1.10. Сучасний хімічний склад річкових вод

Головною особливістю територіального розподілу показників сольового складу є чітка гідрохімічна зональність із північного заходу на південний схід. Ця зональність не залежить від напрямку течії річок і добре узгоджується з фізико-географічними зонами.

Зона мішаних лісів. Річкові води зони повсюдно гідрокарбонатно - кальцієві з середньою мінералізацією, що змінюється від 164 мг/дм³ у басейнах Ужа й Уборті до 354 мг/ дм³ у басейні Десни без Сейму, Остра, Снову. Максимальна мінералізація (512 мг/дм³) спостерігається у водах Західного Бугу.

Хімічний склад і мінералізація вод зони практично не відрізняються від відповідних показників у природних умовах, за винятком р. Західний Буг, мінералізація води якої зросла на 98%.

Лісостепова зона. Хімічний склад вод лісостепової зони зазнав значних змін, які полягають для більшості річкових басейнів у збільшенні середньорічної мінералізації, абсолютних і відносних концентрацій іонів натрію, магнію, хлору й сульфатів. Наприклад, у басейні Дністра кальцієва група вод змінилася на натрієво-кальцієву, мінералізація зросла.

Степова зона. Хімічний склад і мінералізація річкових вод цієї зони порівняно з природними практично цілком змінилися на рівні класів або груп. Наприклад, у басейні Сіверського Дінця гідрокарбонатно-сульфатні води змінилися на хлоридно-сульфатні, у басейнах лівих приток Дніпра, Сіверського Дінця, річках Приазов’я мінералізація зросла за рахунок іонів натрію, хлору, сульфатів, меншою мірою – магнію.

Гірські країни. Хімічний склад річкових вод у межах гірських країн порівняно з природним, за винятком Передкарпаття, практично не змінився. У ріках Передкарпаття гідрокарбонатний кальцієвий склад вод змінився на гідрокарбонатний кальцієво-магнієвий з одночасним зростанням мінералізації на 10 %.

Отже, на підставі викладеної вище характеристики річкових вод можна робити наступні висновки:

1. У хімічному складі річкових вод рівнинної частини України спостерігається чітка гідрохімічна зональність ( від західних і північно-західних до східних і південно-східних кордонів країни). У цьому ж напрямі збільшується і мінералізація річкових вод.

2. Гідрохімічна зональність спостерігається незалежно від напрямку течії річок і добре узгоджується з межами фізико-географічних зон. Так, у зоні мішаних лісів (Українське Полісся) поширені прісні води гідрокарбонатно- кальцієві, а в західних областях лісостепової зони – також прісні гідрокарбонатно- кальцієві, які з просування на схід поступово переходять у гідрокарбонатно- кальцієво-магнієво-натрієві. На межі зі степовою зоною в їх сполуках помітне місце починають займати сульфати і тому у степовій зоні переважають сульфатно-хлоридні води змішаного катіонного складу.

3.У складі вод великих річок ( Дніпра, Південний Буг, Дністер, Сіверського Дінця) спостерігається також гідрохімічна зональність, яка полягає переважно в зростанні за течією сульфатів і хлоридів лужних металів. Однак вони не узгоджуються так чітко з межами фізико-географічних зон, як зональність у хімічному складі річкових вод місцевого стоку.

4.У гірських країнах зональність практично не простежується, води річок повсюдно прісні гідрокарбонатно- кальцієві.

5.Сучасний хімічний склад річкових вод лісостепових і особливо

степових зон істотно відрізняється від природного за рахунок зростання абсолютних і відносних концентрацій іонів антропогенного походження – натрію, хлору, сульфатів, магнію.

6.Зональність хімічного складу й мінералізації річкових вод зберігається в усі періоди року, в середньому за рік і за багаторіччя як у природних умовах, так і в умовах впливу антропогенних факторів.

Контрольні питання та завдання:

1. Яка особливість територіального розподілу показників сольового складу вод річок країни?

2. Визначте сольовий склад вод річок Харківської області.

1.11. Гідрологічне районування

Гідрологічна область - таксономічна одиниця гідрологічного районування, що характеризується своєрідністю водного режиму, зумовленого особливостями гідрографічних та орографічних показників території.

1. Рівнинна частина

1. Гідрологічна зона надмірної водності (рис. 1)

Гідрологічна зона надмірної водності - таксономічна одиниця гідрологічного районування території України, що відповідає більшій частині зони мішаних лісів і включає басейни правих приток Прип'яті та басейн Десни. В межах цієї зони виділяють Поліську гідрологічну область та Деснянську гідрологічну область.

Густота річкової мережі 0,25 - 0,5 км/км². Похил річок до 1 м/км, в басейнах Іллі та Словечни трохи вищий цей показник, а в басейні Головесні (басейн Десни) - досягає 4,6 м/км².

Для річок гідрологічної зони характерні широкі і неглибокі долини (до 10-20 м), часто заболочені. Швидкість течії до 0,2 - 0,5 м/с.

Живлення річок мішане, з переважанням снігового - 50 - 60%, частка підземного живлення на заході зони 30 - 40%, на сході - 20 - 30%. Водність річок зменшується з заходу на схід - 4,5 - 3,0 л/с· км². Максимальний стік навесні - 50 - 90%, узимку - 10 - 20%, в літньо-осінній період - 5 - 10%.

Льодостав на річках встановлюється наприкінці листопада - на початку грудня і триває до середини березня.

Каламутність річкових вод невисока - від 20 - 50 г/м³ до 200 - 300 г/м³ у паводковий період.

Забезпеченість водою цієї частини України: на 1 км тут припадає 75 -100 тис.м³ води, на 1 жителя - 1,5 - 2,0 тис.м³, що дає змогу задовольняти потреби водопостачання.

Поліська гідрологічна область – західна частина гідрологічної зони надмірної водності, яка охоплює більшу частину території Житомирської, Рівненської, Волинської та Київської областей. Включає басейни правих приток Прип'яті – Вижівки, Турії, Стоходу, середні та нижні течії Стиру, Горині, Случі та Уж і Тетерева без його верхньої частини.

Річкова мережа в області розвинута помірно - 0,25 - 0,5 км/км². Річки врізані на глибину 5 - 10 м, їхні долини заболочені, течії повільні. Похили річок становлять 0,3 - 0,8 м/км, лише в окремих випадках перевищують 1,0 м/км - річки Ілля, Словечна.

Живлення річок мішане, з переважанням снігового (50 - 60% річного стоку); підземне живлення - до 30 - 40% (річки Горинь, Стир).

Водність річок у межах області зменшується з заходу на схід і становить 4,5 - 2,5 л/с ·км².

Внутрішньорічний розподіл стоку такий: 65 - 90% припадає на весняний період, 5 - 10% на літньо-осінній та 10 - 20% – на зимовий. Максимальні витрати води спостерігаються під час повені і лише у невеликих басейнах можуть формуватися під час дощових паводків.

Льодостав на річках встановлюється на початку грудня і триває до середини березня.

Каламутність річкових вод області невелика і змінюється в межах 30 -50 г/дм³. Мінералізація становить переважно до 200 мг/дм³.

Деснянська гідрологічна область – східна частина гідрологічної зони надмірної водності, охоплює територію Чернігівської та північно-західну частину Сумської областей. Гідрологічна область включає р. Десну та її притоки (Івотка, Кловень, Убідь, Сейм, Снов та ін.).

Річкова мережа розвинута помірно, найгустіша вона у східній частині області - 0,3 - 0,4 км/км . Річки області мають широкі долини. Заплави часто заболочені, багато озер і стариць.

Похили річок 0,2 - 1 м/км і лише в окремих випадках зростають до 4,6 м/км (наприклад, р. Головесня).

Живлення річок мішане, з переважанням снігового. Внутрішньорічний розподіл стоку: 50 - 70% річного стоку навесні, 15 - 25% - влітку та восени, 10 - 12% - взимку.

Водність річок у межах області пересічно 3-3,5 л/с· км², у східній її частині зростає до 5,0 - 5,8 л/с· км² .

Льодостав в області з початку грудня до кінця березня. Льодові утворення з'являються наприкінці листопада.

Каламутність річкових вод області невисока, особливо у межень - 20 -50 г/м³. Мінералізація води становить 300 - 340 мг/дм³.

Водні ресурси Деснянської гідрологічної області використовуються комплексно.