2. Функції та класифікація ринку праці

Наявність і взаємодія всіх елементів ринку праці необхідні для нормального його функціонування, тобто виконання функцій ринку праці.

Основна функція ринку праці полягає у забезпеченні через сферу оберту перерозподілу робочої сили у відтворювальному комплексі економіки країни.

Вона конкретизується наступними функціями:

• організацією зустрічі продавців і покупців труда (робочої сили);

• забезпеченням конкурентного оточення в середині кожної зі сторін, що взаємодіють на ринку;

• установленням рівноважних ставок заробітної плати;

• сприяння вирішенню питань зайнятості населення;

• здійсненням соціальної підтримки безробітних.

В сучасний період, коли створюються сприятливі умови формування елементів ринкової економіки (зокрема, підприємництва), та рівності різних форм власності, особливо визначальною ланкою є державна політика зайнятості населення. Вона визначає правові., економічні й організаційні основи зайнятості населення України та його реальний захист від безробіття, а також відповідні соціальні гарантії з боку держави в реалізації прав громадян на працю.

В даний час функціонують різноманітні ринки праці, диференційовані залежно від складу, якостей робочої сили та її" споживачів. Для кожного з них характерне поєднання факторів, що визначають особливості та параметри довготермінових тенденцій, середньотермінових коливань та коротко­термінових змін. Виходячи з цього та для врахування цих особливостей ринок праці класифікується за характерними ознаками.

1. За ознакою структури господарства розрізняють такі ринки праці: окремих галузей народного господарства (а в середині їх-окремих підгалузей); окремих видів діяльності; груп господарства з різними формами власності.

2. За ознакою економічного рівня розвитку розглядають ринки праці регіонів, згрупованих залежно від рівня валового національного продукту, рівня оплати праці, доходів населення тощо.

3. За територіальною ознакою виокремлюють поняття "регіональ­ний ринок праці". Первісним його елементом є внутрішній ринок, під яким мають на увазі сферу відтворення та використання робочої сили (або підготовки та використання фахівців), яка обмежена кордонами регіону.

4. За професійно-кваліфікаційною ознакою розрізняють ринки праці окремих професій, спеціальностей та груп спеціальностей, рівнів освіти.

5. За ознакою джерел робочої сили розглядають ринки праці, потреби яких задовольняються певними навчальними закладами або їх групами, службами зайнятості.

3. Моделі, види та різновиди ринку праці.

Ринок праці – явище різнобічне, що має багато аспектів. Розглянувши поняття про ринок праці, що є загальними для будь-яких ринкових умов, доцільно звернутися до з'ясування особливостей регіональних, націо­нальних ринків праці.

Відрізняють моделі і типи ринків праці, його види та різновиди, а також сегменти. Ці питання у різних плоскостях розглянуті у літературі.

Модель уявляє собою схему побудови або описання явища, процесу. Аналіз характеру попиту та пропозиції на ринках праці дозволяє описати декілька моделей взаємодії продавців і покупців труда (робочої сили) у залежності від рівня конкуренції. Серед них: чисто конкурентний ринок праці, модель монополії (монополії одного покупця), моделі з урахування дій профспілок, модель двобічної монополії.

Чисто конкурентний ринок праці характеризується наступним:

• з одного боку, є велика кількість фірм, що конкурують одна з другою у наймі конкурентного виду праці;

• з другого боку, свій труд пропонують незалежно один від другого чисельні працівники, що мають рівну кваліфікацію;

• ані фірми, ані працівники не контролюють і не диктують ставки заробітної плати.

Монопсонічний ринок праці – ринок із монополією одного покупця характеризується наступними рисами:

• працівники, що зайняті певним видом праці, скупчені на одній фірмі;

• даний вид праці у силу географічних або інших факторів не має альтернатив, тобто працівник не може знайти інше місце роботи за своєю спеціальністю й кваліфікацією;

• заробітну плату диктує фірма, але ставка заробітної плати безпо­середньо залежить від кількості найманих працівників.

Якщо монополію на ринку праці держить невелике число фірм, то у цьому випадку має місце олігопсонія.

Модель ринку праці з участю на ньому профспілок. Профспілки, відбиваючи інтереси працівників, переслідують ціль збільшення попиту на труд і підвищення заробітної плати. Профспілки мають змогу збільшити попит на труд наступними способами: збільшення попиту на продукти і послуги за допомогою реклами "товарів з профспілковою етикеткою"; вимог до уряду збільшення фінансування виробництва, впливу на збільшення продуктивності праці, зменшення використання дитячої праці, обов'язкового виходу на пенсію працівників, які досягли пенсійного віку тощо.

Модель двобічної монополії характерна для умов монопсонічного ринку, на якому діють потужні профспілки.

Поняття про моделі ринку праці розкривається у розгляді особливостей політики зайнятості, що проводять у різних країнах.

Слід відзначити, що будь-яка країна формує свій ринок праці, що враховує специфіку її економіки. Є країни, що орієнтовані на зовнішній і на внутрішній ринок праці. Звичайно, модель національного ринку формує: система підготовки, перепідготовки, росту кваліфікації працівників, система заповнення вакантних робочих місць та способів регулювання трудових відносин тощо. У цьому зв'язку відрізняють декілька найбільш знаних моделей ринку праці. Розглянемо лише три: японську, американську, шведську.

Японська модель. Для неї є характерна система трудових відносин, що ґрунтуються на принципі "довічного найму", згідно з якою гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення ним віку 55-60 років. Заробітки й розміри соціальних виплат їм прямо залежать від кількості років, що відпрацьовані на даному підприємстві. Працівники послідовно підвищують кваліфікацію у відповідних службах фірми і переміщуються на нові робочі місця строго за планом. Така політика сприяє вихованню у працівників фірми творчого відношення до виконання своїх обов'язків, підвищенню їх відповідальності за якість роботи, формує турботу про престиж фірми. Підприємці у разі необхідності скорочення виробництва, як правило, вирішують ці проблеми не шляхом звільнення персоналу, а скороченням терміну робочого часу або переводом частини працівників на інші підприємства за їх згодою.

Модель США .Тут для ринку праці характерна децентралізація законо­давства про зайнятість та допомогу безробітним, яке приймається кожним штатом окремо. На підприємствах діє жорстке відношення до працівників, які можуть бути звільнені за необхідністю скорочення обсягів виробництва, термін робочого часу окремого працівника при цьому не змінюється. Працівників не попереджують про майбутнє звільнення завчасно, а інформують про факт звільнення. Колективними угодами охоплена тільки чверть усіх працівників. Мало приділяється уваги внутріфірмовій підготовці персоналу, за винятком підготовки специфічних для фірми працівників. Така політика фірм веде до високої географічної та професійної мобільності працівників і до більш високого ніжу Японії й Швеції рівня безробіття.

Шведська модель характеризується активною політикою держави у галузі зайнятості, у результаті чого рівень безробіття у цій країні мінімальний. Головна спрямованість політики на ринку праці - попередження безробіття, а не сприяння тим, хто вже не має роботи. Досягнення певної зайнятості здійснюється наступними заходами:

1. Проведенням обмеженої фіскальної політики, яка спрямована на підтримку менш прибуткових підприємств і стримування прибутку фірм, що є високодохідними, з метою зниження інфляційної конкуренції між фірмами у підвищенні заробітної плати.

2. Шляхом проведення "політики солідарності" у заробітній платі, яка переслідує ціль досягнення рівної оплати за рівну працю незалежно від фінансового стану тих чи інших фірм, що спонукає малоприбуткові підприємства скорочувати чисельність працівників, згортати або припиняти свою діяльність, а високоприбуткові фірми - обмежувати рівень оплати праці нижче своїх можливостей.

3. Проведенням активної політики на ринку праці по підтримці слабо конкурентноздатних працівників. Для цього підприємці отримують субсидії.

4. Підтримкою зайнятості у секторах економіки, які мають низькі результати діяльності, але забезпечують рішення соціальних задач.

Теорія ринку праці окрім моделей відрізняє:

• типи ринків: зовнішній, або професійний та внутрішній – внутріфірмовий ринок;

• види ринків: гнучкий ринок на відміну від традиційного;

• різновиди ринків: відкритий та прихований ринки.

Кожний з ринків розподіляється на частини, що називаються сегментами.

Розглянемо деякі з цих понять більш детально.

Внутрішній ринок праці можливо охарактеризувати як систему соціально-трудових відносин, що обмежені рамками одного підприємства, всередині якого призначення ціни робочої сили і її розмі­щення визначаються адміністративними правилами й процедурами.

Внутрішній ринок праці обумовлений наявністю й складом працівників на підприємстві, їх рухом у межах підприємства, причинами пере­міщення, рівнем зайнятості, мірою використання обладнання, наявністю вільних робочих місць, а також таких, що створюються знову або ліквідуються.

Зовнішній ринок праці – це система соціально-трудових відносин між: роботодавцями та працівниками, що наймаються, у межах країни, регіону, галузі.

Зовнішній ринок праці передбачає первинний розподіл працівників за сферами застосування труда і їх рух між підприємствами. Зовнішній ринок у значній мірі реалізується через плинність кадрів, він забезпечує рух працівників з одних підприємств на другі і породжує безробіття.

Порівняно новим явищем ринкових відносин у сфері праці є появлення і розвиток гнучкого ринку праці, який можливо охарактеризувати як форму пристосування ринку праці до структурної перебудови економіки у промислово розвинутих країнах, скорочення питомої ваги зайнятих у сфері виробництва й зростанням долі зайнятих у сфері послуг. Гнучкі форми зайнятості досягаються введенням на підприємствах, у фірмах режимів неповного робочого часу (скорочення робочого дня), праці вдома, роботи на виклик, а також прийом тимчасових працівників, заохо­ченням так званої самостійної зайнятості, коли люди самі за свій рахунок і на свій ризик організують свою роботу та роботу членів своєї родини по виробництву продукції та послуг.

Зміни, що відбуваються у економічній і соціально-політичній ситуації у нашій країні у останні роки, привели до виникнення ряду нових явищ у сфері зайнятості населення - сегментації ринку праці за формами власності та статусу зайнятості, розвиток неформального сектора, малого підприємництва тощо. Усіх осіб, зайнятих в економіці зараз, можливо розподілити на три групи: ті, що зайняті у державному секторі, ті, що зайняті у формальному недержавному (приватному), і ті, що зайняті в неформальному секторі. До останнього з названих відноситься економічна діяльність, що не зареєстрована у відповідності із законодавством, а зайняті у ній не сплачують податків.

Відкритий ринок праці охоплює все працездатне населення, що представлене на ринку праці. Цей контингент, у свою чергу, розпо­діляється на:

• організовану, або офіційну, частину відкритого ринку, яка є замкненою на державну службу зайнятості;

• неофіційну частину – тих громадян, котрі займаються своїм працевлаштуванням шляхом прямих контактів із підприємцями або з недержавними структурами працевлаштування і професійної освіти.

Прихований ринок праці складають працівники, що зайняті на підприємствах та у організаціях, але мають велику можливість залишитися без роботи.