Поняття про бар’єри педагогічної взаємодії.

Складною, педагогічно значимою, важливою проблемою педагогічної психології є проблема труднощів, або “бар’єрів” у спілкуванні, з якими людина стикається в діяльності, спілкуванні.

Явище труднощів розуміння інтерпретація висловлювань, і його виникнення в діалогах та публічному спілкуванні обговорювалось ще в риториці стародавнього світу, наприклад, в трактаті Цицерона.

Як об’єкт спеціальних досліджень ця проблема почала вивчатися з середини 20 століття (М.Андерсон, Е.С.Кузьмін, Б.Д Паригін, Б.Ф.Ломов, Я.Л.Коломенський).

Значення труднощів у спілкуванні в педагогічній діяльності – О.О.Леонтьєв, А.К.Маркова, В.А.Кан – Калік, Є.В.Цуканова та ін.

Труднощі, “бар’єри” спілкування – суб’єктивне утворення, переживання людиною деяких порушень у здійсненні спланованого через неприйняття партнера, нерозуміння його дій та слів, зміну комунікативної ситуації або власного психоемоційного стану тощо.

Оскільки, труднощі – це суб’єктивне утворення, тому те, що викликає труднощі у однієї людини, може бути навіть не помічено іншою.

Труднощі виявляються у формі зупинки, перерви в діяльності, самого спілкування, неможливості їх продовження, свідчить про виникнення проблемної ситуації.

У педагогічному спілкуванні труднощі виконують негативну та позитивну функції.

Позитивна функція: два значення

1. індикаторне(привернути увагу педагога)

2. стимулююче, мобілізуюче (активізація діяльності вчителя при аналізі і подоланні труднощів, набутті досвіду)

Негативна функція також має два значення:

1. стримуючу ( у випадках відсутності умов для подолання труднощів або наявність невдоволеності собою, наприклад, заниженою самооцінкою)

2. деструктивну руйнівну (труднощі призводять до зупинки, розпаду діяльності, бажання зміни професії).

Педагогічна діяльність як сфера труднощів.

У педагогічній діяльності всі труднощі зумовлюються:

1. її предметним змістом, тобто рівнем та характером опанування педагогом знань, створення умов для засвоєння яких є основою його діяльності.

2. професійно–педагогічними вміннями, тобто способами та засобами педагогічного впливу на учнів.

Відповідно основні напрямки педагогічних труднощів пов’язані:

1. з розвитком, змістом, формами педагогічного процесу;

2. з особливостями педагога як суб’єкт діяльності

3. з процесом спілкування

1. Педагогічні труднощі пов’язані з розвитком, змістом, формами педагогічного процесу, тобто заключаються в самій діяльності.

• це труднощі постановки та розв’язання педагогічних завдань, що проявляються в недостатньо повному та точному плануванні дій, у зневажанні допущених помилок, недостатній гнучкості при перебудові завдань під час занять, звуженні їх змісту за рахунок ігнорування виховної та розвивальної функцій; це призводить до формалізації уроку, зниження інтересу учнів.

• із впливом на виховання, що проявляються у невмінні сприймати його як цілісну особистість, яка перебуває у процесі становлення та розвитку; у результаті учень не включається у спілкування, що викликає невдоволеність, дискомфорт.

• з поєднанням продуктивних, творчих форм роботи у навчанні з репродуктивними, а також з організацією активних форм роботи, які забезпечують розвиток пізнавальної активності учнів

Як свідчать експериментальні дослідження, труднощі такого характеру викликані тим, що

• Педагог постійно використовує один і той самий метод без урахування його зв’язку з іншим;

• Методи, які використовує вчитель не пов’язані між собою

• Методи не відповідають можливостям учнів

• Методи не відповідають індивідуально-психологічним особливостям вчителя (екстраверт, інтроверт)

2. Педагогічні труднощі співвідносяться з невмінням вчителя коригувати власні дії відповідно до особистих суб’єктивних особливостей.

Ці труднощі викликані недоліками самоконтролю, самокорекції, що виражається в недостатній рефлексії, низькій критичності по відношенню до себе, коли вчитель не бачить в самому собі причин, заважають йому зрозуміти учня і впливати на нього, не вміє пов’язати вади в навчанні та вихованні учнів з недоліками своєї власної роботи.

3.Педагогічні труднощі, пов’язані з комунікативною взаємодією, зі спілкуванням між педагогом і вихованцями ( Ці труднощі Кан-Калік назвав психологічними бар’єрами, які перешкоджають нормальному спілкуванню, впливають на всю педагогічну та навчальну діяльність всіх її суб’єктів).

Психологічні бар’єри не завжди усвідомлюються самим вчителем, відповідно він не відчуває необхідності в аналізі комунікативної ситуації і корекції причин, що викликають труднощі у спілкуванні.

В.А. Кан-Калік найбільш типові бар’єри педагогічного спілкування об’єднав у групи:

1. Розбіжності в установках педагога та учнів (вчитель захоплений цікавого уроку, а учні неуважні, байдужі, як результат недосвідчений вчитель дратується, приймає неадекватні рішення)

2. Страх спілкування з класом, групою.

3. Відсутність контакту з класом (вчитель діє автономно – пише пояснення на дошці, читає учням нотації)

4. Звуження функції спілкування (вчитель враховує насамперед інформаційні завдання спілкування, ігноруючи соціально-перцептивні (пізнання) та інтерактивні –функція впливу).

5. Негативна установка на клас, сформована внаслідок суджень інших вчителів або власних педагогічних невдач.

6. Попередній негативний досвід спілкування з певним класом або окремими учнями.

7. Страх допуститися педагогічної помилки (запізнитися на урок, не вкластися в час, неправильно оцінити знання та ін.).

8. Наслідування (вчитель механічно використовує манери поведінки інших педагогів, не розуміючи, що чужий стиль неможливо перейняти)

Подолати такі бар’єри можливо:

• Завдяки досвіду роботи, підвищення професіоналізму;

• Усвідомлення труднощів і цілеспрямована, довільна корекція.