- •Модуль 1. Теоретичні аспекти та основні категорії демографії Тема 1. Предмет, завдання і методи демографії
- •Коротка історія становлення демографії
- •Предмет демографії
- •Завдання демографії
- •Методи дослідження в демографії
- •1.5. Спеціалізація усередині демографії
- •Контрольні запитання
- •Практичні завдання
- •Практичні завдання для самостійного розв’язання
- •Тема 2. Джерела інформації про населення і демографічні процеси
- •2.1. Переписи населення
- •2.1.1. Визначення перепису населення
- •2.1.2. Основні принципи сучасного перепису населення
- •2.1.3. Коротка історія переписів населення у світі
- •2.1.4. Програма перепису населення
- •2.1.5. Правова основа перепису населення
- •2.1.6. Критичний момент перепису населення (або момент рахунку населення)
- •2.1.7. Категорії населення, що враховуються в процесі переписів населення
- •2.1.8. Масово-роз'яснювальна робота серед населення
- •2.2. Поточний статистичний облік подій природного руху населення
- •2.3. Поточні регістри (списки, картотеки) населення
- •2.4. Вибіркові і спеціальні обстеження
- •Контрольні запитання
- •Практичні завдання
- •Практичні завдання для самостійного розв’язання
- •Тема 3. Чисельність та структура населення
- •3.1. Чисельність населення
- •3.2. Структура населення за статтю
- •3.3. Вікова структура населення
- •3.3.1. Статевовікові піраміди
- •3.3.2. Взаємозв'язок вікової структури з режимом відтворення населення
- •А) примітивний тип
- •3.3.3. Демографічне старіння населення
- •3.4. Шлюбна структура населення
- •3.4.1. Методи реального та умовного поколінь
- •3.5. Сімейна структура населення
- •3.6. Сім'я та домогосподарство
- •Контрольні запитання
- •Практичні завдання
- •Практичні завдання для самостійного розв’язання
- •Тема 4. Природний рух населення та його показники
- •4.1. Показники оцінки природного руху населення
- •4.2. Сучасні тенденції природного руху населення
- •Контрольні запитання
- •Практичні завдання
- •Практичні завдання для самостійного розв’язання
- •Тема 5. Механічний рух населення та його показники
- •5.1. Сутність та класифікація механічного руху населення
- •5.2. Теорія міграційного процесу
- •5.3. Показники оцінки механічного руху населення
- •5.3.1. Абсолютні показники міграції населення
- •5.3.2. Відносні показники міграції
- •2. Окремі коефіцієнти міграції:
- •5.4. Економічна ефективність міграції населення
- •Контрольні запитання
- •Практичні завдання
- •Практичні завдання для самостійного розв’язання
- •Модуль 2. Основні напрями демографічної політики
- •Тема 6. Відтворення населення та його показники
- •6.1. Сутність та значення відтворення населення
- •6.2. Показники оцінки відтворення населення
- •Базисні темпи зростання і приросту населення:
- •7. Середній темп приросту населення:
- •8. Абсолютне значення 1 % приросту:
- •9. Коефіцієнти інтенсивності зміни абсолютного приросту населення і коефіцієнти інтенсивності зміни природного приросту.
- •Контрольні запитання
- •Практичні завдання
- •Практичні завдання для самостійного розв’язання
- •Тема 7. Демографічне прогнозування
- •7.1. Сутність демографічного прогнозування
- •7.2. Розробка гіпотез щодо ймовірних змін демографічних тенденцій у прогнозному періоді
- •7.3. Демографічний прогноз для України до 2050 року
- •Контрольні запитання
- •Практичні завдання
- •Практичні завдання для самостійного розв’язання
- •Тема 8. Демографічна політика
- •8.1. Сутність та значення демографічної політики
- •8.2. Індекс розвитку людського потенціалу
- •8.3. Досвід функціонування демографічної політики за кордоном
- •8.4. Демографічна політика колишнього срср
- •8.5. Сучасна демографічна політика України
- •Контрольні запитання
- •Практичні завдання
- •Практичні завдання для самостійного розв’язання
- •Глосарій
- •Література
8.3. Досвід функціонування демографічної політики за кордоном
Спрямованість демополітики за кордоном надзвичайно багатостороння. Можливість спрямованої дії суспільства на демографічні процеси підтверджує досвід деяких країн Європи (Болгарії, Румунії, Угорщини, Чехії, Словаччини, Німеччини), де в останні десятиріччя активно проводилась демографічна політика, яка спрямована на збільшення народжуваності. Ці заходи сприяли послабленню тенденцій падіння народжуваності і зростанню кількості дітей у сім'ях, підвищенню престижу материнства у цих країнах, зниженню захворюваності та смертності, зростанню матеріального благополуччя сімей із дітьми.
Стурбованість демографічними тенденціями стала все більше виявлятися у 1930 – 1940-х рр., а у Франції через історичні умови її розвитку, різке падіння народжуваності почалося ще в перших десятиріччях XIX ст. Реакцією на ці процеси стали спроби проведення демографічної політики в державному масштабі. У 1946 р. у Франції була введена в практику широка система грошових виплат сім'ям, яка спрямована на заохочення у разі народження першої, другої і особливо третьої дитини. Серед країн Західної Європи у середині 1980-х рр. Франція мала один із найвищих СКР (сумарний коефіцієнт народжуваності) – 1,8 – 1,9. Населення збільшувалося щорічно на 0,3 – 0,4 %. Але останніми роками уряд Франції стурбований зниженням рівня народжуваності і його впливом на старіння населення. Тут активно заохочується народження третьої й четвертої дитини, передбачена одноразова допомога в разі народження дитини в сумі 260 % від основної зарплати на першу і 717 % на кожну наступну дитину, відпустка у зв’язку з вагітністю оплачується у розмірі 90 % від зарплати. Надаються позики на обзаведення домашнім господарством і житлові пільги, 90 % від яких погашаються в разі народження четвертої дитини. Соціально-демографічна політика Франції стала своєрідним еталоном у західному світі. Дану тенденцію підтримали уряди Великобританії, Австрії, Італії, Швеції та інших європейських країн.
Уряд Великобританії надає вагому підтримку молодим людям. Молодим сім'ям установлені податкові знижки в разі народження дітей, видається грошова допомога і надається пільговий розподіл житла сім'ям з дітьми. Видається щотижнева допомога на дітей до 16 років (до 19 років – тим, хто навчається).
В Австрії під час визначення розміру допомоги і пільг основною є кількість дітей у сім'ї, а не доходи сім'ї. Допомога сім'ям видається із суспільних фондів. Компенсаційний фонд сім'ї, якому передані всі повноваження щодо видачі сімейної допомоги, фінансується із коштів, що надходять від підприємців. Інші джерела – уряд і органи влади провінцій, які виділяють кошти з податкових надходжень. Провінції роблять внески до компенсаційного фонду сім'ї пропорційно до кількості населення. Фонд знаходиться в компетенції Міністерства сім'ї, молоді і захисту споживача. Допомога на дітей видається, якщо вони навчаються, до 27 років.
В Італії основною метою є поліпшення становища жінок і турбота про сім'ю. Допомога сім'ям виплачується залежно від доходу. Дітям, що навчаються, виплачується допомога до 25 років.
У Швеції послідовно розширюються соціальні пільги сім'ям з дітьми. Зростанням населення останніми роками країна зобов'язана ефективній сімейній політиці; сімейна допомога виплачується всім, включаючи іммігрантів. Відповідно до Плану страхування материнства і батьківства, батьки, так само, як і матері, можуть щорічно отримувати 60 днів оплачуваної відпустки для догляду за хворою дитиною і 10 днів у зв'язку з народженням дитини. Урахування інтересів батьків базується у Швеції на кооперації профспілок з підприємцями і урядом; більшість профспілок мають спеціальні відділи, що захищають інтереси сім'ї. Подібних умов для проведення скоординованої політики немає в жодній іншій країні Заходу.
У Бельгії держава здійснює широке коло заходів у рамках сімейної політики, серед яких виплата допомоги, зниження податків, субсидії на житло і навчання дітей та ін. Допомога збільшується залежно від віку дитини – у 14 років допомога втричі більша, ніж на дитину до чотирьох років. Якщо дитина навчається, то допомога виплачується до 25 років.
Уряд Греції, де народжуваність зменшується, заохочує збільшення розмірів сім'ї: допомога на четверту і п'яту дитину у 12 – 18 разів більша, ніж на першу.
Інший характер має демографічна політика країн, що розвиваються: в умовах демографічного вибуху здійснюються заходи щодо стимулювання зниження народжуваності. В Азії програми зниження народжуваності проводяться в країнах, де проживає близько 90 % населення континенту. На їх здійснення виділяються значні грошові кошти. Програми планування сім'ї на 3/4 фінансуються країнами, що розвиваються. Половина з населення молодше 20 років – це в основному неосвічені бідняки. Охоплення демографічними програмами саме цих людей, що наближаються до репродуктивного періоду, життєво необхідне.
Окрім системи планування сім'ї, в деяких країнах застосовуються різні економічні стимули і заборони. Типовим прикладом є Китай, найбільша країна, що розвивається, з більш ніж мільярдним населенням. Кілька років тому керівництвом країни була поставлена мета – сім'я з однією дитиною. Щоб її досягти, була розроблена програма заохочень і покарань. До санкцій за надмірну кількість дітей належать, наприклад, такі, як:
повернення сім'єю сум, отриманих за першу дитину, в разі народження другої;
виплата "податку" за другу дитину;
вища плата за їжу для другої дитини;
відсутність у разі народження другої та наступних дітей декретної відпустки і оплати медичних витрат, що надаються в разі народження першої дитини.
Такі заходи дозволили Китаю досягти різкого зниження сумарного коефіцієнта народжуваності з 4,5 у середині 1970-х рр. до 2,4 нині.
