно впливає на прісноводні види органічного світу. Солоність вод Азовського моря розподіляється нерівномірно: знижуючись від Керченської протоки (17,6‰) до Таганрозької затоки (7-5‰), а в Сивашші зростає до 160‰. Помітне коливання солоності і за сезонами: взимку вона зростає, а в теплу пору року – зменшується.

Вода в морі рухається проти годинникової стрілки зі швидкістю від 10-20 до 125 см/с (під час тривалих штормів), через це коси спрямовані в тому самому напрямі.

Прозорість води зменшується від 8 м у південній частині моря до 0.5 м в Таганрозькій затоці, що зумовлено хвильовими процесами та великою кількістю планктону.

Донедавна в морі було багато риби, цьому сприяла щільність фітопланктону і зоопланктону. Водяться азовський дельфін, 79 видів риб, з яких найбільше значення мають тюлька, хамса, камбала, бички, оселедець, а також осет­рові - осетер, севрюга. Останнім часом успішно акліматизовано пеленгаса, який почав шкодити іншим рибам, поїдаючи їх ікру.

Узбережжя Азовського моря використовується для рекреації. Найважливіші порти - Маріуполь, Бердянськ. Промислове значення ма­ють солі Сиваша. Шельф перспективний для пошуків нафти, газу, роз­сипних родовищ корисних копалин. У 1999 р. біля мису Казантип відкри­то перше газове родовище.