7.3. Демографічний прогноз для України до 2050 року

У даному пункті пропонується, у скороченому варіанті, демографічний прогноз для України до 2050 р., здійснений вченими відповідно до норм технологічного прогнозування.

Постановка завдання

Вчені підкреслюють, що запропонований аналітичний демографічний прогноз для України до 2050 р., складений не для того, щоб з якомога більшою точністю передбачити, як насправді змінюватиметься чисельність і вікова структура населення в найближчих 50 років. Його завдання полягає в іншому: проаналізувати, якими можуть бути траєкторії цих змін за різних більш менш вірогідних сценаріїв демографічного розвитку. Для реалізації цього завдання було використано 12 різних сценаріїв, які розподіляються на три групи.

Група 1 – сценарії з нульовою нетто-міграцією. Вони дозволяють оцінити можливості зростання чисельності населення і потенційні зміни його структури, тільки за рахунок процесів природного руху населення – народжуваності і смертності. Сценарії групи 1 визначають, що за будь-яких реалістичних допущень, які характеризують народжуваність і смертність, природний приріст населення в Україні в майбутні 50 років буде негативним.

Група 2 – сценарії з незмінною чисельністю населення впродовж усього періоду 2000 – 2050 років. Ці сценарії визначають, якою повинна бути щорічна позитивна нетто-міграція в Україні, щоб нейтралізувати наслідки негативного природного приросту і забезпечити стабільність чисельності населення країни до 2050 року.

Група 3 – сценарії з чисельністю населення, що зростає. Вони дають можливість оцінити, якою повинна бути щорічна позитивна нетто - міграція в Україні, щоб упродовж найближчих 50 років, її населення щорічно збільшувалося на 0,5 %.

В усіх сценаріях показники народжуваності й смертності розглядаються як незалежні, ендогенні змінні, які спочатку задають умови демографічної динаміки. Тому вибір використаних у процесі прогнозування гіпотез народжуваності та смертності потребують обґрунтування. Міграція там, де вона присутня, тобто в сценаріях груп 2 і 3, становить екзогенну відповідь на хід подій, зумовлених ендогенним демографічним розвитком, і її величина визначається як результат прогнозних розрахунків.

Гіпотези змін народжуваності

У короткому викладі зміст цього підпункту зводиться до наступних тверджень і припущень.

Різке зниження народжуваності в Україні в 1990 - ті роки мало ту ж природу, що й подібні зміни в усіх європейських промислових країнах, які зовсім недавно пройшли через той же десятирічний період різкого падіння народжуваності. При цьому подібні зміни можуть відбуватися як за відсутності яких-небудь кризових явищ, наявність яких характерна для України, так і в умовах економічного підйому.

Причини різкого зниження народжуваності в багатьох країнах у період 1970 – 1990-х років до кінця не з'ясовані. Спроби пояснити причини даних процесів дією різних конкретних чинників (низький рівень життя, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, прагнення чоловіків і жінок до самореалізації тощо) не переконливі. Ймовірніше, що вплив конкретних чинників на прокреативну (репродуктивну) поведінку людей – це лише проміжний механізм, і у їх дії отримують віддзеркалення більш загальні, системні, гомеостатичні реакції.

З погляду самозбереження людської цивілізації, було б набагато краще, якби світова демографічна еволюція перейшла в нову стадію, що характеризується скороченням чисельності світового населення. Якщо виключити таке скорочення за рахунок підвищення смертності, то єдиний механізм, який може забезпечити якомога швидше віддалення від критичної ситуації демографічного вибуху, – це народжуваність, яка нижча за рівень простого відновлення поколінь.

Вчені вважають, що такий механізм за об'єктивними причинами глобального виживання і всупереч егоїстичній логіці, що відображає інтереси окремих країн, створений та випробуваний там, де існувала низька смертність – у найбільш модернізованих, промислово розвинених країнах. Якщо ця гіпотеза правильна, то дійсні причини падіння народжуваності нижчі за рівень простого відтворення в індустріальних країнах полягають не в специфічних умовах або стилі життя їх населення, а в глобальному демографічному процесі, що має свої власні системні детермінанти.

Тому маловірогідно, що в найближчі 50 років, у всіх промислово розвинених країнах відбудеться поворот до зростання народжуваності, як і те, що Україна опиниться поза загальним рухом націй з приблизно таким самим, як у неї, рівнем економічного й соціального розвитку. Швидше за все можна очікувати, що до 2050 р. в усіх цих країнах збережеться нинішній низький рівень народжуваності, не виключене і його подальше падіння. Проте враховуючи недостатність сьогоднішніх знань про механізми, що формують динаміку народжуваності, вчені не виключають і її підвищення.

Гіпотези зміни смертності

Відставання України від більшості західних країн у динаміці смертності пояснюється головним чином надмірною порівняно з ними передчасною смертністю від так званих зовнішніх причин (нещасних випадків, травм, убивств, самогубств та ін.) і від хвороб системи кровообігу (див. табл. 7.1). У 2009 р., ці два класи причин були відповідальні за 85 % надмірної смертності в осіб віком до 70 років, зокрема зовнішні причини – за 46 % смертності у чоловіків, і за 25 % – у жінок. З точки зору світового досвіду, успіхи в боротьбі зі смертністю від цих причин більш очевидні і прямо пов'язані із загальною соціально-економічною ситуацією, ніж тенденції народжуваності. Хотілося б сподіватися, що зміна цієї ситуації призведе до перелому тенденцій в українській смертності, і вона почне знижуватися, поступово наближаючись до рівня, типового для західних країн. Цілком можна допустити, що до 2050 р. рівні української та західної європейської смертності порівняються.

Навіть якщо насправді динаміка народжуваності і смертності буде не такою, як передбачається справжнім прогнозом, висловлені припущення підкреслюють досить широку область більш-менш вірогідних прогнозних сценаріїв. Більшість з реально можливих варіантів розвитку, напевно, перебуватимуть усередині цієї області.

Сценарії з нульовою нетто-міграцією

За відсутності міграції навіть одночасне і досить значне зростання народжуваності й очікуваної тривалості життя не спроможні змінити тенденцію до скорочення чисельності населення та її поступового наближення до рівня 1991 р. (слід зауважити, що в 1991 р. Україна ще не відновила своєї довоєнної чисельності).

У гіршому випадку, тобто за збереження нинішньої низької народжуваності і високої смертності, населення України у 2050 р. складе всього 36,5 млн. осіб (група 1). Зростання народжуваності до двох дітей на одну жінку у 2050 р., за незмінної смертності підвищило б чисельність приблизно на 2 млн. осіб – до 38,5 млн. (група 2), але, як уже наголошувалося, таке зростання видається маловірогідним.

Реальнішим є ефект зниження смертності, і, до того ж, він був би істотно великим. Зараз Україна зазнає величезних демографічних утрат через високу смертність. Надмірна кількість смертей в Україні порівняно зі США, Великобританією і Францією у 1980 – 1990 ті роки складала від 30 до 46 відсотків. Якби в ці роки смертність знаходилася на тому ж рівні, що і в промислово розвинених країнах Заходу, щорічна кількість смертей в Україні була б значно меншою, ніж зараз, що істотно змінило б поточний баланс народжень і смертей та віддалило б появу негативного природного приросту.

Відповідно, і в майбутньому, якби вдалося уникнути втрат, яких навчилися уникати дуже багато країн, це уповільнило б і скорочення чисельності населення України. За незмінної народжуваності зниження смертності збільшило б додатково населення на 3,5 млн. жителів, збільшивши населення України у 2050 р. до 41,0 млн. осіб. Але повністю уникнути скорочення чисельності населення неможливо навіть за найсприятливішої еволюції народжуваності та смертності. У кращому разі населення країни у 2050 р. складе близько 44 млн. осіб.

Явна неможливість підтримувати хоча б постійну чисельність населення в Україні за рахунок тільки балансу народжень і смертей примушує звернутися до третього головного чинника демографічної динаміки – до міграції.

Наслідки скорочення чисельності населення

Скорочення чисельності населення – один із серйозних викликів, з якими Україна зіткнулася на рубежі сторіч. Незаперечних доказів того, що чисельність населення завжди і скрізь повинна збільшуватися, немає. До того ж її динаміку не можна розглядати у відриві від інших змін у демографічному бутті людей. Скорочення приросту чисельності населення або навіть негативний приріст більшою чи меншою мірою компенсується одночасним зростанням сукупної кількості прожитих людино-років унаслідок зниження смертності і збільшення тривалості життя.

У випадку зростання очікуваної тривалості життя для чоловіків від 50 до 75 років і для жінок до 80 років (шлях, пройдений багатьма промисловими країнами у XX ст.) сукупний період часу, що проживається поколінням, збільшується у чоловіків у 1,5 раза, у жінок – у 1,6 раза. Отже, в певному розумінні для 50 млн. жителів України на початку XXІ ст. очікувана тривалість життя не досягала 35 років, навіть за їх низької для кінця XX ст. нинішньої тривалості життя (67 років для обох статей), еквівалентні приблизно 65 млн. українців наприкінці XIX ст.

Разом із тим ці міркування не можуть мати дуже великого значення для України з причини всім відомої невідповідності між чисельністю населення країни і розмірами її території. Вона завжди була недонаселеною країною з дуже низькою щільністю населення, і ця недонаселеність стала особливо відчутною після розпаду СРСР, від якого Україна успадкувала п'яту частину території, і низьку щільність населення. У світі, який страждає від перенаселення, Україна залишається недонаселеною країною, і це робить її особливо чутливою до скорочення кількості її жителів, спонукає шукати способи протидії депопуляції.

В Україні баланс народжень і смертей у першій половині XXI ст., швидше за все складатиметься таким чином, що природний приріст населення виявиться негативним. А це означає, що, формуючись тільки за рахунок процесів природного відтворення, населення країни неминуче буде зменшуватися в чисельності і швидко старіти. Обом цим тенденціям можуть протидіяти тільки припливи іммігрантів – більшою чи меншою мірою залежно від обсягу і складу міграційних потоків.

З одного боку, їх неминучість диктується внутрішньою демографічною ситуацією в країні. Скорочення чисельності населення поставить Україну перед дуже жорстким вибором. Вона повинна буде або упокорюватися з безперервним погіршенням демографічної ситуації, або достатньо широко відкрити двері для іммігрантів. І те, й інше рішення мають свої небажані наслідки, вибирати доведеться найменшу із обох бід.

З іншого боку, прогнозуючи майбутній розвиток подій, не можна не враховувати демографічної ситуації за межами України, зокрема перенаселеність суміжних країн – її західних сусідів і мобільність їх населення, яке постійно зростає. Звідси, неминуче наростатиме міграційний тиск. Він, щонайменше, знайде свій прояв у нелегальній міграції, стримувати яку стане все важче і важче та на яку доведеться відповідати розширенням легальних можливостей імміграції.

Урешті-решт, імовірно, буде досягнута певна рівновага чинників тяжіння і відштовхування та відповідні їй оптимальні обсяги щорічного міграційного приросту населення України. Вона, напевно, буде більшою, ніж зараз. Але навряд чи варто розраховувати на те, що міграційний приріст зможе повністю нейтралізувати небажані наслідки сучасних демографічних тенденцій, зокрема падіння народжуваності набагато нижче за рівень простого заміщення поколінь.