3 Лысенко в.И. Выборы и представительные органы в новой Европе по­литологический опыт и тенденции 80-90-х годов. — м.: Наука, 1994. — с. 210.

референдумі, 8860 проголосували «проти» захоронения відходів і лише 137 — «за»¹.

Наведені приклади проведення місцевих референдумів на тери­торії України свідчать про низький рівень розуміння місцевого референдуму як пріоритетної форми локальної демократії, нерозу­міння правової природи місцевого референдуму повсякчас призво­дить до винесення на місцеві референдуму питань, що не належать до повноважень територіальної громади (питання автономії, дво­мовності тощо). З огляду на це актуальним є визначення поняття місцевого референдуму як форми безпосередньої демократії у міс­цевому самоврядуванні.

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» не містить чіткого визначення поняття місцевого референдуму. Аналіз ст. 1 Закону України «Про всеукраїнський та місцеві рефе­рендуми» дає змогу говорити про те, що місцевий референдум за­конодавець розуміє як спосіб прийняття громадянами шляхом го­лосування рішень із важливих питань місцевого значення. Більш повно визначення місцевого референдуму міститься в Законі Укра­їни «Про місцеве самоврядування в Україні», так, ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає місце­вий референдум як форму вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення².

Більшість вітчизняних учених визначають місцевий референ­дум, спираючись на нормативне визначення цього поняття, що міс­титься в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні», або ж на законодавче розуміння місцевого референдуму, що закріп­лене в Законі України «Про всеукраїнський та місцеві референду­ми». Так, В.Ф. Погорілко, В. Л. ФедоренкотаО.В. Батанов місцевий референдум розглядають як безпосереднє (пряме) волевиявлення територіальних громад щодо прийняття рішень із питань місцевого значення шляхом прямого голосування членів цих громад³.

¹ Грозовський І.М., Малюкіна О.О. Місцеві референдуми в Україні: перший досвід та перспективи розвитку: Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної конференції «Вибори і референдуми в Україні: зако­нодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення». — К.: Нора-друк, 2003. — С.428-429.

² Лазор О.Я., Лазор О.Д. Місцеве самоврядування: вітчизняний та за­рубіжний досвід: Навчальний посібник. — Л.: Ліга-Прес, 2002. — С.195.

³ Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Монографія. — К.: Ін-т держави і права HAH України, 2000. — С.162; Батанов O.B. Конституційно-правовий статус територі­альних громад в Україні: Монографія / За заг. ред. Погорілка В.Ф. — К.: Ін Юре, 2003. — С.201.

У свою чергу В.В. Кравченко визначає місцевий референдум як важливу форму безпосередньої демократії, що становить собою го­лосування виборців, які постійно проживають на території відпо­відної адміністративно-територіальної одиниці, шляхом якого приймаються рішення з найважливіших питань місцевого зна­чення, за винятком тих, котрі, згідно із законом, не можуть бути винесені на місцевий референдум, яке обов'язкове для виконан­ня органами, організаціями і громадянами, щодо яких це рішен­ня має імперативний характер¹. Подібну точку зору поділяє і П.А. Трачук, який під місцевим референдумом розуміє спосіб ре­алізації публічної влади територіальної громади шляхом загаль­ного голосування з питань місцевого значення².

Вважаємо, що концептуальною позицією при визначенні по­няття місцевого референдуму має бути характеристика тріади його визначальних елементів, а саме — суті, змісту і завдань, що дає змогу розкрити правову природу такої форми безпосередньої демо­кратії у місцевому самоврядуванні, повно та всебічно дослідити основні ознаки місцевого референдуму, надати чіткого, зрозуміло­го визначення.

Так, за своєю сутністю місцеві референдуми є формою безпосе­редньої прямої локальної (місцевої) демократії, здійснення місце­вої публічної влади безпосередньо територіальними громадами в межах відповідних адміністративно-територіальних одиниць³.

Місцевий референдум є вищою формою безпосереднього воле­виявлення територіальної громади щодо вирішення питань місце­вого значення. Він є також основним актом локальної нормотвор-чості територіальної громади, який дає їй змогу брати пряму участь в управлінні місцевими справами.

Добре підготовлений референдум — це дієвий та необхідний спосіб вирішення багатьох важливих питань, чіткий «барометр» волевиявлення місцевих жителів. Він дає змогу грамотно та гнуч­ко поєднувати представницькі форми з формами безпосередньої демократії, особливо з питань, які без урахування думки населен­ня неприпустимо вирішувати або навряд чи вдасться вирішити.

¹ Участь громадян у здійсненні місцевого самоврядування: Навчаль­ний посібник / За ред. Кравченка В.В. — К.: Атака, 2004. — С.128.

² Трачук П.А. Участь громадян у місцевому самоврядуванні: Авторе­ферат дис. ... к.ю.н. — К., 2003. — С.6.

³ Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Моногр. — К., 2000. — С.163.

⁴ Глущенко П.П., Пылин В.В. Муниципальное право. Учебн. пос. — СПб, 2000. — С.63-64.

Головна мета демократичного референдуму —■ вирішити питан­ня в інтересах суспільства шляхом вільного волевиявлення на ос­нові максимального, об'єктивно можливого усвідомлення його учасниками всіх переваг та недоліків внесеного на обговорення питання та очікуваних наслідків. Важливо не допустити, щоб ре­ферендум став суперництвом в ім'я тріумфу над іншими. Він має слугувати співробітництву для досягнення спільного блага, ви­ключати конфронтацію та протистояння після голосування⁴.

Місцевий характер референдумів насамперед зумовлений ха­рактером питань, які можуть бути предметом обговорення терито­ріальної громади. Предметом місцевого референдуму може бути, як зазначається в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим Законом та іншими законами до компетенції місцевого самоврядування. За своїм змістом місцеві референдуми є безпосереднім вирішенням територіальними громадами питань місцевого самоврядування, тобто питань (справ), які випливають із колективних інтересів міс­цевих жителів — членів відповідної територіальної громади, від­несених Конституцією, законами України та статутами територі­альних громад до предметів відання місцевого самоврядування, а також питань, які не входять до компетенції органів державної влади України. Не випадково згідно із ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцевий референдум визнача­ється формою вирішення територіальною громадою питань місце­вого значення шляхом прямого волевиявлення.

Водночас чинне законодавство встановлює ряд обмежень щодо питань, які можуть виноситися на місцеві референдуми, і перед­бачає можливість визнання недійсними рішень, прийнятих на та­ких референдумах, якщо їхнім предметом є питання, які законо­давчо не можуть виноситися на місцеві референдуми. Зокрема, на місцеві референдуми не виносяться питання про скасування за­конних рішень органів державної влади і самоврядування; питан­ня, віднесені до відання органів суду і прокуратури; питання, по­в'язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної місцевої ради та її вико­навчих органів.

Місцеві референдуми поділяються на кілька видів. Зокрема, їх можна диференціювати за місцем і часом проведення, за підстава­ми і наслідками їх проведення та іншими ознаками. За місцем (те­риторією) проведення місцеві референдуми поділяються на сіль­ські, селищні й міські референдуми. За часом проведення місцеві референдуми поділяються на звичайні та повторні. За підставами проведення місцеві референдуми поділяються на обов'язкові та факультативні, ініціативні та імперативні.

Місцеві референдуми є прерогативою територіальних громад. Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів. Оскільки територіальними громадами визнаються лише жителі сіл, селищ, міст, то за місцем проведення референду­мів об'єктивно розрізняють лише сільські, селищні й міські рефе­рендуми. Районні та обласні референдуми Конституцією України не передбачені. Проте, вважають В.Ф. Погорілко та В.Л. Федорен-ко, не виключена можливість їхнього передбачення майбутніми законами про місцеві референдуми, аналогічно до проведення міс­цевих виборів депутатів обласних і районних рад¹. З урахуванням особливостей адміністративно-територіального поділу України Закон України «Про всеукраїнський і місцеві референдуми» ви­значив суто український різновид місцевого референдуму — рефе­рендум Автономної Республіки Крим.

З більшості питань, які перебувають у віданні місцевого само­врядування, проводяться факультативні (необов'язкові) референ­думи з ініціативи місцевої ради або на вимогу її депутатів, або на вимогу передбаченої законодавством кількості громадян України, що постійно проживають на території відповідної адміністратив­но-територіальної одиниці.

Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» передбачає проведення і обов'язкових місцевих референдумів. Обов'язковість проведення референдумів означає, що при дотри­манні встановлених законом вимог рішення про його проведення має імперативний характер. У цьому сенсі призначення референ­думу не залежить від уподобання органу чи посадової особи. Зо­крема, в ст. 6 цього Закону зазначається, що виключно місцевими референдумами в межах відповідних адміністративно-територі­альних одиниць вирішуються питання про найменування й пере­йменування сільрад, селищ, міст, районів, областей; питання про об'єднання в одну із зазначених адміністративно-територіальних одиниць зі спільним адміністративним центром; питання про змі­ну базового рівня місцевого самоврядування у сільських районах. Але ряд цих положень нині втратили своє значення (зокрема, нині утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменуван­ня і перейменування населених пунктів і районів — виключна пре­рогатива Верховної Ради України (п. 29 ст. 85 Конституції Украї­ни)), але в цілому обов'язковість як підстава винесення питань на місцеві референдуми, а відповідно, й можливість обов'язкових місцевих референдумів, збереглися.

Істотне значення має також поділ місцевих референдумів на ініціативні та імперативні. Так, звичайні місцеві референдуми є ініціативними. Вони призначаються відповідно до ст. 12 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» місцевими радами за власною ініціативою або за пропозицією тих суб'єктів, які ма­ють право вносити до відповідної ради проекти рішень або пропо­зиції про прийняття відповідних рішень.

Водночас можливе проведення місцевих референдумів на вимо­гу депутатів або громадян України. Зокрема, ст. 13 Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» передбачається, що міс-¹ Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність: Моногр. — К., 2000. •^і- С.163.

цева рада також призначає місцевий референдум на вимогу депу­татів, що становлять не менш як половину від загального складу ради, або на вимогу, підписану однією десятою частиною громадян України, які постійно проживають на території відповідної адмі­ністративно-територіальної одиниці й мають право брати участь у референдумі.

Поділ місцевих референдумів на звичайні та повторні зумовле­ний можливістю порушення законодавства про відповідні рефе­рендуми і необхідністю відновлення справедливості шляхом про^ ведення референдуму повторно на тих самих підставах і з таких самих питань. Так, відповідно до ст. 43 Закону «Про всеукраїн­ський та місцеві референдуми», якщо під час проведення місцево­го референдуму було допущено грубі порушення цього закону, від­повідна місцева рада у 15-денний строк може призначити повтор­ний місцевий референдум на всій території відповідної адміністра­тивно-територіальної одиниці або її частини. У такому випадку може бути прийнято рішення про утворення комісій з референду­му в новому складі.

Також, як справедливо зазначають у своїй монографії «Референ­думи в Україні: історія та сучасність» В.Ф. Погорілко та В.Л. Федо-ренко, в перспективі, тобто за новим законом, місцеві референдуми за своїм змістом мають поділятися на статутні та звичайні¹. Однак це, безумовно, вимагає внесення коректив до профільного Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 19 якого — «Статут територіальної громади села, селища, міста» відносить прийняття означеного документа до відання представницького органу місцево­го самоврядування. Звідси висновок, що в Україні фактично не створено правових умов для проведення статутних референдумів, що суттєво обмежує права місцевих жителів та не відповідає євро­пейським стандартам локальної демократії².

Характер кожного виду місцевих референдумів знаходить свій вияв у предметі місцевого референдуму та принципах і стадіях його організації і проведення.