1 Кутафин o.E. Предмет конституционного права. — м., 2001. — с.410.

2 Див.: Сивицкий в.А. Актуальные проблемы конституционно-правовой ответственности: обзор научной конференции // Государство и право. — 2002. — №2. — с.116.

Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення сільської, селищної, міської ради у п'ятиденний строк з моменту його прийняття може бути зупинено сільським, селищним, місь­ким головою і внесено на повторний розгляд відповідної ради із об­ґрунтуванням зауважень; згідно з п. 7 у разі незгоди сільського, селищного, міського голови (голови районної у місті ради) з рішен­ням виконавчого комітету ради він може зупинити дію цього рі­шення своїм розпорядженням та внести це питання на розгляд відповідної ради; за п. 9 рішення виконавчого комітету ради з пи­тань, віднесених до власної компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою; за п. 10 цієї статті акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їх­ньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

У Законі України «Про органи самоорганізації населення» вста­новлюється, що рішення органу самоорганізації населення, що не відповідають чинному законодавству, або прийняті з питань, не від­несених до його повноважень, зупиняються відповідною сільською, селищною, міською, районною у місті (у разі її створення) радою з одночасним зверненням до суду про скасування такого рішення.

Також, відповідно до п. 26 частини другої ст. 26 Конституції Автономної Республіки Крим до відання Верховної Ради Автоном­ної Республіки Крим належить зупинення дії постанов і розпоря­джень Ради міністрів Автономної Республіки Крим з питань ви­конання державних функцій і повноважень у випадках, якщо вони суперечать Конституції України і законам України, актам Прези­дента України і Кабінету Міністрів України, Конституції Авто­номної Республіки Крим і нормативно-правовим актам Верховної Ради Автономної Республіки Крим, з одночасним зверненням до Президента України про їх скасування.

Водночас Верховна Рада Автономної Республіки Крим наділена правом скасування постанов і розпоряджень Ради міністрів Авто­номної Республіки Крим з питань, віднесених до відання Автоном­ної Республіки Крим, у випадку, якщо вони суперечать Конститу­ції України, Конституції Автономної Республіки Крим, законам України і нормативно-правовим актам Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Варто зазначити, що в літературі зупинення та скасування ак­тів переважно розглядалося як міра конституційно-правової від­повідальності¹⁶ або як самостійний вид відповідальності¹⁷. Так,

С.А. Авак'ян пише, що скасування акта одного органу іншим означає, що акт був незаконним або недоцільним. Скасування є оцінкою діяльності органу, який прийняв акт. Це міра державно­го примусу, що характеризує її як санкцію¹⁸. М.Д. Шиндяпіна вва­жає, що видання незаконних актів та рішень слід розглядати як різновид конституційних правопорушень, якщо воно порушує пе­редусім конституційні норми. Скасування, призупинення дії не­конституційного акта, на її думку, є в цьому випадку мірою кон­ституційної відповідальності, що, у свою чергу, не виключає за­стосування до правопорушника заходів дисциплінарної або іншої відповідальності¹⁹. Розглядаючи означену санкцію як міру дер­жавно-правової відповідальності, Л:П. Красовська вважає, що не­сприятливі наслідки у цьому випадку полягають у приниженні авторитету органу (посадової особи) який прийняв акт²⁰.

Деякі ж учені вважають, що ця міра є лише усуненням з право­вого простору акта, якого в ньому бути не може: тут ніхто нікого не наказує. Саме по собі визнання правового акта частково або повніс²¹ тю незаконним або навіть неконституційним, стверджує Д.Т. Шон, не викликає будь-яких обмежень або позбавлень матеріального або юридичного характеру для тих, хто їх видав. Скасування акта не позбавляє від відповідальності її авторів²². На цьому наполягають і деякі вітчизняні науковці. Зокрема, Д.М. Лук'янець, по суті за­перечуючи існування конституційної відповідальності як само­стійного виду юридичної відповідальності, вважає, що в такому випадку має місце ліквідація наслідків протиправної діяльності у вигляді неконституційних актів, а не вплив на особу, яка вчинила ЦІ ДІЇ²³.

На наш погляд, концептуально зупинення дії та скасування не­законних актів можна розглядати як одну з санкцій відповідаль­ності у місцевому самоврядуванні: в цьому випадку наявна нега­тивна публічно-правова оцінка діяльності тих, хто видав незакон­ний акт, та несприятливих наслідків для них. Так, систематичне скасування актів того чи іншого органу дасть змогу поставити пи­тання про неналежне виконання ним своїхобов'язків. Саме ці дві ознаки (негативна оцінка діяння та несприятливі наслідки для су­б'єкта) мають стати основним критерієм для віднесення тієї чи ін­шої міри до санкції юридичної, в тому числі конституційно-право­вої та муніципально-правової відповідальності, при чому неспри­ятливі наслідки в цьому випадку мають розширювальне тлумачен­ня. Скасування акта передбачає жорсткий, категоричний імпера­тив та позбавляє акт усіх його юридичних потенцій, у тому числі ретроспективно. Вона може усувати всі правові наслідки дії такого акта з моменту його прийняття. Також слід зазначити, що зупи­нення та скасування — близькі, але не тотожні міри відповідаль­ності. Зупинення — це також відміна, але під умовою, обмежена в часі, така міра, яка не вирішує остаточно долю акта та не анулює його дію в попередній період.

3. Визнання недійсним юридично значущого результату (ану­лювання юридичних результатів тих чи інших конституційно- та муніципально-правових дій). Ця конституційно-правова санкція трапляється у сфері виборів депутатів або виборних посадових осіб місцевого самоврядування: скасування результатів голосування, визнання виборів недійсними, касація повноважень депутатів та ін. На своєрідний характер такої міри відповідальності ще у 1975 р. звертав увагу С.А. Авак'ян, який зазначав, що «порушення зако­ну про вибори депутата тягне скасування виборів. Воно може роз­глядатися як міра державно-правової відповідальності тих учас­ників державно-правового відношення, які не забезпечили (хоча й зобов'язані були забезпечити) належне проведення виборів. Ану­лювання результатів державно-правових дій може бути доповнено іншими мірами, зокрема оновленням складу органу (наприклад, тієї ж виборчої комісії)»¹.

Так, згідно зі ст. 70 Закону України «Про вибори депутатів Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів» дільнична виборча комісія може визнати голосування за окремими місцевими виборами або в ціло­му на виборчій дільниці недійсними у разі встановлення нею по­рушень вимог цього Закону, внаслідок яких неможливо достовір­но встановити результати волевиявлення виборців. У ст. 75 цього Закону передбачається можливість визнання територіальною ви борчою комісією виборів недійсними по окремих видах місцевих виборів або в цілому по виборчому округу чи по окремих виборчих дільницях, якщо в ході їх проведення або під час підрахунку голо­сів допущено порушення законодавства про місцеві вибори, яке вплинуло на результати місцевих виборів. Аналогічні за своєю природою конституційно-правові санкції ми знаходимо й у рефе-рендному законодавстві України. Так, згідно з ч.8 ст. 41 Закону

¹ Авакьян С.А. Государственно-правовая ответственность // Советское государство и право. — 1975. — №10. — С.21.

України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» 1991 р. ре­ферендум вважається таким, що не відбувся, якщо в ньому взяло участь менше половини громадян, внесених у списки для голосу­вання, а за ст. 43 цього Закону, якщо під час проведення місцевого референдуму було допущено грубі порушення законодавства про референдуми, відповідна місцева рада у 15-денний строк може призначити повторний місцевий референдум на всій території від­повідної адміністративно-територіальної одиниці або її частини.

Аналіз такого роду конституційно-правових санкцій, дав змогу С.А. Авак'яну виділити існування «сумісних складів правопору­шення», коли одне діяння породжує два види відповідальності. Наприклад, підлог на виборах тягне таку конституційну міру, як визнання виборів недійсними (ця міра стосується всіх — виборчих комісій, виборців, кандидатів) та одночасно — кримінальну відпо­відальність відносно винних осіб, які його зробили. Таким чином, відповідальність різного виду застосовується до різних суб'єктів, тобто не порушується вимога про одне покарання за одне правопо­рушення¹.

Скасування результатів виборів за своєю природою є правопо-новлювальною конституційно-правовою санкцією. Хоча передусім вона служить в основному усуненню збитків, які завдані суспіль­ним відносинам у сфері виборчого процесу, дана міра не позбавле­на також і певних карних якостей. Разом з тим визнання виборів такими, що не відбулися або недійсними, є по суті державним при­мусом, який застосовується у зв'язку з правопорушеннями, і тому служить мірою юридичної відповідальності.

4. Відкликання депутата місцевої ради виборцями. В юридичній літературі дана міра тривалий час визнається як конституційно-правова санкція, для чого, на наш погляд, є всі підстави. Відкли­кання є мірою впливу, яка застосовується до депутата як суб'єкта муніципально-правових відносин. Призначення цієї міри — орга-нізуюче-превентивне: депутат зобов'язаний певним чином вико­нувати свої обов'язки, а в протилежному випадку його можуть від­кликати. Саме відкликання, поза всяким сумнівом, — негативна оцінка поведінки депутата. Згідно з законодавством України пов­новаження депутата місцевої ради припиняються достроково у разі відкликання депутата виборцями у встановленому порядку (п.1 ч.І ст. 5 Закону «Про статус депутатів місцевих рад»). Закріп­лення цієї конституційно-правової санкції зумовлене тим, що у своїй діяльності депутат несе відповідальність, насамперед перед виборцями. Він зобов'язаний підтримувати постійний зв'язок зі своїми виборцями, систематично, не рідше одного разу на місяць, вести особистий прийом громадян тощо.