Розділ VIII виникнення альтернативнОї школи політичної економії. Німецька національна політекономія

У XIX ст. доктрина Адама Сміта користувалася загальним визнанням, залишаючи далеко позаду інші економічніш теорії. Хоча послідовники класичної школи пропонували власні корективи та доповнення до класичної тeopii, різноманіти трактування фундаментальних принципів, декларованих Смитом, залишалися недоторканними протягом тривалого часу — це, зокрема, методология (філософія) дослідження, принцип невтручання держави в економіку та свобода міжнародної торгівлі.

Серед критиків ціей класичної школи, щоправда, траплялись автори, які не погоджувалися з тим, що капіталізм е досконалим i справедливим устроем, але и вони визнавали принципи лібералізму, саморегулювальну здатнють ринкової економіки. Hi Сісмонді, ні Прудон, ні соціалісти-рікардіанці, нi coцiaлicти-yтoпicти не спромоглися вийти за межі аналзу, запропоновані класичною школою.

Проте пропонував i інший напрям, який тривалий час залишався поза увагою економістів-дослідників, осккільки його представники спочатку лише придавали сумніву засадні принципи класиків, але не пропонували власної тeopii.

Критика була спрямована проти самої філософії, методів дослідження, якими користувалася класична поллітеконом та філософія класичної школи була індивідуалістичною та гедоністичною: по-перше, вона наголошувала, що основу економічного розвитку cycпільства становлять індивідуальні інтереси; пo-друге, стверджувала, що матеріальне, економічне життя суспільства відграе визначальну роль щодо інших форм сусшльної діяльності — моралі, етики, права та інших інституцій; пo-трете, декларувала принцип невтручання, який не лише передбачав створення умов для дії механізмів ринкового саморегулювання, а и проголошував індивідуальні інтереси единою силою, що формуе особистий i суспільний добробут. За ціею філософіею «економічна людина» була i виробником, i споживачем, але повнютю втрачала свою належність до певного, визначеного суспільства. Учения класичної політекономії було космополітичним. Діяльності держави уваги майже не придшялося, и соціальні функції не розглядалися.

Критики засад класичної теорії вказували, що не можна ігнорувати впливу неекономічних чинників на суспільний розвиток. На їхню думку, економічні явища и економічну поведінку треба розглядати з огляду на менталітет нації, а це суперечило принципам космополітизму та індивідуалізму класичної школи.

Недоліки класичної політекономії критики бачили и у тім, що вона не визнавала важливої ролі національних та державних ніституціональних складових суспільного життя у розвитку економіки. Представники альтернативної школи намагалися довести, що індивідуальні и суспільні інтереси не збігаються, не перебувають у гармонічній едності, що держава, формуючи економічну політику, може сприяти реалізації приватних інтересів, а може i гальмувати цей процес.

Вони нещадно критикували принцип невтручання держави в економіку, вільну міжнародну торгівлю. Національне багатство для них не було загальною сумою індивідуальних багатств, індивідуальний добробут вони узалежнювали від могутності держави, а тому як визначальний чинник розвитку суспільства проголошували побудову мщної держави.

Вони стверджували, що засади eкономічної тeopiї, започатковані Смітом, помилкові i е шкідливими для національної економічної політики.

Критичні зауваження щодо змісту основних постулатів класичної економічної доктрини можна було знайти в працях філософів, соціологів i економістів, але цільної доктрини суспільного розвитку, побудованої на альтернативній методології, на той час не існувало. Потрібні були особливі історичні та економічні умови, щоб виникла необхідність в економічній тeopiї, котра використовувала б інші підходи и вирішувала інші проблеми, ніж класична політекономія. Такі умови в XIX ст. сформувались у Німеччині.