9. Сучасні джерела легітимності політної влади.

Легітимне ставлення до правових норм країни — одне із сучасних уявлень про сутність влади, за якої правові норми мають демократичний зміст і випливають із суве­ренітету народу як абсолютного першоджерела закону.

Легітимність політичної влади — форма підтримки, виправдання правомірності застосування влади і здійснення правління державою або окремими його структурами та інститутами.

Легітимність не є синонімом законності, оскільки політична влада не завжди спирається на право й закони, але завжди користується певною підтримкою принаймні частини населення. Основними джерелами легітимності, як правило, виступають три основні суб'єкти: населення, уряд і зовнішньополітичні структури.

За джерелами розрізняють легітимність участі, технократичну і примусу.

Різні можливості політичних суб'єктів підтримувати певну систему правління передбачають різні типи легітимності влади. Найвідомішою є класифікація типів влади, запропонована М. Вебером:

— традиційний, який спирається на віру в святість традицій і право володарювати тих, хто одержав владу за цією традицією;

— харизматичний (грец. спагізта — милість, благо­дать, Божий дар, винятковий талант), оснований на вірі в надприродну святість, героїзм чи інші виняткові чесно­ти володаря і створеної або отриманої ним влади;

— раціональний (легальний), що ґрунтується на вірі в законність існуючого порядку, професіоналізм владних структур.

Оцінні показники легітимності політичної влади:

• Рівень примусу, необхідний для проведення політики;

• Наявність спроб усунення уряду або його лідера;

• Сила вияву громадянської непокори.

10. Централізація та децентралізація влади. Наведіть приклади.

Проблема централізації/децентралізації влади є достатньо широкою, тому для більш структурованого викладу варто розглядати її у контексті аналізу особливостей форм державного устрою - територіально-організаційної структури держави, яка визначає порядок ділення країни на складові частини (штати, провінції, землі, кантони, області тощо), їх правовий статус, порядок відносин центральних і периферійних органів влади. Політичні регіони посткомуністичних держав відрізняються ступенем централізації/децентралізації (концентрації/деконцентрації) влади та способом її функціонування.

критерії рівня деконцентрації влади у пострадянських державах, що виділяють:1)конституційний статус; 2)виборність обласних і районних голів і мерів;3)виборність обласних і районних депутатів населенням чи делегування цих депутатів з нижчих органів влади;4)існування регіональних чи місцевих бюджетів, чи наявність консолідованого загальнонаціонального бюджету;5)призначення обласних і районних голів і мерів зверху чи ні; їх призначення з місцевих кандидатів чи ні;6)кар'єрні вподобання регіональних;7)функціонування інститутів, що управляють державною власністю, включаючи приватизацію.

Нинішня централізація влади концентрує і економічні та бізнесові потоки, спрощує зв’язок бізнесу і влади, робить такий зв’язок практично невідворотним, звідси робить неможливими принципи демократії, прав і свобод людей, того, що є серцевиною європейської демократії.