Порівняльний аналіз навчання, научіння, учіння

Навчання	Учіння	Научіння
найчастіше це організований, планомірний, свідомо керований процес, свідомий процес.	організований або неорганізований, свідомий процес	може відбуватися стихійно. Наприклад, звички, вислови, дії і рухи інших людей.
Відмінність: готовність до цих видів засвоєння інформації у дітей виявляється у різні вікові періоди.
4-5 р - здібність до свідомого, цілеспрямованого набуття знань умінь та навичок.	7-8 р – повноцінна готовність до самостійного учіння.	від народження (оперантне, імпинтинг)

Фактори успішності научіння.

Успіх научіння залежить від багатьох факторів, серед них важливе місце займають психологічні фактори.

• довільність пізнавальних процесів (сприймання, уваги, уяви, памяті, мислення і мови)

• наявність в учнів необхідних вольових та ряду інших якостей особистості ( акуратність, дисциплінованість )

• вміння взаємодіяти з людьми в СД ( перш за все з учителем та товаришами в групі )

• настанова на научіння, тобто постановка вчителем та прийняття учнем навчальної задачі.

• мотивація навчальної діяльності

Мотиви учіння:

1.Внутрішні мотиви. Мотиви, які пов’язана з процесом і змістом діяльності (коли до діяльності спонукає її процес і зміст, а не зовнішні чинники).

2.Зовнішні мотиви:

• широкі соціальні мотиви:

а) мотиви обов’язку і відповідальності перед суспільством, групою, окремими людьми.

б) мотиви самовираження та самовдосконалення

• вузькособистісні:

а)прагнення отримати схвалення з боку інших людей;

б) прагнення отримати високий соціальний статус (престижна мотивація )

• мотиви уникнення неприємностей, котрі можуть виникати у випадку незадоволення вимог, очікувань або потреб інших людей.

Всі розглянуті фактори стосуються особистості, психологічних особливостей людей, включених в навчальний процес. Але крім них є ще засоби і зміст навчання, той навчальний матеріал, яким користується педагог і учні. Він повинен відповідати певним вимогам:

• доступний та достатньої складності

• цікавий

• зв’язок даного матеріалу з потребами учня, з його досвідом умінням і навичками

Психологічні механізми виховання.

Одне із найважливіших завдань психології виховання полягає у вивченні психологічних механізмів формування особистості, які є необхідною умовою успіху перетворення виховних вимог суспільства у внутрішні регулятори поведінки і діяльності підростаючої особистості.

Вирішальна роль у навчально-виховному процесі відводиться особистості педагога. Вплив педагога на вихованців цілеспрямовано та регульовано здійснюється шляхом використання таких механізмів:

• переконування

• навіювання

• наслідування

Переконування – метод впливу на свідомість, волю індивіда, що сприяє формуванню його нових поглядів, відношень або зміні тих, що не відповідають загальнолюдським та національним нормам і принципам. Метод передбачає обґрунтування певного поняття, відстоювання моральної позиції, оцінки вчинків, дій та ін.

Основу цього методу складають знання, які використовуються для пояснення і доведення правильності чи необхідності певних відношень, поведінки, але в поєднанні з почуттями. Переконування, як механізм і метод впливу, слід відрізняти від переконання, як властивості, компонента психіки, що включає в себе знання, поєднані з щирою впевненістю в їх істинності. Структурне переконування включає в себе теоретично обґрунтовані (логічні) прийоми, за допомогою яких певна інформація, що повідомляється, органічно вплітається в сферу інтересів вихованців. При цьому доводиться істинність чи хибність певних інформаційних повідомлень, їх значущість.

Основними прийомами реалізації методів формування свідомості індивіда є : лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово.

Мета переконування полягає у тому, щоб підвести дітей не тільки до розуміння певних положень, а й до внутрішнього їх прийняття.

Навіювання (сугестія) – метод психологічного впливу на людину, розрахований на некритичне сприйняття нею слів, думок інших, що приводить або до вияву у людини, навіть опріч її волі і свідомості, певного стану, почуттів, відношення, або до здійснення людиною вчинків, що можуть безпосередньо не відповідати її принципам діяльності, поведінки.

Психолог В.М. Бехтерев підкреслював, що навіювання відбувається «без участі волі (уваги) особи, що сприймає..., і нерідко навіть без ясної з її боку свідомості». Навіювання не вимагає доказів, аргументації, логіки. Визначальним засобом навіювання можуть бути яскраві факти, цитати, приклади, особистість вихователя.

При навіюванні відбувається вплив передусім на почуття, а через них – на розум і волю особистості, внаслідок чого сприймання інформації з певного джерела досить некритичне і малоусвідомлюване. Навіювання ґрунтується на властивості слова оживляти, активізувати наявні й формувати нові асоціації між подразниками 1 і 2 сигнальної систем. А це означає, що через слово учень зможе засвоїти не лише відповідні поняття, а й образ поведінки.

У педагогів, психологів різні підходи до навіювання. Одні перебільшували його значення у вихованні, інші заперечували можливість його використання. Більшість вважає, що в системі методів навіювання повинно зайняти своє місце.

Навіювання має давнє і широке використання, оскільки воно пов’язане як з фізіологічними, так і з психологічними властивостями дітей. Ступінь навіювання залежить як від вікових, так і від індивідуальних особливостей суб’єкта, його культурного та інтелектуального розвитку, освіченості, особливостей характеру (слабовілля, недооцінка своїх можливостей), почуття особистої неповноцінності, а також від тимчасового стану психіки, авторитету вихователя.

Навіюваність притаманна дітям будь-якого віку, але чим молодша дитина, тим легше вона піддається їй.

Наслідування спрямоване на відтворення індивідом певних зовнішніх рис, зразків поведінки, котре супроводжується емоціональними і раціональними почуттями. Наслідування може відбуватися як мимовільно, так і довільно.. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідковувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не значить, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій.

Прикладом для дітей можуть бути батьки, родичі, вчителі, знайомі, літературні герої, видатні сучасники, що яскраво проявили себе у праці, науці, мистецтві. У процесі взаємодії суб’єктів у контактних групах створюються умови для наслідування, особливо на ранніх етапах розвитку особистості. Діяльність одного сприяє діяльності іншого. Особливістю групової діяльності є співробітництво та суперництво, що в значній мірі визначають ефективність наслідування.

Мимовільно діти дошкільного віку і молодшого шкільного віку копіюють вербальні та поведінкові реакції дорослих – батьків, родичів, учителів.

Педагогічна професія відноситься до типу “Людина – Людина”. Цей тип професій визначається такими якостями людини:

• стійке, гарне самопочуття у процесі роботи з людьми;

• потребою у спілкуванні;

• здібністю мислено ставити себе на місце іншої людини;

• розуміти наміри, думки, настрій інших людей;

• розбиратися у взаєминах людей і т.д.

Людині цієї професійної схеми властиві:

• вміння керувати;

• вчити;

• виховувати;

• слухати і вислуховувати;

• широкий кругозір;

• комунікативна культура.

Для аналізу професійної придатності людини, яка працює за схемою “Людина – Людина” істотним є перелік протипоказань до цього типу професійної зайнятості (Є.А.Клімов).

Отже, протипоказанням до вибору професій даного типу є :

• дефекти мови, невиразна мова;

• замкнутість, зануреність у себе;

• некомунікабельність;

• виражені фізичні недоліки;

• надмірна повільність;

• байдужість до інших;

• відсутність ознак безкорисного інтересу до людини – інтересі “просто так”.

Це узагальнений портрет суб’єкту професії типу “Людина-людина”. Професія педагога вимагає ще цілий ряд специфічних вимог, здібностей.