
- •1.2. Онтологія та гносеологія ризику
- •1.3. Невизначеність в економіці
- •1.4. Конфлікт в економіці
- •1.5. Альтернативність
- •1.6. Концептуальні засади ризикології
- •1.8. Суспільство ризику
- •1.9. Актуальні проблеми ризикології
- •Системний аналіз ризику в економіці та підприємництві
- •2.1. Сутність і системні властивості ризику
- •2.2. Ризикотвірні чинники
- •2.3. Класифікація ризику
- •2.3.1. Методологічні та методичні підходи
- •2.3.2. Характеристика видів ризику в деяких сферах економічної діяльності
- •2.3.3. Необхідність урахування специфіки підприємницької діяльності в дослідженні ризику
- •2.4. Суб'єкти ризику
- •2. 5. Сприйняття ризику
- •2.5.1. Психологічне сприйняття ризику
- •2.5.2. Аспекти сприйняття ризику
- •2.5.3. Асиметрія сприйняття ризику
- •2.5.4. Соціальне підсилення ризику
- •2.5.5. Неадекватне сприйняття ймовірностей
- •2.6. Складність економічних систем та аналіз ризику
- •2.7. Кількісний аналіз ризику
- •2.7.1. Метод аналогій
- •2.7.2. Аналіз чутливості (вразливості)
- •2.7.3. Аналіз ризику методами імітаційного моделювання
- •2.7.4. Аналіз ризику можливих збитків
- •2.7.5. Наслідки кількісного аналізу ризику
- •3.1. Загальні підходи до кількісної оцінки ризику
- •3.2. Кількісні показники ступеня ризику в абсолютному вираженні
- •3.3. Ризик у відносному вираженні
- •3.4. Граничні межі ризику
- •3.5. Системні показники ступеня ризику
- •3.6. Міра відсоткового ризику
- •Експертні процедури та методи суб'єктивних оцінок у вимірюванні ризику
- •4.1. Здобуття інформації
- •4.2. Методи обробки експертної інформації
- •4.3. Узгодження та агрегування оцінок експертів з урахуванням компетентності
- •За ризиком на базі неиронних мереж
- •4.4.1. Виявлення переваг і нейронні мережі
- •4.4.2. Проблема узгодження пріоритетів (переваг) за ризиком
- •Теоретико-ігровий підхід до моделювання ризику
- •5.1. Теоретико-ігрова модель
- •5.1.1. Класифікація інформаційних ситуацій
- •5.1.2. Інгредієнт функціонала оцінювання. Функція ризику
- •5.1.3. Зведення економічних колізій до ігрових задач
- •5.2 Моделювання економічного ризику. Концепція теорії гри
- •Критерій Байєса та його модифікації
- •Критерії мінливості (варіації) значень елементів функціонала оцінювання
- •5.3.1. Приклади багатоцільових задач прийняття рішень
- •5.3.2. Теоретико-ігровий підхід з урахуванням множини цілей
- •5.3.3. Критерій мінімальної відстані між інформаційними кубами
- •5.3.4. Ієрархічна модель прийняття багатоцільових багатокритеріальних рішень
- •5.3.5. Аналіз ієрархій: теоретико-ігровий підхід
- •5.5. Ігровий розпливчастий метод аналізу ієрархій (ірмаі)
- •6.4. Класифікація підходів до управління ризиком
- •6.6. Загальні підходи до зниження ступеня ризику
- •7.1. Класична теорія портфеля
- •7.3. Теоретико-ігрова концепція вибору портфеля
- •7.3.1. Теоретико-ігрова модель вибору
- •7.3.2. Теоретико-ігрова модель вибору
- •7.4. Оптимізація структури портфеля
- •8.1. Вартість, час, ризик
4.3. Узгодження та агрегування оцінок експертів з урахуванням компетентності
Залучення до експертизи кількох експертів з подальшою агрегацією їхніх оцінок широко використовується для підвищення достовірності експертних оцінок (ЕО) і рішень, які приймаються на базі цього. Методи агрегації суттєво залежать від типу ЕО, котрі визначаються завданнями експертизи. Експертні оцінки-числа використовуються у вирішенні багатьох практичних задач.
Для агрегації результатів ранжування методом попарного порівняння альтернатив кількома експертами за шкалою «більше», «менше», «рівнозначно», як зазначалося вище, можна використовувати метод відшукання матриці порівнянь (медіани Кемені), котра має мінімальну сумарну відстань до матриць, які описують дані експертами ранжування. У низці наукових праць вирішена та сама задача з урахуванням компетентності експертів.
Узагальненішим є завдання визначення кардинальних оцінок, тобто числових характеристик значущості альтернатив стосовно деякого критерію. Останнім часом підвищилась актуальність такої області застосування методів вирішення цієї задачі, як системи підтримки прийняття рішень, в яких використовуються Ієрархії критеріїв методом Саатi чи ієрархії цілей, і експерти залучаються до визначення пріоритетів або коефіцієнтів значущості критеріїв, цілей і альтернатив.
У працях американського вченого Т. Л. Сааті запропоновано як агреговану оцінку коефіцієнта відносної значущості критерію (альтернативи) використовувати середнє геометричне вказаних коефіцієнтів, обчислених за матрицями попарних порівнянь, даними кількома експертами. У низці наукових праць запропоновано метод визначення коефіцієнта узгодженості (КУ) з урахуванням компетенції експертів, що є кількісною оцінкою рівня узгодженості множини ЕО, і використання цієї Інформації для агрегації оцінок, одержаних методом безпосереднього оцінювання. Розроблено також метод кількісної оцінки рівня внутрішньої узгодженості результатів попарних порівнянь, виконуваних кількома експертами, з урахуванням компетенції, а також визначення достатньої узгодженості для встановлення агрегова-ної оцінки.
Для знаходження агрегованої оцінки результатів попарних порівнянь, виконуваних кількома експертами, обчислення КУ необхідне, але недостатнє. Дійсно, що робити, коли узгодженість ЕО недостатня? Метод Дельфі передбачає у такому разі ознайомлення експерта з усередненою і граничною оцінками. Однак, якщо експерти виконують попарні порівняння, то навіть коли експерт хоче змінити свої оцінки, щоб поліпшити їх узгодженість з оцінками інших експертів, йому досить важко визначити, що і в якому напрямі він повинен змінювати. Розроблено методи попарних порівнянь, які передбачають діалог з експертом, пропонуються варіанти зміни його оцінок, спрямовані на поліпшення внутрішньої узгодженості результатів попарних порівнянь і приймаються його відповіді про згоду чи незгоду прийняти той чи інший варіант , У праці В. Г. Тоценка пропонується поширити даний підхід на діалоги з кількома експертами, під час яких визначаються пропозиції тому чи іншому експерту про напрям коригування його оцінок для досягнення достатнього рівня узгодженості результатів попарних порівнянь, виконуваних даними експертами. Також враховується компетентність експертів.
Задача
групового оцінювання пріоритетності
альтернатив стосовно
критерію К
формулюється
так. Нехай наявні множина експертів
множина
альтернатив
і
s-й
експерт (s
= l,...,d)
характеризується
нормованим відносним коефіцієнтом
компетентності сs.
Задано
також алгоритм визначення кожним
експертом ненормованих ЕО
,
i
= 1,...,m
важливості
альтернатив стосовно критерія К
(у
подальшому скорочено — «ваг»).
Необхідно знайти агреговані узгоджені
нормовані оцінки и>,-
відносної пріоритетності альтернатив.
Визначимо
більш строго поняття «агреговані» й
«узгоджені» оцінки. Не втрачаючи
загальності, вважатимемо, що ЕО
.
є певною
позицією деякої шкали з п
поділками.
Якщо
,-
представлена
дійсним числом (одержаним, наприклад,
внаслідок обробки матриці попарних
порівнянь (МПП)), то, обравши допустиму
помилку
,
не
складно перейти до задання цієї оцінки
у вигляді номера поділки шкали з
є поділками. Тип шкали визначається
алгоритмами одержання й обробки ЕО.
Передбачається, що шкала
є шкалою відношень, інтервалів, різниць
чи абсолютною, бо
саме в шкалах названого типу представляються
ненормовані значення показників
відносної пріоритетності альтернатив,
одержані використанням відомих І
пропонованих методів.
Множину
,
де
-
оцінка
ваги альтернативи
,
подана
s-м
експертом, зручно задавати спектром
Rv.
Означення 1, Спектром Rv множини V ЕО, представлених у шкалі з п поділками, називається «позиційний вектор, на j-й позиції якого записано значення експертних оцінок, заокруглених до j -ї поділки шкали.
Визначаючи агреговані оцінки з урахуванням компетентності експертів, множину V будемо задавати зваженим спектром
Означення
2. Зваженим
спектром Sv
множини
V
ЕО,
представлених у шкалі з n
поділками,
називається n
-
позиційний вектор, на j-й
позиції якого записана сума коефіцієнтів
компетентності експертів, оцінки
яких заокруглені до j-ї
поділки шкали.
Означення 3. Узгодженими агрегованими відносними оцінка ми wi, i = 1 т важливості альтернатив відносно критерію К
називаються нормовані, коректно обчислені середні достатньо узгоджених множин ненормованих оцінок важливості, даних d експертами.
Коректність обчислення середнього визначається відповідністю операції знаходження середнього типу шкали, в якій представлені ЕО. Для шкал названих типів допустимою операцією визначення середнього є операція обчислення середнього арифметичного.
Зважений спектр Sv множини V оцінок експертів вважається достатньо узгодженим, якщо його КУ перевищує деякий поріг застосування. Для кількісної оцінки ступеня узгодженості спектра Sv використовуватимемо спектральний КУ, що визначається виразом
де d
—
кількість експертів; q
—
кількість груп експертів, які дали
однакові оцінки; j(l)
—
номер поділки шкали, до якого заокруглені
оцінки, дані експертами l-ї
групи, 1
= 1, ...,q;
—
сума
коефіцієнтів компетентності
експертів, оцінки яких
заокруглені
до поділки з номером j(l);
z
—
булєва функція, котра задає необхідні
і достатні умови рівності нулю КУ k(Sv).
Із
(4.28), (4.29) випливає, що КУ приймає значення
в межах [0; 1],
причому повністю узгодженій множині ЕО відповідає значення 1, а найменш узгодженій — 0.
Для визначення достатності рівня узгодженості спектра Sv використовуються значення порога виявлення Т0 і порога застосування Ти.
Означення 4. Порогом виявлення Т0 називається коефіцієнт узгодженості множини ЕО, яка містить мінімальну реєстровану кількість інформації.
Означення 5. Порогом застосування Ти називається КУ множини ЕО, що забезпечує обчислення агрегованої ЕО з допустимою точністю.
Поріг застосування Ти дорівнює КУ k(Su) зваженого спектра
S„,
в якому d
=
2,
Розглянемо метод узгодження та агрегації ЕО відносної пріоритетності альтернатив, одержаних методом безпосередньої оцінки.
При
використанні цього методу кожний з d
експертів
дає не
залежну ненормовану оцінку
vis
і-й
альтернативі, i
= 1, ..., m,
i
= i,...,m,
s
= l d
,
причому
оцінки, дані 5-м експертом, знахо
дяться
в межах qsmin
-qsmax.
У
загальному випадку з s
k
випливає,
що
.
Тому
виникає необхідність перерахунку
оцінок альтернатив у шкалах з різними
границями до
єдиної шкали, що має
зазвичай найбільшу кількість поділок.
Оцінку
vis
на
шкалі з границями
подамо через оцінку vik
з
границямі
Коефіціенти
перерахунку
та
зміщення,
дорівнюють
Після зведення оцінок альтернатив до єдиної шкали з використанням (4.30)—(4.32) будуються спектри ваги кожної альтернативи. До спектра Si i-ї альтернативи включаються оцінки vі1, vі2, ..., vid> які дав їй кожен експерт. Після цього відповідно до (4.28) обчислюються коефіцієнти узгодженості спектрів ваг альтернатив, а також поріг виявлення Т0 і поріг застосування Ти.
Множина
спектрів
поділяється на три множини, що не
перетинаються.
До підмножини
включаються спектри, для яких
Виконання
умови (4.33) означає, що спектри
не
містять інформації.
При цьому експертам пропонується
переглянути свої оцінки
тих альтернатив, спектри ваг яких
задовольняють даній умові,
для чого за рішенням керівника можуть
бути організовані консультації
експертів.
Стосовно
спектрів підмножини
можна
стверджувати, що кожний
з них містить інформацію, але
ступінь її узгодженості недостатній
для визначення агрегованої оцінки з
достатньою точністю.
Тому для підвищення узгодженості таких
спектрів можна провести
діалог з експертами. Процедура організації
діалога стосовно
кожного спектра аналогічна і полягає
в такому. Обчислюється
середня оцінка ваги альтернативи.
Оскільки при використанні методу
безпосереднього оцінювання ваги
альтернативи представлені
в абсолютній шкалі, за умови рівної
компетентності експертів
середня оцінка vd
дорівнює
середньому арифметичному
компонент спектра, що надані різними
експертами. Якщо експерти
мають різну компетентність, то
Далі
визначається експерт еj,
для якого в розглядуваному
спектрі
,
величина
максимальна.
Вказаному експерту
пропонується переглянути свою оцінку
vlf
альтернативи
Аl
в
напрямі
зменшення Д . Якщо експерт згоден, то
його оцінка змінюється
так, щоб у спектрі Sl
компонента
vlf
змістилась
у бік середнього
на одну поділку шкали, в якій представлені
ЕО. Після цього знову розраховуються
КУ приведеного спектра Sl
і
виконується
описаний вище аналіз, за необхідності
з подальшим зверненням
до експерта. Якщо експерт ef
відмовився
коригувати
оцінку vlf , то він виключається з множини Es експертів, до яких
можна
звертатися з пропозицією змінити оцінку
ваги альтернативи
At
на
подальших кроках. Вказаним вище методом
визначається
експерт ер,
якому
відповідає наступне за величиною
відхилення
А, після чого відбувається аналогічний
діалог уже з цим експертом.
Якщо на деякому кроці виявилось, що
і
одночасно
Т0
k(Sj)<Tu,
то це означає: можливості поліпшення
узгодженості
вичерпані, незважаючи на її недостатність.
У такому разі
робиться висновок про необхідність
зміни складу команди експертів.
Виконання
описаних процедур підвищення узгодженості
призводить
або до того, що на деякому кроці спектри
ваг усіх альтернатив
належать підмножині
,
або до висновку про неможливість одержати
достатньо узгоджені оцінки від цієї
команди експертів. Належність
спектра підмножині
означає,
що він достатньо узгоджений,
і тому за ним можна знайти узагальнену
оцінку ваги альтернативи,
що дорівнює середньому значенню,
знайденому за виразом
(4.36). На завершальному етапі нормують
значення vi
І одержують
коефіцієнти wi.
відносної пріоритетності альтернатив
4.4 ВИЯВЛЕННЯ ТА УЗГОДЖЕННЯ ПЕРЕВАГ .