14. Конституція України про пол.. Права та своб люд і громадянина і практика їх реалізації.

На укр.. теренах питання прав людини та їх захисту порушувались іще в Конституції Пилипа Орлика 1710 р. Остаточне ж становлення прав людини і громадянина як абсолютної соціальної цінності пов'язане з поваленням феодалізму й проголошенням за часів буржуазних революцій свободи людини.

Серед найважливіших загальних документів, з якими повністю узгоджуються положення Конституції України, - Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний договір про громадянські та політичні права (1966 р.). Міжнародний договір про економічні, соціальні та культурні права (1966 р.).

відповідно до КУ основне право громадянина - це його можливість здійснювати певні дії для задоволення своїх життєво важливих матеріальних і духовних інтересів, установлених державою і закріплених у Конституції та інших нормативно-правових актах.

У КУ визначено такі групи основних прав: громадянські, політичні, економічні, соціальні, екологічні, культурні, сімейні.

До невід'ємних пол-них прав і свобод особи належать: право обирати і бути обраним в органи державної влади, об'єднуватися в сус-ні організації, у тому числі й пол-ні партії; свобода слова, зборів, мітингів, вуличних процесій. Кожна людина має, таким чином, право брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо або через своїх представників.

Для реалізації конституційне закріплених прав і свобод людини в Україні необхідно мати налагоджений соціально-правовий механізм забезпечення прав і свобод людини — систему засобів і чинників, що забезпечують необхідні умови поваги до всіх основних прав і свобод людини, які є похідними від її гідності. Поняттям «соціально-правовий механізм забезпечення прав людини» підкреслюється, що правовий механізм — частина соціального і діє з ним у єдності.

15. Міжнародна політика. Україна в системі сучасних міжнародних відносин.

Міжнародна політика - система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, військових, культурних та інших зв'язків і відносин між державами й групами держав, провідними соціальними, економічними та політичними силами й організаціями, що діють на світовій арені.

Міжнародній політиці держави властиві три основні функції:— захисна, пов'язана із захистом прав та інтересів дер­жави та її громадян за кордоном.— інформаційно-представницька функція, яка реалізується через відповідні органи, що представляють погляди уря­ду, позицію держави, й покликана інформувати керівні органи держави про справи й наміри урядів інших держав.— організаційно-посередницька базується на втіленні в життя зовнішньо- та внутрішньополітичної концепцій, доктрин і програм держави.

Зовнішня політика України спрямовується на виконання таких найголовніших завдань: - утвердження і розвиток України як незалежної демократичної держави; - забеспечення стабільності міжнародного становища України; - збереження територіальної цілістності держави та недоторканості її кордонів; - включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; - захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українцями і віхідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом;- поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Традиційно Україну розглядають як державу, «втиснуту» в поле інтересів трьох світових гравців: Сполучених Штатів, Європейського Союзу і Росії.

Головними сферами зовнішньополітичної діяльності України є розвиток двосторонніх міждержавних відносин, розширення участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництво в рамках Співдружності незалежних держав, членство в ООН та інших універсальних міжнародних організаціях.