5.2. Теорія міграційного процесу

Теорія міграційного процесу розглядає міграцію населення як тристадійний процес: початкова стадія – процес формування територіальної рухливості населення; основна стадія – власне переміщення; завершальна стадія – адаптація мігрантів на новому місці. На основі цієї концепції можна сформулювати специфічні завдання для кожної зі стадій міграційного процесу, що тією чи іншою мірою конкретизують проблему вдосконалення територіального перерозподілу населення.

Ступінь реалізації міграційної рухливості виявляється на другій стадії. Сукупність переселень, що здійснюються в певний час в одному напрямі, складає міграційний потік. Знаючи масштаби щорічних міграцій і середню тривалість одного переселення (від початку практичної реалізації рішення про переселення до моменту вселення і працевлаштування на новому місці), можна оцінити кількість міграцій, що відбуваються в той або інший період року.

Адаптація мігрантів полягає в перетворенні мігранта на новосела, а новосела в адаптовану особу. Адаптація включає два основні компоненти: адаптацію (соціальну й біологічну) – процес пристосування людини до нових для неї умов життя і пристосування умов життя до потреб людини (перебудова зовнішніх умов відповідно до потреб суб'єкта).

Межа переходу новоселів до складу постійного населення в Україні складає близько 10 років. Терміни адаптації можуть коливатися залежно від місць виходу мігрантів, зміни статусу проживання, відмінностей структури мігрантів і населення районів вселення та ін.

Згідно з міграційним переходом, розвиток міграції проходить ряд фаз, приблизно відповідних фазам демографічного переходу. На початковій, яка співпадає з демографічним вибухом, розвивається масовий рух із села в місто, здійснюється колонізація сільським населенням неосвоєних земель у межах своєї країни, еміграція, розповсюджуються сезонні міграції, маятникові міграції та ін. Надалі слабшають потоки мігрантів у міста і на нові території, зменшується еміграція, але відбувається підвищення інтенсивності зворотних переміщень у міру ускладнення просторової структури суспільства. Наступна фаза характеризується скороченням абсолютних і відносних показників руху населення із села в місто, високим рівнем міжмісцевої міграції і різних видів зворотних переміщень, припиненням переміщення населення в щойно освоєні регіони і навіть деяким зворотним рухом з останніх, а також сильними міждержавними міграційними потоками кваліфікованої робочої сили.

Концептуальні підходи до проблем міграції. На сьогодні існує декілька теоретичних підходів, що по-різному характеризують міграцію населення з погляду її функціональних особливостей і результатів.

Перший підхід трактує міграцію найширше, відносить до неї всі види руху населення, що мають соціальну цінність. До поняття міграції включаються не тільки просторові, але й соціально-професійні, а також соціально-демографічні переміщення. Зокрема, це перерозподіл кадрів між галузями і підприємствами, їх рух усередині підприємств, ті або інші зміни соціального й сімейного статусу та ін.

Другий підхід розуміє під міграцією тільки різні види територіального руху населення, незалежно від їх характеру і цілей. До міграції відносять переїзди з одних населених пунктів в інші, щоденні поїздки на роботу або навчання за межі населених пунктів, прибуття в той або інший район на тимчасові роботи, поїздки у відрядження, відпустку та інші переміщення. З даного поняття виключають лише ті просторові переміщення, які здійснюються в межах одного й того ж населеного пункту. У рамках цього підходу галузевий, професійний та інший рух відноситься до неї лише в тому випадку, якщо він супроводжується територіальним переміщенням.

Третій підхід включає в міграцію тільки такі просторові переміщення, які ведуть до постійної і тимчасової зміни місця проживання, а також є регулярним двостороннім рухом між місцями проживання і місцями праці та навчання. У цьому розумінні міграція не включає зворотніх поїздок, що епізодично здійснюються, з одних населених пунктів в інші.

І нарешті, четвертий підхід відносить до міграції такий процес просторового руху населення, який веде до його територіального перерозподілу, тобто віднесення просторового переміщення до міграції визначається фактично остаточним переселенням з однієї місцевості в іншу. У результаті переселення відбувається з'єднання місця проживання з місцем праці, навчання або іншої діяльності в одному населеному пункті.

Таким чином, можна зробити висновок, що міграція виступає як комплексне явище, що охоплює найрізноманітніші аспекти, пов'язані з переміщеннями населення. Оскільки системи показників міграції населення дуже різнорідні, аналіз розвитку міграційних процесів може проводитися з різних точок зору залежно від завдань, поставлених перед дослідженням. Це визначає вибір кола необхідної інформації, системи показників, ступінь детальності аналізу.

У цілому мета міграцій у розвитку суспільства прогресивна. Вона сприяє більш повному використанню робочої сили та її перерозподілу, змінює економічний і соціальний стан мігрантів.