Методи обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції

Під методом обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції варто розуміти визначений підхід до систематизації і контролю витрат виробництва, розрахунку собівартості продукції. На вибір методу обліку витрат впливають такі фактори:

• тип виробництва і характер технологічного процесу;

• номенклатура продукції, що випускається;

• організаційна структура виробництва і управління;

Найбільш розповсюдженими є попередільний, позамовний і нормативний метод обліку витрат.

Попередільний метод використовується у виробництвах із складним технологічним процесом, який можна поділити на окремі стадії (переділи).

Переділ являє собою сукупність технологічних операцій, в наслідок яких одержують продукцію, що є готовою для даного переділу (напівфабрикат). У свою чергу розрізняють два різновиди попередільного методу обліку витрат і калькулювання собівартості продукції: однопередільний та багатопередільний.

Однопередільний метод застосовується в простих виробництвах, що виробляють однорідну нескладну продукцію. До таких виробництв відноситься добувна промисловість, гідроелектростанції і т.ін. Виготовлення продукції в таких виробництвах відбувається на одній стадії і витрати збираються за видами продукції і статтями калькуляції. Незавершене виробництво в таких галузях стабільне, а в більшості випадків його немає. Собівартість одиниці продукції визначається шляхом ділення витрат на загальний випуск конкретного виду продукції.

Багатопередільний метод застосовується в таких виробництвах, де технологічний процес може бути розділений на ряд перервних стадій відпрацьовування (переділів). Кожен переділ являє собою сукупність визначених операцій чи процесів, у результаті яких виготовляється однорідна продукція. Її однорідність визначається вихідними матеріалами і технологією обробки. Усередині кожного переділу витрати враховуються за статтями калькуляції.

Цей метод застосовується в текстильній, скляній, металургійній, деревообробній, паперовій і деяких інших галузях промисловості.

Розрізняють два варіанти попередільного методу обліку витрат:

• Напівфабрикатний, при якому калькулюється собівартість продукту, який виготовляється на кожному переділі. Причому для даного переділу цей продукт остаточний, а для наступного є напівфабрикатом. Передача з одного переділу в іншій здійснюється за фактичною собівартістю з відображенням на рахунках бухгалтерського обліку.

• При другому варіанті собівартість напівфабрикатів на кожному переділі не калькулюється. Фактична собівартість готової продукції при цьому варіанті визначається шляхом підсумовування вартості використаних матеріалів і витрат на їх обробку на усіх переділах технологічного циклу.

Позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах.

Об'єктами обліку витрат і об'єктами калькуляції є окремі замовлення, що відкриваються на визначену кількість однотипних виробів чи на визначений обсяг робіт. Кожному замовленню привласнюється номер, який надалі указується у всіх первинних документах.

По закінченні кожного замовлення визначається фактична собівартість усіх виробів або всього обсягу виконаних робіт. Собівартість одного виробу (чи одиниці роботи) визначають шляхом прямого ділення фактичних витрат по конкретному замовленню на кількість виробів (обсяг виконаних робіт).

Нормативний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції застосовується в машинобудуванні, взуттєвій і інших галузях промисловості з багатосерійним і масовим характером виробництва, продукція яких складається з безлічі деталей і вузлів, що збираються в готовий виріб.

При використанні даного методу насамперед складають технологічні і нормативні карти, у яких визначаються нормативні витрати матеріальних, трудових і інших ресурсів на виготовлення окремих видів продукції. На основі нормативних карт складаються нормативні калькуляції.

В обліку відокремлено відображаються:

• витрати за нормами;

• зміни норм;

• відхилення від норм.

Фактична собівартість випущеної продукції визначається шляхом алгебраїчного підсумовування зазначених елементів.

Нормативний метод обліку витрат дозволяє здійснювати постійний оперативний контроль витрат.

Нормативний метод може використовуватися на підприємствах будь-яких галузей промисловості в рамках попередільного і позамовного методів обліку витрат і калькулювання собівартості продукції.

Для визначення відпускних (продажних) цін на продукцію необхідна інформація про фактичну собівартість одиниці продукції (робіт, послуг). Фактичну собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) визначають за допомогою калькулювання.

Калькуляція – це визначення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).

Насамперед, виходячи з особливостей продукції, що випускається, визначають калькуляційні одиниці. Ними можуть бути:

• натуральні одиниці продукції (робіт, послуг) (штуки, метри, пачки, кг, тонни і т.д.)

• укрупнені одиниці продукції (100 пар взуття, 100 погонних метрів тканини, 100 порцій страв і т.і.)

• умовні одиниці (тонно-кілометр, кіловат-година і т.і.)

При калькулюванні собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) розрахунок складають за статтями калькуляції та у цілому.

Для розмежування витрат між окремими видами продукції (робіт, послуг) можуть застосовуватися такі способи розрахунку собівартості:

1. прямий розрахунок, тобто собівартість визначається шляхом ділення суми витрат по кожній статті калькуляції та у цілому на кількість випущеної продукції (обсяг виконаних робіт). Цей спосіб застосовується в простих виробництвах, у яких випускається 1 вид продукції.

2. коефіцієнтний спосіб використовується, якщо одночасно у виробництві виготовляється продукція різних сортів, марок, профілів і т.і. У цьому випадку по кожному сорту, профілю встановлюється коефіцієнт перерахунку всієї продукції в умовні одиниці (один з сортів чи профілів має коефіцієнт 1, інші – більше чи менше). Калькулювання здійснюється поетапно:

• спочатку визначають собівартість однієї умовної одиниці продукції;

• потім розраховують фактичну собівартість загального обсягу кожного різновиду продукції (фактичну собівартість однієї умовної одиниці продукції множать на умовний обсяг випуску кожного різновиду продукції);

• потім, розділивши фактичну собівартість усього випуску кожного різновиду продукції на фактичний випуск, визначають фактичну собівартість одиниці реальної продукції кожного сорту, марки, профілю.

3. пропорційний спосіб калькулювання. Його сутність полягає в тому, що загальна сума витрат на виробництво розподіляється між окремими видами виробів пропорційно якому-небудь критерію (показнику). Як критерій розподілу можна використовувати планову або нормативну собівартість, кошторисну вартість, обсяг робіт і т.ін. Істотне значення при цьому способі має обґрунтований вибір критерію розподілу витрат.

4. комбінований метод являє собою сполучення двох або трьох способів розрахунку. Так може сполучатися прямий спосіб і коефіцієнтний, або прямий і пропорційний. Правильне визначення фактичної собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) дозволяє чіткіше установити нераціональні витрати, виявити резерви, обґрунтовано розрахувати продажну ціну готової продукції.