4. Компоненти діяльності людини та їх вплив на продуктивність праці.

У будь-якому виді діяльності людини можна відокремити дві компоненти. Перша характеризує працю, що виконується за даною технологією, інструкцією, традицією, коли виконавець роботи не вносить до неї ніяких елементів новини, власної творчості. Така праця називається регламентованою або α-працею. Друга характеризує працю, яка спрямована на створення нових духовних або матеріальних благ, а також нових методів виробництва. Ця праця називається новаційною, творчою або β-працею.

Типовим прикладом діяльності, у якій переважно використовується а-праця, є виконання виробничої операції на конвеєрі з регламентованим ритмом. Регламентованим може бути не тільки малокваліфікована фізична праця, але і діяльність службовця, якщо вона зводиться до виконання службових інструкцій. Таким чином, α-працею може бути як фізичною, так і розумовою.

Переважно творчою є праця винахідників, раціоналізаторів, учених, викладачів, менеджерів, підприємців тощо.

Вищим проявом творчості вважається мистецтво. Відокремлення а-праці та β-працею достатньо для аналізу факторів продуктивності у галузях матеріального виробництва. У літературі, мистецтві, філософії важливу роль, а у деяких сферах визначальну, відіграє духовна компонента діяльності людини, яку означають як γ-праця.

Таким чином, у загальному випадку, усі види діяльності людини можуть бути описані за допомогою трьох компонентів: α-праці, β-праці та γ-праці.

Необхідність відокремлення перших двох компонентів праці об'єк­тивно обумовлена принциповими відмінами їх впливу на продуктивність суспільної праці, доход окремого підприємства та національний доход країни.

Збільшення кінцевого продукту (товарів та послуг) за рахунок а-праці можливе лише за умов збільшення чисельності працівників, тривалості часу праці та її інтенсивності. Як було показано вище ці фактори зростання продуктивності праці діють у певних межах.

На відміну від цього, за рахунок β-праці зріст обсягу продукції мож­ливий також за умов незмінних витрат робочого часу та інтенсивності праці. Це обумовлено тим, що на основі певних технічних, організаційних та підприємницьких ідей створюються нові джерела зростання продуктивної сили праці (рівень технічної озброєності виробництва, застосування у виробництві досягнень науки та енергооснащеність праці, підвищення кваліфікації працівників для оволодіння новою технікою та технологією, підвищення рівня менеджменту тощо).

Однак α-працею залишається дуже важливою компонентою сус­пільного виробництва, яка забезпечує його стійкість в економічному, соціальному та моральному аспектах. За умов незмінної інтенсивності та скорочення тривалості продуктивність α-працею збільшується за рахунок результатів β-праці — на основі зростання продуктивної сили праці.

5. Фактори і резерви росту продуктивності праці.

Закономірний характер підвищення продуктивності праці не означає, що потрібний для народного господарства ріст продуктивності праці може бути досягнутий сам по собі. В умовах реалізації чинників ринкових відносин, зокрема, розвиток приватної власності, упровадження повного госпрозрахунку і самофінансування, оренди й орендних відносин, важливо знати, які фактори впливають на підвищення продуктивності праці, які з них гальмують його, які наявні шляхи і резерви росту. Тому при вивченні питань продуктивності праці необхідно розглянути всю сукупність факторів, шляхів і резервів росту продуктивності праці.

Фактори росту продуктивності праці – це ті рушійні сили, або причини, під впливом яких змінюється її рівень.

В якості такої сили (факторів) виступає: технічний прогрес, удоскона­лювання організації виробництва, управління працею тощо. Різноманіття конкретних шляхів і засобів досягнення більш високої продуктивності праці викликає необхідність розробки класифікації факторів росту продуктивності праці.

Дія факторів росту продуктивності праці залежить від природних, суспільних, екологічних і матеріальних умов, у яких вони проявляються і реалізуються.

Природні умови характеризуються багатством і особливостями залягання природних копалин, родючістю ґрунту, кліматичними особливостями районів тощо.

Суспільні – визначаються соціальним ладом, характером виробничих відносин, розвитком господарського механізму.

Екологічні – характеризуються природоохоронною діяльністю, умовами праці на всіх рівнях.

Матеріальні умови знаходять вираження в ступені розвитку продуктивних сил суспільства, рівня життя населення.

Фактори росту продуктивності праці можна об'єднати в три групи:

> матеріально-технічні фактори, що залежать від рівня розвитку і ступеня використання засобів виробництва, у першу чергу знарядь праці, від їхньої якості (науково-технічний прогрес);

> організаційно-економічні й управлінські фактори, що залежать від ступеня розвитку форм організації суспільного виробництва;

> соціально-психологічні фактори, пов'язані з роллю людини в суспільному виробництві.

Дослідження факторів необхідно також для більш точної оцінки успіхів в галузі підвищення продуктивності праці. Не знаючи, з чого складається загальний приріст продуктивності праці, таку оцінку дати важко, тому що фактори, що впливають на продуктивність праці, далеко не рівноцінні та не однозначні. Одні дають стійкий приріст, а вплив інших є „ змінним. Нарешті, різні фактори вимагають неоднакових зусиль і витрат для приведення їх у дію. Тому досить важливо знати, за рахунок чого відбудеться – приріст продуктивності праці. Класифікація факторів продуктивності праці повинна припускати не тільки їхнє теоретичне обґрунтування, але і розробку такої системи, що охоплювала б усі зміни, що відбуваються у визначеній ланці виробничого процесу, і в той же час забезпечувала б можливість проведення розрахунків щодо визначення кількісного значення цих факторів у підвищенні продуктивності праці в досліджуваному періоді.

Досліджуючи та аналізуючи весь комплекс факторів росту продуктивності праці, їхню функціональну взаємозалежність, необхідно виділити усередині цього комплексу провідну ланку. Такою ланкою є науково - технічний прогрес.

Матеріально-технічні фактори пов'язані з використанням нової техніки, нових видів сировини та матеріалів.

Рішення задач удосконалення виробництва здійснюється шляхом:

• модернізації обладнання;

• заміни морально застарілого обладнання новим, більш продуктивним;

• підвищення рівня механізації виробництва: механізації ручних робіт, впровадження малої механізації, комплексної .механізації робіт на дільницях і у цехах;

• автоматизації виробництва: установлення верстатів-автоматів, автоматизованого обладнання, використання автоматичних ліній, автоматизованих систем виробництва;

• упровадження нових прогресивних технологій;

• використання нових видів сировини, прогресивних матеріалів та інших заходів.

Комплекс матеріально-технічних факторів та їх вплив на зміну продуктивності праці можна охарактеризувати наступними показниками:

• енергоозброєність праці – споживання усіх видів енергії на одного промислового робітника;

• електрооснащеність праці – споживання електричної енергії на одного промислового робітника;

• технічна озброєність праці – обсяг основних виробничих фондів на одного працівника;

• рівень механізації та автоматизації праці – доля робітників, що зайняті механізованою та автоматизованою працею;

• хімізація виробництва – застосування прогресивних матеріалів та хімічних процесів.

Матеріально-технічні фактори забезпечують економію не тільки праці, але і сировини, матеріалів, енергії тощо.

Всі інші фактори підвищення продуктивності праці діють слідом за змінами і в техніці і технології або одночасно з ними.

Велику роль у підвищенні продуктивності праці відіграють організаційно-економічні й управлінські фактори.

До цієї групи факторів відносяться: удосконалювання форм організації суспільного виробництва (поглиблення спеціалізації і концентрації); удосконалювання організації праці (поглиблення і розвиток поділу і кооперації праці; застосування передових методів і прийомів праці; поліпшення нормування праці; упровадження нових форм оплати і стимулювання праці; широке застосування сімейного, колективного й орендного підряду й ін.); удосконалювання керування виробництвом і розвиток господарського механізму (удосконалювання організаційних структур у виробництві і керуванні, планування і ціноутворення; широке впровадження повного госпрозрахунку і самофінансування; перетворення державних підприємств в орендні, кооперативні, акціонерні, змішані, спільні за участю іноземного капіталу тощо).

У сучасних умовах особливо зростає роль соціально-психологічних факторів росту продуктивності праці, що відбивають безпосередні зв'язки людини з технікою. До цієї групи факторів відносяться: підвищення кваліфікації і загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення умов праці, підйом рівня життя, розвиток сфери обслуговування, поліпшення соціально-психологічного клімату в трудових колективах, розвиток методів мотивації і психологічного впливу, ріст творчого характеру в праці, підвищення трудової і суспільної активності шляхом розвитку самоврядування в трудових колективах, раціональне використання вільного часу тощо. Означене сприяє активізації діяльності, створює комплекс умов для оптимального використання трудового потенціалу, усунення обмежень у реалізації здібностей і розвитку ініціативи працюючих, забезпечуючи цим нарощування продуктивності економіки території, а з нею й її прибутковості.

Названі групи факторів можна розглядати як внутрішні, тобто такі, що залежать від колективу самого підприємства та його керівників.

Крім того, продуктивність праці обумовлена економічними, природ­ними та соціальними умовами, у яких здійснюється праця, і такими, що впливають на підприємство зовні. До зовнішніх факторів слід віднести:

• якість державного економічного механізму;

• соціально-економічні умови у суспільстві та регіоні;

• ситуацію на національному та світовому ринках;

• рівень кооперації з іншими підприємствами;

• природні умови тощо.

Всі фактори тісно взаємопов'язані та знаходяться у взаємодії. Наприклад, матеріальна зацікавленість працівника у результатах праці як фактор підвищення її продуктивності діє у різних напрямках. Перш за все вона спрямовує працівника до підвищення інтенсивності праці, збільшення енергетичних витрат організму. Але цей шлях підвищення продуктивності праці, як відомо, обмежений. У той же час фактор матеріальної зацікавленості працівника спонукає до вдосконалення техніки, технології, організації виробництва, праці й управління. Таким чином соціально-економічний фактор реалізується через матеріально-технічні, організаційно-економічні, соціально-психологічні фактори.

Резерви росту продуктивності праці – це невикористанні можливості економії витрат праці (зниження трудомісткості та підвищення виробітку).

Резерви використовуються та знову виникають під впливом науково-технічного прогресу. Кількісно резерви можливо визначити як різницю між досягнутим та максимально можливим рівнем продуктивності праці за певний термін часу.

Кожний вид резервів можна розглядати відносно певного фактора, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати у відповідності із класифікацією факторів, що наведена вище. Це дає можливість при проведенні аналізу з'ясовувати основні причини витрат та невиробничих витрати праці за кожним фактором та визначити шляхи їх усунення.

Другий признак класифікації резервів-джерело їх виникнення. За цією ознакою відрізняють резерви загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві, галузеві, внутрівиробничі.

Загальнодержавні резерви і їх використання здійснюють вплив на зріст продуктивності праці у всій економіці. Це резерви, що пов'язані із створенням ефективного державного механізму управління економічними процесами, створенням у країні стабільної економічної, політичної, соціальної, моральної ситуації, раціональним використовуванням зайнятості населення тощо.

Регіональні резерви – це можливості кращого використання продуктивних сил, що характерні для даного регіону.

Міжгалузеві резерви пов'язані з можливістю покращення зв'язків, укріплення договірної дисципліни між підприємствами різних галузей. Наприклад, покращення співробітництва підприємств різних транс­портних галузей у транспортних вузлах.

Внутрівиробничі резерви визначаються недоліками у використанні на підприємстві сировини, матеріалів, устаткування, робочого часу. Окрім витрат робочого часу (внутрізмінних та цілодобових) існують скриті витрати, пов'язані з виконанням робіт, що не передбачені технологією.

З метою використання резервів на підприємствах розроблюють плани організаційно-технічних заходів, у яких указують види резервів росту продуктивності праці, заходи з їх реалізації, витрати, що на це потрібні, термін проведення відповідних робіт, відповідальних виконавців.