3.4. Шлюбна структура населення

Шлюбний стан людини – це її становище відносно інституту шлюбу відповідно до законів і звичаїв країни. Шлюбна структура населення – це розподіл населення за шлюбним станом, зазвичай у поєднанні зі статтю та віком. Тому найчастіше говорять про “шлюбновікову структуру”. Основним джерелом інформації щодо шлюбновікової структури населення є переписи населення. В переписах населення враховується або юридичний шлюб (коли шлюбом вважається тільки юридично оформлений процес), або фактичний, тобто стійкий добровільний союз двох людей, що спільно проживають і ведуть загальне господарство, але без юридичного оформлення. У Всесоюзних переписах 1939, 1959 і 1970 рр. враховувалися тільки дві категорії шлюбного стану: особи, які перебувають у шлюбі на критичний момент перепису, і ті, що не перебувають у шлюбі на критичний момент перепису. Це дуже не влаштовувало вчених, які вивчають проблеми шлюбності і займаються її прогнозуванням. Справа в тому, що категорія людей, яка не перебуває у шлюбі, включає три категорії шлюбного стану: особи, які ніколи не перебували у шлюбі (інакше неодружені), вдови, розлучені та особи, які розійшлися. Остання категорія відрізняється від розлучених тим, що стосується людей, які перебували в незареєстрованому (“фактичному”) шлюбі.

Особи, які ніколи не перебували у шлюбі, вдови, розлучені і ті, що розійшлися, мають неоднакову вірогідність вступу до шлюбу (найбільша вірогідність – у розлучених і тих, що розійшлися, найменша – після 30 років у тих, хто ніколи не одружувався). Тому прогнозувати майбутню шлюбність за усередненою вірогідністю вступу до шлюбу для сумарної категорії людей, що “не перебувають у шлюбі”, ніколи не мало великого сенсу, було досить грубим. Починаючи з перепису 1979 р., шлюбний стан в переписах населення тепер враховується у вигляді п'яти категорій: особи, які ніколи не знаходилися у шлюбі, особи, які перебувають у шлюбі на момент перепису, овдовілі, розлучені й ті, що розійшлися. Останні дві категорії – розлучені й ті, що розійшлися, визначаються разом, сумарно.

Розподіл населення за шлюбним станом, або, інакше кажучи, шлюбновікова структура населення, визначається, так само, як і статевовікова структура за допомогою групувань і відносних показників. Тобто кожна статевовікова група населення розподіляється за категоріями шлюбного стану, і визначається, як питома вага кожної категорії у складі статевовікової групи. При цьому вікові групи розподіляються за такими групами: до 18 років, 18 – 19 років, 20 – 24 роки, далі п'ятирічні вікові групи до 55 – 59 років, потім відкритий інтервал ”60 років і старші”.

У чоловіків протягом усього післявоєнного сорокаріччя від перепису до перепису частка тих, що перебувають у шлюбі, помітно знижувалася (тільки в конкретній віковій групі, але в інших вікових групах динаміка була такою ж), тоді як у жінок аж до перепису 1979 р. вона зростала. Після 1979 р. частка заміжніх жінок також почала знижуватися. Скорочення частки чоловіків, які перебувають у шлюбі, при одночасному зростанні частки жінок, які перебувають у шлюбі, пояснюється досить просто. Основним чинником було поліпшення співвідношення статей у післявоєнний період. Жінки отримали більше можливостей для вибору чоловіка, а частина менш конкурентоспроможних чоловіків з різних причин – погане здоров'я або поведінка, алкоголізм або фізичні недоліки та ін. – не змогли одружитися.

Дані перепису населення дозволяють розрахувати показники, які характеризують шлюбну структуру наочніше, ніж це можна зробити за допомогою питомої ваги в загальній структурі населення. На основі даних перепису можна розрахувати кількість років, прожитих у певному шлюбному стані деяким умовним поколінням. У даному випадку доведеться познайомитися з поняттями реального і умовного поколінь, які широко використовуються в демографічному аналізі та з якими доведеться мати справу в процесі вивчення шлюбної структури населення.