1. Загальні риси цивільного права як галузі приватного права

Однією з галузей права України є цивільне право, яке нале­жить до приватного. Поділ правових галузей на галузі публічно­го і приватного права започатковано ще римськими юристами. Відтоді на ньому базується наукова, законодавча та практична оцінка правових явищ. В УРСР на практиці така класифікація не застосовувалась. Нині ця проблема знову є актуальною.

Є різні пояснення виникнення такого поділу. Головне - від­шукати найобґрунтованіші підходи до визначення суті галузей публічного і приватного права. Враховуючи розвиток юридичної науки, законодавства, можна дійти висновку, що в основі такої класифікації лежить вчення про предмет і метод галузей права.

Предметом правового регулювання є коло суспільних відно­син, які регулюються нормами тієї чи іншої галузі права. Під ме­тодом розуміється сукупність способів та заходів, за допомогою яких законодавець впливає на формування поведінки суб´єктів -учасників певних суспільних відносин.

Цивільне право як галузь приватного права регулює май­нові відносини, відносини, що виникають у сфері інтелектуаль­ної діяльності та особисті немайнові відносини, що передбачені цивільним законодавством.

Суб´єктами цивільного права можуть виступати громадяни (фізичні особи); юридичні особи, інколи держава та територіаль­ні чи регіональні громади. Формулюючи права та обов´язки учасників цивільних правовідносин, законодавець ґрунтується на тому, що всі вони діють на засадах юридичної рівності, май­нової незалежності, вільного волевиявлення.

Громадяни та організації також можуть виступати учасника­ми суспільних відносин, що регулюються нормами галузей пуб­лічного права, але такі відносини засновані на наказі і примусі, владі і підпорядкуванні.

Поділяючи правові галузі на галузі публічного і приватного права, необхідно зважати на відносну умовність такого поділу. На практиці зазвичай відбувається взаємопереплетіння тих чи інших суспільних відносин, що потребує не тільки застосування норм різних галузей права для їх регулювання, а й використан­ня різних способів впливу на учасників цих відносин.

Так, державні органи і органи місцевого самоврядування, діяльність яких регулюється публічним правом, зазвичай висту­пають учасниками цивільно-правових відносин. Галузеві органи управління, вирішуючи проблеми перевезення, капітального будівництва, торгівлі та інші, вступають у приватно-правові від­носини. На ці органи покладена також відповідальність за шко­ду, заподіяну громадянам та юридичним особам під час виконан­ня службових обов´язків їх працівниками.

Мають місце і випадки, коли для регулювання приватних відносин застосовуються публічно-правові норми. Зазвичай це трапляється у сфері відносин оренди земельних ділянок, найму житлових приміщень, поставки тощо. Встановлення податків також є одним із засобів застосування норм публічного права в приватних відносинах.

В Україні поступово створюються такі засади правового регу­лювання громадського життя, що дають можливість розвиватися приватним відносинам, але не на шкоду суспільному добробуту. Принцип такого регулювання закріплено в ч. З ст. 13 Консти­туції України, де зазначено: «Власність зобов´язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Для подальшого розвитку правової системи України є важливим не протиставлення приватного й публічного права, а їх поєд­нання та узгодження. Вирішальна роль при цьому відводиться цивільному праву як галузі приватного права.

ПРЕДМЕТ, МЕТОД, ПРИНЦИПИ І СИСТЕМА ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА

1. Загальні риси цивільного права

Правова система України поділяється на підсистеми — галузі права.

Однією з таких галузей є цивільне право. В рамках правової системи Украї­ни галузі права розрізняються за особли­востями їхніх предметів і методів право­вого регулювання. Проте можливі й інші варіанти поділу правової системи держа­ви на ті чи інші підсистеми. Наприклад, групування норм права за спрямованістю на забезпечення публічних чи приватних інтересів.

Якщо норми права спрямовані на за­безпечення інтересів держави чи інтере­сів певних адміністративно-територіаль­них організацій, то вони є нормами пуб­лічного права, а якщо вони спрямовані на забезпечення інтересів окремого гро­мадянина, то вони є нормами приват­ного права¹. Норми цивільного права на­лежать до приватного права. Суб'єкти цивільного права — фізичні та юридичні особи — в переважній більшості випадків діють з метою задоволення своїх приват­них інтересів. Варто підкреслити, що у сфері чинності цивільного права його суб'єкти діють на засадах юридичної рівності, майнової неза­лежності, вільного волевиявлення.

Звичайно, фізичні та юридичні особи можуть висту­пати також носіями публічних прав (до речі, заснованих на наказі й примусі), які на відміну від приватних мають за мету регулювання та захист суспільних інтересів у ма­сштабі всієї держави або окремих її регіонів.

Поділяючи норми права на публічні й приватні, слід мати на увазі, що абсолютизувати такий поділ не припу­стимо. На практиці досить часто публічні й приватні ін­тереси переплітаються, доповнюючи один одного. Не секрет, що державні органи і органи місцевого самовря­дування, діяльність яких регулюється публічним правом, часто виступають учасниками цивільно-правових відно­син. Так, галузеві органи управління, вирішуючи проб­леми перевезення, капітального будівництва, торгівлі та інші, вступають у відносини, що відносяться до галузі приватного права. На ці органи покладена також відпо­відальність за шкоду, заподіяну громадянам та юридич­ним особам при виконанні службових обов'язків їх пра­цівниками.

Мають місце і випадки, коли в регулюванні приват­них відносин застосовуються публічно-правові норми. Найчастіше це буває у сфері відносин оренди земельних ділянок, найму житлових приміщень, поставки тощо. Встановлення податків також є одним із засобів застосу­вання публічного інтересу в приватних відносинах.

В Україні поступово створюються такі засади право­вого регулювання громадянського життя, які дають мож­ливість розвиватися приватним відносинам, але не на шкоду суспільному добробуту. Принцип такого регулю­вання закріплено в ч. 3 ст. 1З Конституції України, де зазначено: "Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству". Це положення втілене законодавцем і в чинному Законі України "Про власність", де в ст. 4 записано: "Власник, здійснюючи свої права, зобов'язаний не завдавати шко­ди навколишньому середовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави". Не протиставлення приватного й державного, а їх поєднання і узгодження має виключно важли­ве значення для подальшого розвитку правової системи України. Вирішальна роль при цьому відводиться циві­льному праву.