Облік витрат допоміжного виробництва

На великих підприємствах, для забезпечення нормальної діяльності основного виробництва, виділяються спеціальні структурні підрозділи, що відносяться до допоміжного (обслуговуючого) виробництва.

Порядок формування витрат допоміжного виробництва також регламентується П(С)БО 16 «Витрати».

Документальне оформлення, оцінка і відображення в обліку витрат допоміжного виробництва аналогічні документальному оформленню та обліку витрат основного виробництва і, зокрема, прямих витрат.

За характером послуг, які надаються, чи продукції, що випускається, підрозділи допоміжного виробництва можна розділити на дві групи:

1. Виробництва, що виробляють просту однорідну продукцію (електроенергія, технічна вода і т.ін.), або надають послуги;

2. Виробництва, що виробляють різнорідну продукцію чи надають різноманітні послуги, (ремонтні, парокотельні, інструментальні і т.ін.).

Продукція (послуги) допоміжних виробництв, що відпускається іншим структурним підрозділам повинна оцінюватися за фактичною собівартістю, що розраховується наприкінці кожного місяця.

В допоміжному виробництві, що відноситься до першої групи, собівартість одиниці продукції визначається шляхом ділення загальної суми витрат на обсяг випущеної продукції.

Для допоміжних виробництв другої групи застосовують позамовний метод обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. У цьому випадку в аналітичному обліку виділяють витрати по кожному замовленню чи виду робіт. У цьому ж розрізі визначають собівартість одиниці продукції (робіт, послуг).

Такий порядок визначення собівартості продукції (робіт, послуг) допоміжних виробництв можна застосовувати в тому випадку, якщо вони забезпечують діяльність тільки основного виробництва. Однак, такий варіант практично не зустрічається в реальних умовах. Підрозділи допоміжного виробництва, як правило, надають послуги один одному.

Наприклад: цех мереж і підстанцій надає послуги парокотельному цеху і, у свою чергу, одержує послуги від нього; цех водопостачання одержує послуги парокотельного цеху і забезпечує його своєю продукцією.

У цьому випадку порядок визначення собівартості послуг різним підрозділам інший.

Взаємні послуги допоміжних виробництв один одному оцінюються за розрахунковою собівартістю (плановою, нормативною. і. т.ін.).

Потім із загальної суми витрат допоміжного виробництва на конкретний вид продукції (робіт, послуг) віднімається планова вартість продукції (робіт, послуг), спожитих іншими допоміжними виробництвами. Отримана різниця являє собою вартість продукції (робіт, послуг), відпущеної даним допоміжним виробництвом основному виробництву.

Для визначення вартості продукції (робіт, послуг), відпущеної підрозділам основного виробництва, розраховується собівартість одиниці продукції (робіт, послуг), що їм відпускаються. Шляхом множення отриманої собівартості одиниці на фактичний обсяг продукції (робіт, послуг), відпущених конкретному підрозділу основного виробництва, визначають необхідні суми.

Облік витрат також здійснюється на рахунку 23 «Виробництво». Порядок документального оформлення і обліку витрат залежить від використання чи невикористання рахунків класу 8 «Витрати по елементах».

У будь-якому випадку витрати в міру їхнього виникнення чи виявлення списуються в дебет рахунку 23 «Виробництво». При цьому кредитуються:

• у першому випадку рахунки класу 8 (80, 81 і т.ін.);

• в другому випадку рахунки реальних витрат:

20 «Виробничі запаси»

661 «Розрахунки по заробітній платі» і т.ін.

Аналітичний облік кожного підрозділу ведеться в розрізі видів продукції, робіт, послуг.