34

Лекція 5

Тема: Черви

1. Тип Плоскі черви. Клас Трематоди, або Дигенетичні сисуни та Стьожкові черви, або Цестоди.

2. Тип Круглі черви, або Первиннопорожнинні. Клас Круглі черви, або Нематоди.

3. Тип Кільчасті черви, або Анеліди. Підтип Безпояскові. Клас Багатощетинкові, або Поліхети. Підтип Пояскові. Клас Малощетинкові черви, або Олігохети.

Література:

Основна

1. Ковальчук Г.В. Зоологія з основами екології. – Суми: ВДТ ,,Університетська книга”, 2003. – 592 с.

2. Лукин Е.И. Зоология. – М.: Высшая школа, 1981. – 400 с.

3. Потапов И.В. Зоология с основами экологии животных. – М.: Академия, 2001. – 292 с.

4. Сеник А.Ф., Кулаківська О.П. Зоологія з основами екології. К.: Урожай,

2000. – 286 с.

5. Шарова И.Х. Зоология безпозвоночных. – М.: ГИЦ ,,Владос”, 2002. – 592с.

6. Щербак Г. Й. та ін. Зоологія безхребетних: Підручник: У трьох книгах. Книга 1 / Г. Й. Щербак, Д. Б. Царичкова, Ю. В. Вервес. – К.: Либідь, 1995.

– 320 с.

Додаткова

1. Блинников В.И. Зоология с основами экологии. – М.: Просвещение, 1990. – 223 с.

2. Лопатин И. К. Общая зоология. – Минск.: Вишэйшая школа, 1983. – 256 с.

1. Тип Плоскі черви (Plathelminthes).

Класи: Трематоди, або Дигенетичні сисуни (Trematoda, або Digenea), та Стьожкові черви, або Цестоди (Cestoda)

Тип нараховує більше 12 тисяч видів, переважна кількість із котрих є паразитами людини і тварин. Інші його представники - прісноводні, морські, ґрунтові й наземних тварини. Вважають, що плоскі черви походять від давніх, нині не існуючих кишковопорожнинних. Спочатку пред­ки плоских червів плавали біля дна за допомогою війок, а зго­дом, із збільшенням розмірів їх тіла, почали повзати по ньому. Внаслідок цього в них почали розвиватися м’язи й тіло почало набувати двосторонньої (білате­ральної) симетрії. Проте окремі примітивні представники цього типу зберегли деякі риси радіальної си­метрії, що вказує на їх спільність із кишковопорожнинними.

Будова і життєві функції.

Свою назву плоскі черви одержали завдяки сплюснутому в спинно-черевному (дорзовентральному) напрямі, плоскому, су­цільному або розділеному на ряд члеників тілу. У процесі онтогенезу у них формується три зародкових листки: зовнішній - ектодер­ма, внутрішній - ентодерма і середній - мезодерма, з яких роз­виваються всі системи органів. У вільноживучих форм тіло вкрите війковим епітелієм, у паразитичних - кутикулою.

Особливістю цих істот є наявність шкірно-м’язового мішка, утвореного одношаровим шкірним епітелієм і розташованою під ним системою м’язових волокон (кільцевих, поздовжніх і косих). Ско­роченням м’язів цього мішка зумовлю­ються характерні ,,червоподібні” рухи цих тварин. Простір між стінками тіла і внутрішніми органами заповнений сполучною тканиною мезодермального походження - паренхімою. Паренхі­ма виконує багато функцій: опорну; транспортну ( по рідинітранспортуються продукти травлення від ки­шечника до внутрішніх органів, а продукти обміну речовин - до видільної системи); запасаючу (накопичення глікогену, ліпідів); захисну (фагоцити паренхіми поглинають бактерій, сторонні частки); видільну (у спеціалізованих клітинах - атроцитах накопичуються продукти обміну).

Центральна нервова система представлена головним ганглієм від якого відгалужуються два поздовжні стовбури, що з’єднані кільцевими перетяжками. Органи чуття - здебільшого шкірні нервові чутливі клітини - сенсили, що сприймають механічні та хімічні подразнення. В окремих видів є статоцисти та очі.

Травна система складається з рота, ектодермальної передньої (або глотки) і ентодермальної сліпої, часто розгалуженої середньої кишки. Неперетравлені рештки виділяються назовні через рот. У пара­зитичних форм травна система часто повністю редукована.

Видільна система - представлена протонефридіями (гр. protos і nephros - нирка). Вони являють собою розгалужені канальці, що закінчуються в паренхімі зірчастою клітиною (циртоцитом) з пучком війок. Продукти обміну речовин надходять у клітину і за рахунок руху війок у спрямовуються в каналики і зливаються в непар­ний або парний головні канали і відкриваються назовні одним або двома отворами (порами). Поява органів виділення пов’язана з активнішим, ніж у кишковопорожнинних, способом життя.

Кровоносна і дихальна системи не розвинуті.

Статева система складається з компактних статевих залоз (чоловічих -сім'яників та жіночих – яєчників), спеціальних вивідних проток для виведення сперми і зрілих яєць назовні, та органів, що забезпечують запліднення яйцеклітин у тілі червів. Часто вони розвинуті у однієї особини, так як за незначним винятком плоскі черви - гермафродити. Їх розвиток їх може бути прямий (турбелярії), або з метаморфозом (з стадією планктонної личинки). У паразитичних форм життєвий цикл дуже складний, він вклю­чає декілька поколінь. При цьому спостерігається гетерогонія - чергування двостатевого та партеногенетичного поколінь.

Тип поділяють на 9 класів. Нижче буде розглянуто два: 1. Трематоди, або Дигенетичні сису­ни (Trematoda, або Dіgeneа); 2.Стьожкові чер­ви (Сestоdа).

Клас Трематоди, або Дигенетичні сисуни (Trematoda, або Digenea).

До класу відносять 4000 видів тварин. Всі вони є виключно паразитами хребетних тварин. В фауні України нараховують близько 600 видів, 180 із яких - паразити риб, 44 - амфібій, 33 - рептилій, близько 300 - птахів і 51 - ссавців (у тому числі й людини).

Трематоди мають здебільшого листоподібну фор­му тіла довжиною 0,3 мм - 7,6 см (рідко - до 1,5 м). Їх покриви - тегумент - позбавлені війок, що, мабуть пов’язано з паразитичним способом життя. Зовнішня частина тегумента представлена без’ядерною цитоплазматичною плас­тинкою, у якій містяться численні мітохондрії і вакуолі. У ній знаходяться також кугикулярні шипики - додаткові органи прикріплення паразита. За допомогою цитоплазматичних тяжів цей шар з’єднується із зануреними в паренхіму ділянками ци­топлазми, в яких є ядра. Під цитоплазматичною пластинкою лежить базальна мембрана, за якою розміщені кільцеві і поздо­вжні м’язи.

Органами фі­ксації паразита є присоски. Переважна їх більшість має дві присоски: ротову (у заглибленні на ній міститься рот) та черевну. Рот веде у м’язову глотку, яка переходить у стравохід. Від стравоходу відходять 2 гілки середньої кишки, що закінчуються сліпо. У трематод, які мають великі розміри, на­приклад, печінкового сисуна, кишки галузяться. Це забезпечує (за відсутності кровоносної системи) надходження перетравле­ної їжі до різних частин тіла тварин.

Інші системи органів мають будову, описану в загальній ха­рактеристиці типу.

Статева система в трематод надто складна. Її будову та цикли розвитку паразитів можна розглянути на прикладі печінкового сисуна, або фасціоли (Fasciola hepatica).

Чоловічі статеві органи цього паразита представ­лені двома сім’яниками, від яких відходять сім’япроводи, що зливаються в сім’яний міхур. Через сім’явипорскувальний канал він зв’язаний чоловічим копулятивним органом - цирусом, що відкривається в статеву клоаку. Жіно­ча статева система складається з яєчника, яйцепровода, оотипа, матки, жовтівників, шкаралупових залоз. Матка відкри­вається в статеву клоаку поряд із чоловічим статевим отво­ром. У яєчнику утворюються яйцеклітини, які по яйцепроводу надходять в оотип, де й відбувається запліднення (сперматозоїди проника­ють в оотип через матку шляхом введення в неї цируса). У де­яких трематод з оотипом з’єднується сім’яприймач, у якому знаходиться сперма, одержана від іншої особини. Із жовтівників по їх протоках в оотип про­никають жовточні клітини, що містять поживний матеріал для яєць (глікоген). Кожне заплід­нене мікроскопічних розмірів яйце вкривається щільною багатошаровою шкаралупою.

Печінковий сисун має складний життєвий цикл, оскільки він пов’язаний зі зміною господарів і чергуванням поколінь. Гермафродитна ста­тевозріла особина (марита) паразитує у внутрішніх органах хребетних тварин і людини. Потрапивши через жовчні протоки й кишечник у зовнішнє середовище заплідненим її яйцям для подальшого розвитку необхідна вода. У воді з яйця роз­вивається вкрита війками личинка - мірацидії. Мірацидій не жи­виться, він живе за рахунок глікогену, що надійшов у яйце під час ембріонального розвитку. Проплававши деякий час у воді, він за допомогою хоботка з апікальною залозою на кінці, секрет якої руйнує покриви молюсків потрапляє в печінку про­міжного господаря - ставковика малого. У задній частині тіла мірацидія містяться зародкові клітини, або партеногенетичні (гр. parthenos – незаймана і gamоs) яйця, які в подальшому (у організмі проміжного господаря) розвиваються без запліднення. В печінці він скидає війки і перетворюється на статевозрілу мате­ринську спороцисту. Партеногенетичні яйця, що є в тілі остан­ньої, починають дробитися і дають початок другому партеногенетичному поколінню трематод - редіям і дочірнім спороцис­там, у яких, у свою чергу, розвиваються нові дочірні генерації. Розвиток з однієї яйцеклітини багатьох зародків називається поліембріонією. Редії рухомі, вони мають ротовий отвір, глотку, мішкоподібний кишечник, активно живляться тканинами печі­нки. Спороцисти харчуються через покриви тіла. Всередині редій і спороцист з окремих зародкових клітин розвивається нове покоління - церкарії, які залишають молюска і плавають у воді за допомогою хвоста. Вони вже мають дві присоски, майже сфо­рмовану травну та добре розвинену нервову системи, протонефридії. Через деякий час церкарія прикріплюється до підводної рослини (чи опускається на дно), втрачає хвіст і вкривається щільною захисною оболонкою. Ця остання нерухома личинкова стадія має назву адолескарія. Вона не живиться і живе за рахунок запасів гліко­гену протягом тривалого часу (поки її не проковтне основний господар). Весь процес розвитку печінкового сисуна в тілі проміжного господаря за сприятливих умов триває 29-30 днів. Адолескарія може перетворитися на статевозрілу гермафродитну особину тільки потрапивши з їжею чи водою в організм ос­новного господаря. Таким чином, для трематод характерна гетерогонія - чергування в життєвому циклі одного гермафродитного (марита) і кількох партеногенетичних поколінь (спороцисти, редії).

Печінковий сисун - паразит рослиноїдних тварин (зрідка й людини). Паразитує в жовчних протоках печінки, досягає 3-5 см довжини і 1-1,3 см ширини. Захворювання (фасціольоз), завдає значної шкоди тваринництву, особливо вів­чарству, а також скотарству. В організм людини може потрапи­ти при вживанні некип’яченої води з відкритих водойм. Важли­ве значення для запобігання захворювання має забезпечення тварин якісної питною водою, знищення мо­люсків та інші заходи.

Cибірський, або котячий сисун (опісторх) (Opisthorchis felineus) - паразит печінки хижаків (у тому числі й котів та собак), а також людини. Він є збудником досить небезпечного захворювання – опісторхозу, що може призвести до цирозу печінки, ракових пухлин, і навіть до смерті.

Паразит має довжину 8-13 мм, ширину - 1-2 мм. Розвивається за участю двох проміжних господарів - молюска бітинії (Bithynia leachi) та риб (родини коропових). Церкарії, що покинули організм молюска, проникають під покриви риб, інцистуються в їхніх м’язах і перетворюючись на метацеркарії.

Зараження людини метацеркаріями може бути при вживанні сирої, слабо просоленої чи недостатньо термічно обробленої риби. Живуть вони в печінці до 15-20 років. У засоленій рибі личинки гинуть лише через 10 днів. При коптінні без попере­днього посолу вони не гинуть узагалі. Для боротьби з опісторхозом важливе значення має профілактика. Необхідно оберігати водойми від забру­днення випорожненнями людини і тварин.

Поширеним в Україні є шистозоми водоплав­них птахів. При проникненні їх церкаріїв у шкіру людини вони можуть спричиняти її подразнення й захворювання - шистозомний дерматит. Зараження може відбутися при купанні в стоячих водоймах проте швид­ко минає (церкарії, спричинивши подразнення при проникненні в шкіру людини через короткий час гинуть).

Клас Стьожкові чер­ви, або Цестоди (Сestоdа)

Із відомих близько 3500 видів (у фауні України більше 500 видів) всі представники цього класу ендопара­зити. У статевозрілій ста­дії вони (за винятком представників одного роду - Archigetes, що є паразитами малощетинкових червів) паразитують у кишках людини і хребетних тварин.

Тіло стьожаків сплющене, видовжене й поділяється у більшості видів на членики. Його довжина може складати від 1-2 мм до 30 м. На передньому кінці його знаходиться головка, або сколекс, з орга­нами фіксації: присосками, щілинами (ботріями), видовженими присосками поділеними перегородками (ботридіями), гачками. Позаду сколекса знаходиться шийка, яка є зоною росту де відростають проглотиди. членики, які в сукупності утворюють тіло паразита, або стробілу (кількість члеників бу­ває від 3-4 до кількох тисяч). Задні членики в міру розвитку і дозрівання відриваються від стробіли і потрапляють з випорожненнями у навколишнє середовище. Зовнішня поверхня тегумента вкрита мікроворсинками (мікротрихіями) двох типів - конусоподібними і трубчастими. Вважають, що перші з них бе­руть участь у прикріпленні та рухах паразита, а другі виконують трофічну функцію (травна система в них редукована).

Внаслідок малорухливого способу життя цих тварин мускулатура у них розвинута слабо й представлена тільки кільцевими і поздовжніми м'язами. Нерво­ва система складається із центрального вузла, розташованого в сколексі, і поздовжніх тяжів, що проходять через усе тіло. Ор­гани чуття представлені лише розкида­ними по всьому тілу чутливими сенсилами, проте найбільша їх кількість концентру­ється на сколексі.

Внаслідок пристосування до паразитичного способу життя у цестод відсутні органи трав­лення. Живлячись поживними їжею господаря, гельмінти всмоктують їх усім тілом за допомогою трубчастих мікроворсинок. Органи виділення представлені сильно розгалуженими протонефридіями. Є два основних видільних канали, які відкриваються назовні в останньому членику, а також отвори протонефридій у кожному членику.

Стьожаки - гермафродити. Повний набір статевих органів у них розвивається в кожному членику. Як і більшість гельмінтів вони продукують ве­личезну кількість яєць (бичачий ціп'як - понад 10 млрд. за весь період свого життя). Чоловіча статева система складається із сім’яників (від одного до кількох сотень), сім’явиносних прото­ків, що зливаються в сім’япровід, який закінчується копулятивним органом - цирусом (останній відкривається в статеву кло­аку). До складу жіночої статевої системи входять яєчник, яй­цепровід, оотип, де відбувається запліднення яєць, матка та піхва, що відкривається в статеву клоаку. Має місце само- і перехресне запліднення.

У цестод спостерігається зміна господарів. Організм, у якому відбувається розвиток паразита в личинковій стадії називають проміжним, а організм, в якому проходить його статеве до­зрівання - основним (дефінітивним) господарем. У більшості цестод із яйця розвивається перша личинкова стадія - онкосфера. Ця личинка діаметром 20-30 мкм укрита міцною захисною оболонкою і має шість гострих гачечків. За їх допомогою онкосфера пробуравлює стінки кишок, проникає в кровоносні або лімфатичні судини і розноситься до різних органів проміжного господаря. Тут вона локалізується і розвивається в наступну личи­нкову стадію - фіну. Будова фін у різних стьожаків неоднакова: фіна цистицерк має вигляд міхурця завбільшки із горошину, всередині якої розвивається сколекс майбутнього гельмінта; ценур розміром із горіх або куряче яйце, у ній розвивається багато головок; ехінокок має ще більші розміри міхура всередині якого формуються дочірні міхурці з багатьма сколексами. Дефінітивний господар заражається цестодами, поїдаючи фіни. У його кишках головки вивертаються, при­кріпляються до стінки кишки, і розпочинається ріст стробіли.

Типовим представником стьожкових червів є свинячий солітер (ціп’як озброєний) (Taenia solium). Дефінітивний господарем є людина в якої солітер (довжиною 2-3 м) живе в тонких кишках по одному, двоє, зрідка їх буває і більше. Органи фіксації - присоски і хоботок із гачечками. Із випорожненнями дефінітивного господдаря дозрілі членики паразита виділяються назовні. Проміжний господар - свиня - заражується солітером, поїдаючи членики з кормом. У кож­ному членику міститься до 50 тис. яєць. Розвиток фіни з онкосфери триває 2-4 місяці. Людина заражується при споживанні відповідно термічно необробленого фінозного м’яса. Свинячий ціп’як може жити в кишках кілька років, спричинюючи зниження апетиту, нудоту, біль під грудьми, розлади процесу травлення. Коли його носій через неохайність проковтне з їжею або водою яйця паразита, то він стає і проміжним хазяїном. У його органах локалізуються фіни. Якщо фіни розвиваються в мозку, це може призвести до смерті зараженої людини.

Іншим відомим паразитом людини є бичачий солітер (ціп’як неозброєний) (Taeniarhynchus saginatus). Живе у тонких кишках люди­ни і досягає довжини 4-10 м. Органи фіксації - присоски. Членики паразита виділяються з випорожненнями господаря або виповзають самі поодинці. У кожному із члеників міститься 150-170 тис. яєць. Проміжний хазяїн - велика рогата худоба. Людина заражується, споживаючи м’ясо цих тварин, яке не пройшло достатньої термічної обробки. Іноді ослабленим дітям дають їсти сиру печінку, яка також може бути джерелом зараження. Паразит може жити в кишках людини до 10 років. При ураженні бичачим ціп’яком розвивається загальна слабість, нервовість, виникають болі в голові й животі, порушується робота органів травлення. Все це виснажує людину.

З гельмінтів - паразитів людини і тварин також відомі: широкий стьожак (Diphyllobothrium latum), карликовий ціп’ як (Hymtnolepis nana) та інші.

Для попередження гельмінтозів необхідно дотримуватися особис­тої гігієни: мити руки з милом після відвідування туалету, гри із тваринами і перед їдою; не забруднювати випорожненнями ґрунт, поверхневі та ґрунтові води. Профілактика повинна також зробити неможливим розсіювання яєць паразитів разом із фекаліями, які необхідно ретельно дезінфікувати 20-процентним розчином хлориду вапна або іншими речовинами.