4. Мобільність робочої сили та сегментація ринку праці.

Важливою ознакою становлення ринку праці є мобільність робочої сили. Ця властивість характеризується можливістю переміщення між спеціальностя­ми та групами спеціальностей, місць роботи, які потребують різних рівнів освіти, між галузями, регіонами. Цей об'єктивний процес ринкової економіки сприяє вирівнюванню співвідношення між пропозицією і потребою в робочій силі на різних рівнях та часових інтервалах.

Сучасний ринок праці поділяється на окремі частини – цільові ринки, які називаються сегментами.

Сегментація ринку праці – це розподіл працівників і робочих місць на стійкі замкнені сектори, зони, які обмежують мобільність робочої сили своїми границями.

Сегментація проводиться за різними критеріями та у залежності від різних ознак. Ними можуть бути:

• географічне положення (регіон, місто, район тощо);

• демографічні характеристики (стать, вік, родинний стан населення);

• соціально-економічні характеристики (рівень освіти, професійно-кваліфікаційний склад, стаж роботи, національність тощо);

• економічні показники (розподіл роботодавців за формами власності, їх фінансового стану; розподіл продавців труда за рівнем матеріальної забезпеченості);

• показниками стабільності зайнятості.

Сегментами ринку праці за останнім критерієм є первинний та другий.

Первинний ринок праці – це ринок, для якого характерні стабільний рівень зайнятості і високий рівень заробітної плати, можливість професійного просування, прогресивна технологія, система управління тощо.

Другий ринок праці характеризується великою плинністю кадрів та нестабільною зайнятістю, низьким рівнем заробітної плати, відсутністю професійного просування, росту кваліфікації, наявністю відсталої техніки й технології, відсутністю профспілок.

Взагалі причинами поділу ринку праці за сегментами є:

• відмінність у рівні економічної ефективності виробництва;

• відмінність у рівні соціальної ефективності праці;

• відмінність у рівні соціальної ефективності виробництва.

Наведене різноманіття ринків відбиває багатогранність ринку праці як економічного явища. У той же час різні автори не є одностайними у визначенні співвідношення понять "типи", "види", "сегменти" ринку. У цьому відбивається обрання площини, у якій розглядаються питання, що розкриваються. Класифікації піддаються різні прояви економічних відносин на ринку праці. На наш погляд, уявлення про сутність того чи іншого ринку праці дає їх відокремлення за критеріями, що відбивають процес обміну та формування ціни на ринку праці.

Процес обміну товарами та послугами означає зміну їх власника. Як відомо, відношення власності передбачають наявність у власника трьох обов'язкових прав: володіння, використання та розпорядження. На ринку праці зустрічаються власник робочої сили (труда) та власник засобів виробництва, який згодний платити за використання здатності до праці свого контрагента на ринку. Специфіка переходу власності на робочу силу полягає у тому, що об'єкт власності не відокремлюється від його носія і може використовуватися певний термін часу. Власник робочої сили може укласти угоду з одним роботодавцем і надати йому право використання та розпорядження своїми здібностями та вміннями у певному обсязі. Така угода може відбутися у будь-якій моделі чи типу, формі, сегменті ринку праці.

Але власник робочої сили може водночас працювати на декількох роботах за різними видами угод із різними роботодавцями (передача правоповноважень власності на свою робочу силу за окремими частками). Ці відносини можуть бути реалізовані як на зовнішньому, так і на внутрішньому типах ринку, у формі гнучкого ринку, у різновидах відкритого та прихованого ринків, у різних сегментах ринку.

Термін часу, на який передається власність на робочу силу робото­давцю, відбивається у характеристиках моделі (наприклад, японська модель передбачає "довічний найом"), типів, форм (наприклад, на гнучкому ринку можливе разове використання робочої сили на виконанні певного обсягу роботи), сегментів (наприклад, первинний та другий ринки праці).

Формування ціни робочої сили (труда) також може розглядатися як критерій структуризації ринку праці.

Монополія роботодавця на визначення ціни робочої сили утворює монопсоничний ринок праці.

Монополія фірми на просування працівника і підвищення йому оплати за працю лежить в основі японської моделі ринку праці.

Формування ціни робочої сили під впливом третьої сторони утворює окрему модель ринку:

• держава встановлює мінімальну оплату праці, регулює можливості фірм у спрямуванні коштів на оплату праці тощо;

• профспілки вимагають додержання певного рівня оплати праці (наприклад, ІТF - Міжнародна федерація транспортних робітників);

• посередники (наприклад, крюїнгові компанії, що направляють моряків на судна іноземних судновласників).

Формування ціни труда на основі співвідношення попиту та пропозиції відбувається на чисто конкурентному ринку праці. У цьому випадку на ринку встановлюються рівноправні економічні відносини контрагентів, стає неможливим установлення ціни робочої сили на рівні нижчим, ніж той, що забезпечує її відтворення.

З’ясування сутності ринку праці та проявів економічних відносин, що на ньому реалізуються, дає змогу державі здійснювати цілеспрямовану політику зайнятості населення та зменшити соціальні протиріччя, що притаманні ринковій системі господарювання. З позицій роботодавця знання ринку праці дозволяє більш продуктивно використовувати робочу силу для підвищення ефективності виробництва, власнику ж робочої сили дає змогу усвідомлено відстоювати свої інтереси.