1 Чиркин в.Е. Конституция: российская модель. — м., 2002. — с.145-146.

2 Погорілко в.Ф., Батанов o.B. Місцеве самоврядування // Юридич­на енциклопедія: в 6 т. / Редкол.: ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — к., 2001. — т.З. — с.732.

³ Див. про це детально: Батанов O.B. Місцеве самоврядування в полі­тичній системі України: історія, проблеми, перспективи // Часопис Київ­ського університету права. — 2004. — №1. — С.26-34; Батанов O.B. Міс­цеве самоврядування — інститут політичної системи України:

По-друге, місцеве самоврядування посідає особливе місце в по­літичній системі суспільства (в механізмі управління суспільством і державою)³, що свідчить про те, що у країні поряд з інтересами особи та держави визнаються та гарантуються ще й місцеві (муні­ципальні) інтереси, які пов'язані з вирішенням питань безпосеред­нього забезпечення життєдіяльності населення. При цьому муні­ципальні інтереси розглядаються не як підпорядковані держав­ним, а як рівноправні¹.

По-третє, місцеве самоврядування має ряд особливостей щодо обсягу, діапазону та правової природи об'єктів свого впливу, знач­на частина яких не характерна для інших правовідносин. Такими об'єктами є публічна влада; права, свободи та обов'язки людини й громадянина; питання місцевого значення; функції (напрями і види діяльності) суб'єктів місцевого самоврядування; об'єкти ко­мунальної власності; місцеві бюджети, доходи місцевих бюджетів, місцеві податки і збори, місцеві позики тощо. Але основними об'­єктами локальної діяльності територіальних громад є передусім питання місцевого значення, тобто питання (справи), які виплива­ють із колективних інтересів місцевих жителів — членів відповід­ної територіальної громади, віднесені Конституцією, законами та статутом територіальної громади до предметів відання місцевого самоврядування, а також інші питання, які не входять до компе­тенції органів державної влади. Правова сутність місцевого само­врядування проявляється та реалізується в діяльності щодо вста­новлення, зміни та припинення правових відносин саме між су­б'єктами системи місцевого самоврядування, тобто при взаємодії суб'єктів місцевого самоврядування для реалізації їх функцій і пов­новажень із питань місцевого значення. Саме у взаємодії суб'єктів місцевого самоврядування між собою в ході вирішення питань міс­цевого значення проявляється та реалізується сутність, невід'ємні, детермінуючі, іманентні властивості муніципальної влади.

теоретико-методологічні проблеми дослідження // Бюлетень Міністер­ства юстиції України. — 2004. — №1. — С.18-28.

¹ Лимонов A.M. Местное самоуправление в Российской Федерации. — М., 2002. — С.4.

2 Баймуратов м.О., Григор'єв в.А. Муніципальна влада: актуальні проблеми становлення й розвитку в Україні. — Одеса, 2003. — с.43.

Тобто реальною фізичною умовою самозбереження та самороз­витку муніципальної влади є виконання саме тієї функції, заради якої система місцевого самоврядування створюється (у розумінні дефініції місцевого самоврядування за Конституцією України (ст. 140) і Законом України «Про місцеве самоврядування в Укра­їні» (ст. 2) — вирішення питань місцевого значення. Таким чином, основним об'єктом муніципальної влади як системи є вирішення питань, що становлять інтерес для жителів — членів територіаль­ного колективу, який виступає як підсистема — система у макро-системі (місцеве співтовариство — місцеве самоврядування — му­ніципальна влада — публічна влада)².

Виходячи з названих суб'єктно-об'єктних характеристик, му­ніципальна влада є аж ніяк не державницьким (у вузькому сенсі цього слова), а громадським явищем, яке продукується соціаль­ним середовищем, хоча й у державно організованому суспільстві місцеве самоврядування вплетене в тканину політико-адміністра-тивних і соціально-економічних відносин і процесів, які відбува­ються в державі. За своїми сутнісними ознаками — генетичними, субстанційними, динамічними муніципальна влада якісно відріз­няється від державної влади.

Безумовно, було б помилковим та шкідливим абстрактне (неза­лежно від умов, місця та часу) протиставлення «чистої» держав­ності «чистому» самоврядуванню як абсолютного зла абсолютному благу. В соціально-політичній реальності такої дихотомії немає. Світовий досвід наочно демонструє неминучість співіснування еле­ментів власне державницьких із елементами самоврядними. При­чому вони не просто окремо співіснують, а постійно та тісно взає­модіють, своєрідно доповнюючи одне одного. Однак про ідентич­ність державної та муніципальної влади говорити не можна. Кож­на з них опосередковує особливий вектор руху суспільного організ­му . Державність зумовлена доцентровими тенденціями, наявністю в неї поряд із явищами ієрархієзації збільшенням інтегративно-субординаційних зв'язків у суспільстві тощо. Самоврядування уособлює переважно зовсім іншу, відцентрову тенденцію. Остан­ня має свій прояв в процесах диференціації, у фактах сепаратист­ського та автономістського характеру¹.

Відзначені суперечності, тобто єдність і боротьба доцентрової та відцентрової тенденцій, внутрішньо властиві суспільному організ­му, первісно закладено в природу соціуму. У зв'язку з цим значний науковий та практичний інтерес становить співвідношення дер­жавної влади та місцевого самоврядування з точки зору їх соціаль­ної ефективності у розрізі ординарного функціонування соціаль­ного організму як макросистеми. Держава повинна бути об'єктив­но зацікавленою в існуванні муніципальної влади як самостійного виду публічної влади та підсистеми на мезорівні соціуму (держава як територія, на якій у межах державних кордонів функціонує су­купність територіальних громад, та суспільство як адекватне відо­браження різноманітних та різнорівневих зв'язків усередині — й між територіальними громадами, між територіальними громада­ми та власне політико-публічною організацією соціуму).