7. Націоналізм як політична доктрина.

націоналізм – це суспільно-політичний феномен, який визнає націю головним предметом/цінністю політики.

Якщо у XIX ст. головна ідея націоналізму полягала у проголошенні окремішності своєї нації та розвиткові національної ідентичності, то у XX ст. такою ідеєю стало отримання нацією власної державності, коли індивіди мали жити в межах однієї спільної культури, спілкуватися єдиною мовою, визнавати спільну систему цінностей, бути відданими власній національній державі.

В розвитку націоналізму протягом XX ст. можемо виділити три етапи: 1) пов'язаний із розпадом світових імперій після Першої світової війни, що спричинило утворення багатьох держав національного типу. Водночас національні меншини, які не зуміли отримати власну державність, зазнали чутливої національної дискримінації, що спровокувало в них подальше піднесення національного руху.

2) розвиток націоналізму був період 50–60-х років, коли в країнах Третього світу відбувався прискорений розвиток антиколоніалізму, спрямованого на отримання незалежності (протягом цього періоду здобули незалежність понад 70 країн).

3) розвиток націоналізму в XX ст. був кінець 80-х – початок 90-х років, зумовлений крахом соціалістичної моделі суспільного розвитку. Це призвело, з одного боку, до "визволення" від різних видів залежності країн народної демократії щодо колишнього СРСР. З іншого боку, СРСР, СФРЮ і Чехословаччина, які існували, з огляду на різні причини, як союзні держави, розпалися на окремі самостійні держави.

8. Марксизм як політична доктрина. Ваше ставлення до цієї політичної течії.

В середині XIX ст розвивається марксизм-теорія. (Карл Маркс і Ф. Енгельс - пов'язали своє учення з інтересами робочого класу - найзнедоленіших в період твердження капіталістичних буд. У пролетаріаті вони бачили реальну силу, здатну втілити ідеал соціалістів-утопістів в реальність: побудувати суспільство, шляхом насильницької ліквідації приватної власності, в якому панує соціальна справедливість і справжня свобода.

Основна ідея соціально-політичних поглядів полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових і національних відносин, створені умови для розкріпачення людини. просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, через встановлення влади робітничого класу, котра приведе до соціально справедливого суспільства.

Особливу роль у розвитку марксистської теорії відіграв В.І.Ленін, який вносив думки про гегемонію пролетаріату в демократичній революції і про революційно-демократичну диктатуру пролетаріату та селянства як перехідну форму влади в період між буржуазно-демократичною і соціалістичною революціями.

Марксизм справив могутній вплив на долю людської цивілізації в ХХ ст. Але не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом. Історичний розвиток людства привів до таких змін та епохальних зрушень, котрих ця теорія не передбачала. Перестали бути актуальними ідеї конфронтації, революції, збройної боротьби.

Суспільна практика довела, що історично обмеженими виявилися положення марксизму про всесвітньо-історичну місію пролетаріату та його диктатуру, про зникнення товарно-грошових відносин при соціалізмі. Проте й нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості та солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх тощо.