2. Суть та значення продуктивності праці.

Продуктивність праці – це результат конкретної праці за певний проміжок часу, що вимірюється кількістю продукції, зробленої за одиницю робочого часу (годину, зміну, місяць, рік), або кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції. Продуктивність праці - це показник її ефективності, результативності, що характеризується співвідношенням обсягу продукції, робіт чи послуг, з одного боку, та кількістю праці, затраченої на виробництво цього обсягу, з іншого боку.

Продуктивність праці визначає ступінь ефективності процесу праці. Ріст продуктивності праці виявляється в збільшенні кількості продукції, виробленої в одиницю часу, або в економії робочого часу, затрачуваного на одиницю продукції.

Отже, економія робочого часу є не що інше, як більш загальне вираження росту продуктивності праці..

Загалом, продуктивність праці є найважливішим економічним показником, що служить для визначення плодотворності трудової діяльності працівників – головної продуктивної сили суспільства. Його застосування дозволяє оцінити ефективність праці як окремого працівника, так і колективу підприємства.

В сучасній науковій та учбовій літературі панують два протилежні підходи до визначення сутності та змісту продуктивності праці. В цьому відбиваються різні методологічні позиції авторів, що розглядають ці питання. Узагальнено зміст протиріччя відбивають наступні положення:

• прибічники трудової теорії вартості стверджують, що продуктивність праці є джерелом та узагальнюючим показником ефективності виробництва;

• прибічники теорії факторів виробництва вважають, що треба відрізняти продуктивність усіх чотирьох факторів виробництва: продуктивність праці, продуктивність землі, продуктивність капіталу та продуктивність підприєм­ництва. Загальна ефективність або продуктивність підприємства буде відби­ватися сумою продуктивності факторів виробництва, а продуктивність праці – один з показників його ефективності.

При дослідженні питання про економічний зміст продуктивності праці необхідно виходити з того, що праця, затрачувана на виробництво тієї або іншої продукції, складається з живої праці, що витрачається в даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції, і минулої праці, упредметненої в раніше створеній продукції, використовуваної у тому або іншому ступені для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – у повній мірі; машини, споруд, будинку тощо – частково).

Реальною функцією живої конкретної праці є не лише створення нової вартості, але і перенесення робочого часу, матеріалізованого в речовинних елементах виробництва, на знову створюваний продукт. Тому продуктивна сила конкретної праці характеризується його здатністю створювати нову споживчу вартість потрібної якості і зберігати при цьому минулу (упредметнену) працю. Таким чином, продуктивність праці відбиває ступінь корисного використання не тільки самої живої праці, але і приводить у рух кошти виробництва, тобто може характеризуватися витратами як живої, так і сукупної (живої й упредметненої) праці. У зв'язку з цим розрізняють поняття: ріст продуктивності живої (індивідуальної) і ріст продуктивності суспільної праці (тобто усієї праці: як живої, так і минулої), про що не можна судити лише з огляду на економію витрат живої праці на даній ділянці виробництва.

Так, загальна тенденція зростаючої продуктивності праці проявляється у тому, що частка живої праці в продукті зменшується, а частка упредметненої праці (у вигляді сировини, матеріалів, палива, електроенергії т.д.) зростає, але так, що загальна сума праці, що закладена в одиниці продукту, скорочу­ється. У цьому і полягає сутність підвищення продуктивності суспільної праці.

Зміна співвідношення між витратами живої й упредметненої праці може відбуватися по-різному в залежності від рівня розвитку продуктивних сил. При переході від ручної праці до механізованої витрати живої праці на одиницю продукції різко знижуються, а витрати минулої – збільшуються. На вищому етапі науково-технічного прогресу, коли одні машини заміняються іншими, більш досконалими, відбувається одночасне зниження витрат і живої, і упредметненої праці на одиницю продукції, але витрати живої праці знижуються в більшому ступені, ніж витрати минулої праці, тому частка живої праці в продукті зменшується, а частка минулої збільшується. Звідси, чим вище рівень технічної озброєності праці, тим більшу роль у його економії буде відігравати скорочення витрат упредметненої праці.

Значення продуктивності праці визначається тим, що її зріст є неодмінною умовою розвитку виробництва, який складає економічну основу розвитку суспільства незалежно від системи господарювання, що у ньому існує. Зріст продуктивності праці на підприємствах виявляється у вигляді:

• збільшення маси продукції, що виробляється у одиницю часу та без погіршення її якості;

• підвищення якості продукції при незмінному її обсязі, що виробляється у одиницю часу;

• скорочення витрат часу на одиницю продукції, що виробляється;

• зменшення долі витрат праці у собівартості продукції;

• скорочення часу виробництва та обороту товарів;

• збільшення маси та норми прибутку.

Очевидно, що можуть бути різні комбінації вказаних видів проявлення зростання продуктивності праці. Кожний з них окремо та їх сполучення підтверджують велике значення продуктивності праці та її приросту для економіки підприємств, які знаходяться під впливом зростаючої конку­ренції на ринках товарів та послуг. Зріст продуктивності праці забезпечує підприємствам та всьому громадському виробництву розвиток та сприятливі перспективи, що, у кінцевому розрахунку, веде до підвищення рівня життя населення.

Значення продуктивності праці підкреслюється і тим, що проблеми з нею пов'язані, є предметом дослідження економічної науки, починаючи з другої половини 19 сторіччя до наших днів. У США спочатку розраховували середній виробіток продукції у натуральному виразі на одного виробничого робітника, потім перейшли до розрахунків у грошо­вому вираженні. Починаючи з кінця 50-х років XX ст. продуктивність праці почали розраховувати на весь промислово-виробничий персонал, а не тільки на зайнятих робітників. Після того показники продуктивності праці розповсюдилися з промисловості на інші галузі економіки, утому числі і на послуги.

У другій половині XX сторіччя розрахунки продуктивності праці стали загальновизнаним інструментом аналізу й планування виробництва. У країнах з ринковою економікою цьому показнику також надавалася та продовжує надаватися велика увага і на загальнодержавному рівні, і на підприємствах для цілей аналізу виробництва та пошуків резервів його підвищення.

На жаль, в умовах переходу до ринкової економіки, а конкретно, починаючи з 1992 року у нашій країні офіційні статистичний облік та звітність з цього показника були анульовані. Здається, що це-серйозна втрата для науки та виробництва, тому що підвищення продуктивності праці є важливішою умовою виходу економіки країни з кризи. Дає надію те, що на державному рівні з'явилися перші ознаки розуміння цього.

Ріст продуктивності праці не може бути безмежним. Економічно розумні межі росту продуктивності праці диктуються умовою збільшення маси споживчої вартості і підвищення якості продукції. Інакше економія робочого часу втрачає зміст. Відомі випадки, коли прагнення до безмірного росту продуктивності праці за рахунок скорочення чисельності працюючих приводило до зменшення обсягу і якості продукції, що випускається. У кожен визначений момент часу в конфетному виробництві ріст продуктивності праці має об'єктивні межі – техніко-організаційний рівень виробництва. За цією межею перспективи подальшого росту продуктивності праці повинні бути пов'язані з реконструкцією, модернізацією виробництва, підвищенням якості продукції тощо.

Підвищення продуктивності праці завжди мало вирішальне значення для розвитку економіки країни.

В умовах становлення справді ринкових відносин, особливо поширення таких прогресивних форм господарювання, якими є колективний і орендний підряд, перетворення державних підприємств в приватні, орендні, кооперативні, акціонерні, змішані, спільні за участю іноземного капіталу й інші, без радикального підвищення продуктивності праці неможливо досягти істотних результатів у збільшенні обсягу продукції, що випускається, зниженні її собівартості (збільшенні прибутків), підвищенні заробітної плати тощо. Зокрема, активізується увага щодо налагодження випуску та нарощування обсягів виробництва науково-технічного продукту.

В Україні щодо підвищення продуктивності праці та в цілому й економіки є ще ряд невикористаних резервів та можливостей, а саме:

• суттєве розширення як чисельності, так і активності сфери підприємництва;

• збільшення питомої ваги кінцевого продукту;

• проведення активного технічного переозброєння та реконструкції підприємств;

• застосування прогресивних технологій;

• використання сучасного обладнання;

• підвищення наукоємності продукції;

• зниження ресурсо- та енергомісткості продукції;

• підвищення кваліфікаційної підготовки виробничого персоналу;

• дотримання технологічної дисципліни та культури обслуговування;

• підвищення уваги до якості продукції у кожній ланці - від виробника до споживача;

• зниження рівня травматизму (особливо у вугільній галузі).