5.4. Територіально-галузеве використання підземних вод

Загальний відбір підземних вод становить 131 млн м³/добу, або 21% ПЕРПВ.

Максимальний водовідбір спостерігається в Донецькій, Київській, Луганській, Львівській, Херсонській областях та АР Крим, де він сягає 690-2430 тис.м³/добу. У ряді регіонів рівень підземних вод створює можливості для максимального їх використання щодо наявних ПЕРПВ.

Структура використання підземних вод така:

– господарсько – питне водопостачання –79%;

– виробничо-технічне використання – 15%;

• зрошення земель –6%.

Комунальне водопостачання характеризується такими показниками:

– централізоване водопостачання мали всі 439 міст і 819 (з 925) селищ міського типу;

– реалізація води комунальними водопроводами становить 10.9 млн м³/добу; з поверхневих джерел водопостачання подається 75% всієї води.

Із 25 обласних центрів чотири (Запоріжжя, Одеса,Вінниця, Житомир) використовують для водопостачання поверхневі води, шість (Херсон, Суми,Чернігів, Луцьк, Рівне, Тернопіль) – підземні води, решта має змішане водопостачання. Змішане водопостачання також використовують 180 міст обласного підпорядкування, а 50 міст цього рівня – виключно підземні води.

Загальне середнє водопитне споживання на одного мешканця по областях країни складає 315 л/добу, по обласних центрах – 354 л/добу при середній санітарно-гігієнічній нормі для населення України 150 л/добу.

Сільськогосподарське водопостачання на 90% забезпечує потреби у воді за рахунок підземних джерел, використовуючи їх за допомогою шахтних колодязів (понад 2.5 млн шт.) та поодиноких свердловин (понад 70 тис. шт).

Незважаючи на те, що у сільській місцевості побудовано понад 55 тис. км магістральних ґрунтових водопроводів та понад 70 тис. водозабірних свердловин, централізоване водопостачання та водовідведення у сільських населених пунктах розвинуте вкрай недостатнє. Тільки 5.6 тис. сіл з 28.9 тис. мають централізовані системи водопостачання (19.4%), значна частина з яких працює з перебоями.

Ці показники є одними з найгірших серед європейських держав.

У значній частині населених пунктів більшості областей питна вода характеризується підвищеною жорсткістю, а в південних областях – ще й підвищеною (2-3 г/дм ³ і більше) мінералізацією. Збільшується кількість населених пунктів (близько 1000 сіл), жителі яких вимушені користуватись привезеною водою. Таке спостерігається у зонах впливу гірничодобувних комплексів у Дніпропетровській (Західний Донбас, Кривий Ріг), Кіровоградській, Донецькій, Запорізькій та ін. областях.

5.5. Мінеральні води

Мінеральні води — підземні (іноді поверхневі) води з підвищеним вмістом деяких хімічних елементів і сполук, а також газів, із специфічними фізико-хімічними властивостями (температура, радіоактивність та ін.), що справляють цілющий вплив на організм людини. Межею прісних і мінеральних вод вважають солоність в 1 г/дм³. Мінеральні води часто володіють цілющими властивостями.

Україна має значні та різноманітні гідромінеральні ресурси. У межах Україні є дві зони, в яких формування мінеральних вод має свої особливості: платформенна частина України і Альпійська складчаста зона. Експлуатаційні запаси мінеральних лікувальних вод становлять 64.2 тис. м³/добу, а видобувають лише 8%. Зосереджені вони в багатьох регіонах країни. Найбільш багатими на лікувальні мінеральні води є Українські Карпати.

В Україні знайдено вуглекислі мінеральні лікувальні види типів: нарзани, «Боржомі», «Арзні», «Єсентуки» та ін.

На базі мінеральних вод України функціонує 20 санаторіїв, 25 водо­лікувальних закладів та понад 50 підприємств, які щорічно розли­вають понад 600 млн пляшок лікувальних і столових вод.

Мінеральні лікувальні води подоліють на питні та бальнеологічні. Питні лікувальні мінеральні води згідно з ДСТ України 878-93 залежно від мінералізації, наявності біологічно активних компонентів і застосування поділяють на: лікувально-столові (з мінералізацією від 1.0 до 8.0 г/дм³ усіх хімічних груп та від 1.0 до 15.0 г/дм³ групи гідрокарбонатно-хлоридних, хлоридно-гідрокарбонатних натрієвих), лікувально-столові мішаного складу, природні столові (з мінералізацією менше ніж 1.0 г/дм³). Серед основних бальнеологічних типів мінеральних лікувальних вод в Україні поширені вуглекислі (санаторії «Верховина», «Шаян», «Поляна»), радонові (курорт Хмільник , водолікарні в Білій Церкві й Миронівці, Полонном,у Приазов'ї тощо), сірководневі (санаторій «Синяк», у Немирів, Любінь Великий, Черче, Шкло), йодо-бромні (санаторії «Чайка», «Таврія» в Криму), збагачені органічними речовинами типу «Нафтуся» (курорт Трускавець, санаторії в Збручі, Сатанові, Східниці). У Закарпатській області значно поширені вуглекислі води. Давнім курортом України є м. Миргород у Полтавській області, який базується на мінеральній воді "миргородській". Березовський ку­рорт у Харківській області використовує воду гідрокарбонатно-магнієво-натрієвого складу. Її також використовують як столову міне­ральну воду. Досить різноманітні мінеральні води Криму, які вико­ристовуються в містах Євпаторії, Феодосії, Саках, на Керченському півострові.

Із мінералізованих підземних вод добувають кухонну та інші солі (Донбас, Передкарпаття, Крим).

Контрольні питання і завдання:

1. Що таке підземні води?

2. Нанесіть на контурну карту України гідрогеологічне районування.

3. Дайте характеристику мінеральних вод України.