1 Филиппов ю.В., АвдееваТ.Т. Основьі развития местного хозяйства: Учебн. — м., 2000. — с.37.

Останнє передбачає формування не тільки професійних знань, а й чіткого розуміння кожним спеціалістом місця та ролі в спіль­ній муніципальній діяльності. Сьогодні має бути інша, ніж у ра­дянського службовця, ціннісна позиція муніципального діяча (депутата, професіонала-управлінця). Таким чином, підготовка професіоналів із питань місцевого самоврядування, комунальних службовців потребує єдиного підходу та загальної основи, завдан­ня якої — спираючись на вже сформовані галузеві знання, відро-

дити гуманітарну основу освіти спеціалістів із питань муніципаль­ної влади та муніципального господарства за рахунок розширення обсягу знань, які складають сутність професіональної діяльності будь-якого «муніципала».

Контрольні запитання для самоперевірки

1. У чому полягають особливості предмета навчальної дисци­пліни муніципального права?

2. У чому полягає основне завдання навчальної дисципліни му­ніципального права?

3. Назвіть джерела навчальної дисципліни муніципального права- Порівняйте їх із джерелами науки муніципального црава_:

4. Яке місце серед дисциплін юридичного профілю посідає на­вчальна дисципліна муніципального права?

5. Яку роль відіграє вивчення муніципального права у процесі професійної підготовки юриста?

Розділ 4 міжнародні стандарти місцевого самоврядування

§ 1. Становлення міжнародних стандартів місцевого самоврядування

На планеті існують понад 200 держав, сукупний досвід яких акумулює прояви як загальних закономірностей, принципів та основ розвитку конституціоналізму, так і його особливостей. Дер­жави нерідко відрізняються одна від одної за рівнем економічного розвитку, соціальною структурою населення, політичною систе­мою, характером духовного життя. Окрім групових відмінностей, кожній країні притаманні елементи унікальної своєрідності, по­в'язані з конкретно-історичними умовами життя народів. Усі ці відмінності, природно, віддзеркалюються в особливостях правової системи та її складових: конституційного, адміністративного, му­ніципального права та інших галузей права.

Слід зазначити, що стрімкий розвиток місцевого самоврядуван­ня у сучасних демократіях, тріумфальний рух принципів субсиді-арності, регіоналізації та децентралізації, який відбувся у період після Другої світової війни в Європі та США, породив тенденцію муніципалізації конституційного життя та правових систем у ці­лому. У світі все більше відбувається усвідомлення того, що над­мірний централізм не змінює держави, а веде до нездатності дер­жавного апарату та фактичної девальвації конституційних норм. Місцеве самоврядування, регіоналізація та децентралізація ста­ють тепер провідними принципами демократичної внутрішньої та зовнішньої державної політики та конституційно-правового регу­лювання у розвинутих зарубіжних країнах.

Так, основна спрямованість принципу субсидіарності у XX ст. полягала у подоланні фашистських і соціалістичних тенденцій, захисті автономії особи та права на самоврядування низових полі­тичних одиниць — територіальних громад. Субсидіарність органі­зації влади тим самим протиставлялася тенденціям у напрямі ав­торитарної централізованої держави. Субсидіарність розглядалася

як передумова устрою, що базується на свободі: держава, яка до­тримується принципу субсидіарності, гарантує своїм громадянам свободу і незалежність; вона гарантує місцеве і регіональне само­врядування.

Захист свободи через реалізацію принципу субсидіарності нині проголошується однією з традиційних цінностей європейського політичного устрою. З одного боку, визнання та гарантування ши­рокого каталогу прав територіальних колективів у демократичних країнах створює умови для формування в них моделі так званої «муніципальної держави», а, з іншого — розвинуте місцеве само­врядування бачиться як «запускаючий інструмент» процесу євро-інтеграції, транскордонного та міжконтинентального співробітни­цтва.

Фундаментальні принципи демократії, верховенства прав і сво­бод людини, визнання місцевого самоврядування, а також акуму­льований світовий досвід організації та функціонування муніци­пальної влади, знайшли своє закріплення у так званих міжнарод­но-правових стандартах місцевого самоврядування, які відіграють значну роль у процесах становлення конституціоналізму, муніци­пальної демократії, правової державності та реалізації місцевого самоврядування в зарубіжних країнах.

Такими стандартами виступають міжнародно-правові норми, що регламентують основні принципи, форми і методи здійснення муніципальної діяльності, прийняті державами світу в рамках міжнародних міждержавних організацій. Особливостями міжна­родних стандартів у цій сфері є те, що вони регламентують спільно вироблені державами концептуальні підходи і міжнародно-легаль­ні принципи становлення, формування і функціонування інститу­ту місцевого самоврядування на території конкретних держав.

Закріплення таких положень на міждержавному та міжконти­нентальному рівні за допомогою рамкових норм міжнародного права, свідчить про важливість інституту місцевого самоврядуван­ня не тільки в національному (внутрішньодержавному), а й у між­народному аспекті, що характеризується актуалізацією і глобалі­зацією предметів правового регулювання. Причому, у деяких з них безпосередньо зазначається, що міждержавні угоди, які укла­даються у сфері місцевого самоврядування, прямо зумовлені праг­ненням до досягнення «більш сильної єдності» між державами (Преамбула Європейської Хартії місцевого самоврядування), стверджується, що вони приймаються зі спеціальною метою — «бути для всіх націй стандартом, до якого слід прагнути, намагаю­чись досягти більш демократичного процесу, поліпшуючи, таким чином, добробут свого населення» (Преамбула Всесвітньої Декла­рації місцевого самоврядування) або зазначається, що метою їх ухвалення є «сприяння економічному та соціальному прогресу прикордонних регіонів і зміцненню солідарності, яка об'єднує на­роди Європи» (Преамбула Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями).

У ході аналізу міжнародно-правової регламентації місцевого самоврядування та локальної демократії становить інтерес не тіль­ки зміст відповідних документів, а й спільна діяльність держав із розробки основних міжнародних угод, процес одностороннього приєднання держав до вже розроблених міжнародних документів, що включають у себе міжнародні стандарти тощо. Адже прийнят­тя двома і більше державами міжнародних угод з широкого кола питань міжнародних відносин, прав людини, демократії та само­врядування, їх наступна легалізація і реалізація — є процес роз­роблення, визнання, взяття на себе зобов'язань із виконання і реа­лізації міжнародних правил поведінки, які мають нормативний, типологічний, стереотипний характер, що внаслідок своєї обов'яз­ковості, повторюваності та гіпотетичного передбачення стають стандартами¹.

Міжнародно-правові стандарти місцевого самоврядування ма­ють своїм першоджерелом Загальну Декларацію прав людини 1948 р., ст. 21 якої закріплює право кожної людини брати участь в управлінні своєю країною безпосередньо або через вільно обра­них представників. Визнаючи цей принцип, було проголошено Всесвітню декларацію про місцеве самоврядування, Європейську Хартію про місцеве самоврядування. Проголошені в цих докумен­тах принципи місцевого самоврядування, а також акумульований світовий досвід організації та функціонування муніципальної влади, також знайшов своє закріплення в інших міжнародно-пра­вових стандартах місцевого самоврядування, зокрема таких, як Європейська типова конвенція про основні принципи транскор­донного співробітництва між територіальними громадами або ор­ганами влади 1980 р., Європейська Хартія міст 1992 р., Європей­ська Хартія регіональних мов і мов меншин 1992 р., Декларація про принципи місцевого самоврядування в державах — учасни­цях СНД 1994 р., Хартія про участь молоді у муніципальному та регіональному житті 1994 р. Стамбульська Декларація з проблем поселень людей 1996 р., проект Європейської Хартії про регіо­нальне самоврядування 1997 р. тощо.