Рівнинна частина і Зона надмірної водності

Поліська область надмірної водності

Деснянська область надмірної водності

Іі Зона достатньої водності

Західна область достатньої водності

1 Волинська підобласть достатньої водності

2 Верхньоприп'ятсько-Бузька підобласть надмірної водності

Правобережна Дніпровська область достатньої водності

Лівобережна Дніпровська область достатньої водності

1 Трубіж-Супійська подова підобласть зниженої водності

2 Сул ьсько-Ворсклинська підобласть

достатньої водності

3Верхньолсельсько-Сіверськодоне підобласть підвищеної водності

Ііі Зона недостатньої водності

Нижньобузько-Дніпровська область

недостатньої водності

Сіверськодонецько -Дніпровська область

недостатньої водності

Причорноморська область надзвичайно низької

водності

Приазовська область недостатньої водності

Кримська рівнинна область дуже низької водності

Українські карпати

Тисо-Латорицька область значної водності

Центральнокарпатська область високої водності

Дністровсько-Прутська область підвищеної водності

Гірський крим

Гірськокримська область підвищеної водності

Рис.1. Гідрологічне районування

1.12. Особливості використання вод малих річок

Мала річка – природний водотік , що має стік протягом усього року або він переривається на короткий час, живиться атмосферними опадами та підземними водами, з поверхнею водозбору до 2 тис. км² (для рівнинних річок) та середньою довжиною близько 10 км.

На території України малих річок 63 тис., сумарною довжиною близько 185,5 тис. км. Серед них 59,8 тис. малих річок мають довжину до 10 км, 3,2 тис. завдовжки понад 10 км.

Гідрологічний режим малих річок рівнинної території України характеризується весняною повінню, низькою літньою меженню з окремими дощовими паводками, незначним осіннім підвищенням водності, низькою зимовою меженню, яка часто порушується паводками під час відлиги. За весняну повінь проходить від 40 до 80%, а на деяких малих річках півдня України – до 90% і навіть 100% річного стоку.

У живлення малих річок Кримських гір і Карпат велику частку становлять дощові паводки.

Відомо, що перші поселення людей відбувалися майже завжди у долинах річок. Малі річки з давніх часів слугували водними шляхами, забезпечували людей водою, рибою, водяними птахами, рослинами, тваринами та гідроенер-гієй для млинців. І якщо на ранніх етапах розвитку суспільства річки України могли задовольнити всі потреби людей і справлялися з антропогенним навантаженням, то нині більшість річок уже не витримує цих навантажень і втратила можливість екологічної саморегуляції.

Внаслідок змін кліматичних умов, посилення антропогенного впливу значна кількість малих річок деградувала, багато з них зовсім зникли.

Стан більшості малих річок країни оцінюють як критичний. Основними причинами такого стану вважають: забруднення річок комунальними, промисловими, сільськогосподарськими стоками; збільшення забруднення поверхневого стоку внаслідок розорювання схилів ярів, балок, витоків річок та інтенсивне використання заплав під сади, городи, дачне та ін. будівництво; замулювання та заростання малих річок внаслідок зменшення дренуючої здатності їхніх русел; високу зарегульованість стоку; осушення притерасних боліт, які є джерелом більшості малих річок Полісся та Лісостепу; відбір вод на господарсько-побутові потреби та на полив; використання біоресурсів річок та перетворення річок на колектори стічних вод. Річки стали спрямленими, мілководними, забрудненими, збідненими на рослинний і тваринний світ. Надмірно інтенсивне використання річок та їх водозборів у народному господарстві порушує їх природний гідрохімічний та гідробіологічний режим, зменшує водність і глибину, річки замулюються і заростають, збільшується їх евтрофікація за рахунок накопичення сполук азоту, калію та фосфору. Повсюдно відмічається забруднення води і донних відкладень річок господарсько-побутовими стоками, які вміщують величезну кількість органічних та біогенних елементів, пестицидів, важких металів, детергентів тощо. В окремих промислових районах Середнього Придніпров'я, Донбасу та Приазов'я річки сильно забруднюються промисловими стоками, в тому числі і шахтними водами, які вносять у річки величезну кількість мінеральних речовин – хлоридів і сульфатів, а також шкідливих токсичних речовин – фенолів, ціанідів тощо.

Малі річки особливо чутливі до однобічного зниження рівня підземних вод, яке відбувається внаслідок осушувальних меліорації, а також при водозаборі на різні потреби на локальних ділянках. Змінюються малі річки і при створенні водопідпірних споруд – гребель водоймищ та ставків, шлюзів та ін.

Після регулювання річок насамперед збільшується швидкість потоку і зменшуються глибини русел. Останнім часом меліоративне будівництво проектується з урахуванням найменших змін малих річок, а при регулюванні русел передбачають компенсаційні фактори, споруджують шлюзи-регулятори, ставки.

У деяких випадках розміщення населення та виробничих об’єктів країни сконцентроване у районах низької природної водозабезпеченості. Більш того, ця ситуація погіршується нерівномірним розподілом річкового стоку протягом року, і, практично зворотно пропорційна йому – потреба у воді з боку різних галузей народного господарства. Наприклад, максимум використання води комунальним господарством і для потреб зрошення припадає на літо, тоді як найбільший річковий стік в Україні приходиться на весну. Це може обмежувати подальший розвиток в країні водомістких галузей виробництва, які характеризуються великими витратами води у технологічних процесах і скидом значної кількості стічних вод у водойми. До водомістких галузей виробництва, які орієнтуються на великі за розмірами джерела водопостачання відносяться, окрім багатьох галузей хімічної, нафтохімічної і легкої промисловості, електроенергетика, чорна і кольорова металургія, окремі підгалузі промисловості будівельних матеріалів.

Антропогенний вплив на кількісні показники водних ресурсів малих річок також різноманітний і неоднаковий за величиною та інтенсивністю. Одні фактори діють постійно й не дуже помітно на водний режим річок і їх стік, другі – різко. На фоні коливань природної водності не завжди можна виявити і оцінити роль антропогенного впливу та зміну стоку.

Для збереження екологічного і ресурсного природного потенціалу малих річок прийнято значну кількість нормативних актів: Водний кодекс України, закони України «Про охорону навколишнього природного середовища» , «Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства України» тощо. Основним законодавчим актом є Водний кодекс України, згідно з яким з метою охорони водності малих річок забороняється: змінювати рельєф басейну річки; розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації; руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки; спрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків; проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках; надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво, для садівництва і городництва; зменшувати природний рослинний покрив та якість басейну річки; здійснювати інші роботи, які можуть негативно вплинути на водність річок та якість води в ній. Водний кодекс України передбачає створення водоохоронних зон.

До основних проблем з питань охорони, використання та відтворення малих річок відносяться:

• незадовільний технічний стан відомчих та комунальних очисних споруд біологічної очистки стічних вод і недотримання на них технологічних регламентів очистки та знезараження стічних вод;

• порушення вимог водного законодавства щодо обмеження господарської діяльності у прибережних захисних смугах водойм, відсутність їх винесення в натуру;

• не вирішення питань щодо очистки поверхневого стоку з територій населених пунктів, сільськогосподарських угідь, територій підприємств, установ та організацій різних форм власності в Україні, що призводить до забруднення та замулення малих річок.

Цікаво знать:

Найбільшою річкою України є Дніпро. Загальна довжина цієї річки становить 2201 км, але в Україні Дніпро протікає на довжині 981 км.

Найбільш водною річкою в Україні є Дунай. Його басейн знаходиться на території багатьох країн Європи, в Україні він протікає на невеликій відстані (174 км). Середній річний стік становить приблизно 123 км³ , що вдвічі більше стоку Дніпра.

Найбільший річковий басейн — басейн Дніпра має площу 504 тис. км² і включає близько 32 тис. водотоків, серед яких 89 — ріки завдовжки 100 км і більше. Площа басейну Дунаю становить 817 тис. км², але він майже повністю знаходиться на території Центральної Європи.

Найбільша річкова дельта належить Дніпру. Загальна площа її 350 км², довжина 47 км, тут налічується 13 великих рукавів. Натомість дельта Дунаю займає площу 560 тис. квадратних кілометрів, а в межах України лише 120 км².

Найбільша густота річкової мережі в Україні — в Українських Карпатах — перевищує 1,0 км /км². Натомість у деяких районах південної частини республіки, наприклад, між Дніпром і Молочною або на яйлах Криму, густота річкової сітки наближається до нуля.