1.4. Конфлікт в економіці

Проблеми конфліктності є одним з традиційних напрямів нау­кових досліджень низки економічних дисциплін, зокрема еконо­мічної соціології. Цей напрям дістав назву конфліктологія.

Конфлікт — відносно добре вивчена психологією, економі­чною наукою та філософською думкою форма міжособистіс-них стосунків. Він нерідко виникає навіть поміж людьми доб­рої волі.

Під конфліктом розуміють будь-яке явище, щодо якого можна говорити про незбіг інтересів його учасників, про їх дії, про нас­лідки явища, до яких ці дії призводять, про сторони, так чи інак­ше заінтерисовані у цих наслідках, про сутність цієї зацікавлено­сті за нетотожності інтересів.

У низці наукових праць ідеться про проблеми трудового кон­флікту — суперечності, котрі виникають з приводу організацій­но-трудових відносин.

Трудовий конфлікт виникає в тому разі, коли [115]:

а) суперечності відображають взаємовиключні позиції суб'єк­- тів;

б) ступінь суперечностей досить високий;

в) суперечності доступні для їх зрозуміння, тобто індивіди і групи усвідомлюють ці суперечності;

г) суперечності виникають миттєво, несподівано або накопи­ чуються впродовж тривалого часу.

Трудовий конфлікт, як правило, має негативні наслідки. Але його доцільно вивчати і з позитивного боку. Існує низка позитив­них функцій трудового конфлікту, що знижують його та зумов­лений ним ризик:

• інформаційна (лише через конфлікт стає відкритою інфор­мація, що функціонально необхідна всім чи багатьом);

• соціалізації (у результаті конфлікту особи набувають соціа­льного досвіду, знань, котрі недоступні в звичайних умовах); нормалізації морального стану (конфліктом розв'язуються накопичені негативні настрої, відбувається очищення моральних орієнтацій);

• інноваційна (конфлікт стимулює зміни, через нього визна­ється існування проблем).

Визнання позитивних функцій трудового конфлікту аж ніяк не означає, що конфлікт необхідно спеціально створювати. За наяв­ності конфлікту треба правильно сприймати його з погляду мож­ливих позитивних результатів; не придушувати, а розв'язувати його з корисним ефектом; аналізувати, навчатися через конфлікт: регулювати, спрямовуючи його до позитивного результату.

Теорія трудового конфлікту розробляється і деталізується у трьох напрямах:

1. конфлікти між працівниками і трудовими групами;

2. конфлікти між персоналом та адміністрацією;

3. конфлікти між організацією загалом і зовнішньоекономіч­ним середовищем (конкуренти, контрагенти, зміни у законодав­стві тощо).

Конфлікт може виникнути, зокрема, через розбіжності цілей, які відображають не лише незбіжні інтереси різних сторін, а й рі­знобічні інтереси (цілі) однієї і тієї ж особи. Наприклад, розроб­ник економічної політики передбачає різноманітні цілі, намагаю­чись узгодити суперечливі вимоги, що диктуються ситуацією (зростання обсягів виробництва, підвищення доходів, зниження собівартості та економічного навантаження тощо).

В економіці постійним стимулом генерування нової інформації є конкуренція, котра автоматично відкриває дорогу науково-техніч­ним винаходам, технічному прогресу, і, навпаки, науково-технічний прогрес, його динамізм стимулює конкуренцію. Кожне підприємст­во (компанія, фірма) зустрічається з безліччю різноманітних конку­рентів. З огляду на предмет конкуренції (задоволення потреб) розрі­зняють: бажання-конкуренти, тобто бажання, котрі споживач мож­ливо захоче задовольнити; товарно-родові конкуренти, тобто ін­ші (ніж пропонує певна фірма) основні способи задоволення яко­гось бажання; товарно-видові конкуренти, тобто інші різновиди певного товару, котрі здатні задовольнити бажання споживача; марки-конкуренти, тобто різні марки одного й того ж товару, ко­трі здатні задовольнити бажання споживача. У вузькому розу­мінні конкуренти — це фірми, котрі борються за споживача ін­шої (певної) фірми.

Оскільки постійна конкурентна боротьба, пов'язана з постій­ними змінами, котрі відбуваються на ринку, не може не позначатися безпосередньо на характері управління підприємством (фір­мою), необхідно звернути увагу на таке:

• виникає потреба у наявності якомога більш вичерпного і досто­вірного матеріалу, необхідного для аналізу та прийняття рішення;

• виникає необхідність проводити маркетингові дослідження ринку і зіставлення існуючої маркетингової стратегії менеджмен­ту з потребами ринку;

• потреби більш широкого використання методів сценарного аналізу, при плануванні функціонування підприємства (фірми), максимально враховуючи при цьому всі можливі види невизна­ченості і конфліктності.

В останні десятиріччя дедалі більше уваги приділяється аналі­зу конкурентної позиції організації (фірми). Конкурентний аналіз складається з двох основних етапів:

• визначення головних конкурентних сил у галузі;

• формування основних варіантів конкурентних стратегій.

Визнаним лідером щодо розробки теорії конкурентного аналі­зу є професор Гарвардської школи бізнесу М. Нотіер, автор ос­новних моделей з визначення головних сил конкуренції і варіан­тів конкурентних стратегій. Згідно з Портером |2І9| для ринку рівень прибутку фірми визначається тим, наскільки ефективно компанія протидіє таким конкурентним силам:

• новим конкурентам, які проникають у галу її. мере» виготов­лення товарів-аналогів;

• загрозі з боку товарів-замінників (субститутін);

• компаніям-конкурентам, які вже закріпилися ні) галузевому ринку;

• впливу продавців (постачальників);

• впливу покупців (клієнтів).

З нарощуванням динамізму економічних і соціальних проце­сів, котрі відбуваються у суспільстві, швидкими темпами кон'юн­ктури на внутрішньому і зовнішньому ринках дедалі зростає роль стратегічного планування.

Стратегія підприємства (фірми) — це сукупність її головних цілей і основних способів щодо їх досягнення. Пана повинна бу­дуватися не на приємних мріях, а реальних можливостях розвит­ку фірми. Отже, стратегія — це передусім адекватна реакція фі­рми на об'єктивні зовнішні і внутрішні зміни обставин стосовно її діяльності.

Головна відмінність стратегічного планування під довготермі­нового — це його варіантність, розробка прогресивних версій розвитку майбутнього стану фірми. Сутність стратегічного планування розкривають його основні процедури:

• стратегічне прогнозування;

• програмування (проекти стратегічних програм);

• проектування (проекти стратегічних планів щодо різних рі­внів ієрархії національної економіки).

Із сутності і логіки стратегічного планування випливає, що центральне місце тут посідає процес формування цілей, які ви­суваються перед відповідними соціально-економічними систе­мами у плановому періоді [273]. Під цілями у стратегічному плануванні розуміють бажані стани чи результати функціону­вання відповідного об'єкта планування на певний момент у май­бутньому.

Цілі можуть виявитись недосяжними у межах планового пері­оду, але наближення до них упродовж цього періоду має бути можливим. Завдання в принципі мають бути здійсненими протя­гом планованого періоду, хоча не завжди можна вимагати їх пов­ного виконання. Можливі відхилення від цілей і завдань у не­сприятливий бік характеризує відповідний ступінь невизначе­ності.

Суб'єктові стратегічного планування на стадії формування ці­лей і завдань необхідно:

• визначити цілі планової системи і перекласти їх мовою за­вдань;

• передбачити чітке формулювання всіх завдань і розробити критерії оцінки щодо виконання кожного з них;

• опрацювати інструментарій подолання можливих супере­чностей, конфліктів між завданнями, тобто вирішити низку проблем, як необхідно діяти, якщо виконання одного завдання суперечить вирішенню іншого, що зумовлює відповідний сту­пінь ризику.

Існує ціла низка способів класифікувати цілі організації [6].

Отже, цілі організації поділяються на економічні і нееконо­мічні. До неекономічних можна віднести соціальні цілі, напри­клад, поліпшення умов праці. Економічні цілі організації, ви­ражені у показниках господарської діяльності, можна, в свою чергу, розділити на кількісні та якісні. Приклад кількісної цілі — збільшення частки ринку фірми до 1 % у 2003 р. Приклад вер­бальної (якісної) цілі — досягнення фірмою технологічних пе­реваг у галузі.

Діяльність економічної організації об'єктивно є дуже різнома­нітною, тому, як стверджують більшість фахівців з менеджменту, організація не може бути зосередженою лише на одній цілі, а має визначити кілька найсуттєвіших орієнтирів. Л як відомо, між різними цілями існує певна суперечність, конфліктність та зу­мовлений цим ризик. Сьогодні загальновизнаним є те, що біз­нес повинен позитивно впливати на суспільне буття не лише у вузькому розумінні щодо збільшення можливостей для матері­ального зростання, а й більш широкому, згідно з загально­прийнятими суспільними цінностями забезпечуючи суспільст­во якісними товарами і послугами, формуючи сприятливе еко­логічне середовище, беручи участь у вирішенні гострих соціа­льних проблем тощо.

Коли цілі визначено, їх необхідно дослідити на предмет якос­ті. Головними критеріями виступають:

• максимально можлива конкретність цілей;

• гнучкість цілей і наявність простору для їх коригування у зв'язку з непередбаченими змінами;

• вимірність цілей;

• зіставлюваність (порівняльність). Зіставлюваними повинні бути: а) цілі різних ключових просторів; б) внутрішньофірмова ієрархія цілей, кожна з котрих має відповідати цілі більш висо­кого рівня ієрархії.

При стратегічному плануванні потрібно враховувати вплив системи цінностей, ідеології, якої дотримується суб'єкт. Саме вони можуть мати вирішальний вплив на вибір цілей. Отже, сис­темному аналітику слід вивчати ієрархію цінностей осіб, які прий­мають рішення, а також інших заінтересованих сторін. У соціо-технічних, зокрема соціально-економічних, системах поширени­ми є такі системи цінностей, як технократична або гуманістична, котрі певною мірою суперечать одна одній [218].

Треба також мати на увазі, що конкретні системи цінностей досить часто є змішаними та суперечливими, а, відповідно, ціль рідко буває однією. Отже, важливо не втратити істотних цілей.

Наголосимо, що з часом цілі завдяки кращому розумінню проблем можуть змінюватися не лише за формою, а й за змістом внаслідок зміни умов або інших чинників. У цих випадках теж виникають невизначеність, конфліктність і відповідний ризик відхилення від реальних цілей.

Критерії є кількісними моделями цілей, бо цілі в більшості випадків формуються на якісному, вербальному рівні. Критерії мають якнайточніше відтворювати цілі і не можуть збігатися з ними хоча б через те, що вони фіксуються у різних шкалах вимі- ру: цілі — у номінальних, де немає порівняльності елементів, а кри­терії — у впорядкованих шкалах. Критерії відображають систе­ми цінностей. Різні системи цінностей важко порівнювати, вони невпорядковані, не можуть бути зведені одна до одної; це відо­бражається у багатокритеріальності реальних задач, пов'язаних зі складними системами.

Багатокритеріальність реальних задач зумовлюється не лише наявністю багатьох цілей і цінностей, але й тим, що не завжди одну ціль можна виразити одним критерієм, хоча цього й праг­нуть. За адекватного опису цілей справа не в кількості викорис­товуваних критеріїв, а в тому, наскільки повно (адекватно) вони характеризують ціль. При формуванні критеріїв прагнуть до компромісу між повнотою (точністю) опису цілей та кількістю критеріїв. Наголосимо, що багатокритеріальність призводить до певних суперечностей між окремими критеріями і до зумовлено­го цим конфлікту.

Отже, серед ситуацій суперечностей, конфлікту в господарсь­кій діяльності можуть бути, зокрема, негаразди по горизонталі чи вертикалі управління, суперечності і конфлікти в трудових колективах, брак належної мотивації до праці, неефективне ви­користання наявних ресурсів, труднощі адаптації до зовнішнього соціально-економічного середовища, напружені відносини з ін­шими організаціями, установами, інституціями, а також великою кількістю цілей тощо.

У наші часи існують численні підходи до розв'язання аналі­тичних задач, що виникають у процесі формування управління економічними об'єктами. Для формалізації опису об'єктів управління і власне процесів управління можуть використовува­тись різноманітні математичні моделі, котрі ґрунтуються на пев­них математичних теоріях, які дозволяють ефективно описувати й розв'язувати задачі управління. Деякі з математичних теорій, які використовуються в аналізі конфліктних об'єктів, наведено нарис. 1.3 [31].

Аналіз властивостей об'єктів і предметних сфер, які розгля­даються в процесі розв'язування задач з прийняття рішень, свід­чить, що однією з основних системних властивостей є конфлікт­на природа існування, функціонування й розвитку модельованих об'єктів. Конфліктуючими сторонами можуть виступати не лише дії сил, що протистоять, але й широке коло інших чинників, про які йшлося вище (багатокритеріальність, невизначеність первіс­ної й поточної інформації)[105].

Рис. 1.3. Математичні моделі й теорії в аналізі конфліктних ситуацій

Ситуація, що виникає в процесі управління складною органі­заційною системою за неузгодженості дійсного та бажаного ста­ну системи, може класифікуватися як конфліктна. Ця конфлікт­ність виникає внаслідок дії чинників невизначеності, з конф­ліктної природи об'єкта й необхідності вибору особою, що при ймає рішення (ОПР), деякої конкретної альтернативи управління. При цьому необхідно мати певну інформацію щодо оцінки стану об'єкта й системи управління, критеріїв, правил прийняття рі­шень, власної системи переваг. Причини виникнення конфлікт­них ситуацій при опрацюванні рішень безпосередньо пов'язані з конфліктною природою об'єкта управління. Ці причини пропо­нується деталізувати за кількома групами (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Причини виникнення конфліктних ситуацій

Конфліктна природа об'єктів управління передбачає, що ці об'єкти доцільно розглядати як складні системи, котрі формуються з великої кількості взаємопов'язаних елементів (підсистем, складо­вих), структур, аспектів, деталей, понять, що робить неоднознач­ним не лише їх вивчення та моделювання, але й вичерпне (необхід­ною мірою), однозначне розуміння процесів, що відбуваються в цих об'єктах. Мова може йти, зокрема, про широкомасштабні еко­номічні системи, конгламерати, холдингові компанії тощо.

Отже, невизначеність, що призводить до значних проблем розв'язування задач і моделювання об'єктів і процесів управління складними динамічними об'єктами, породжується низкою чинників. Необхідно враховувати гносеологічну невизначеність, множин­ність цілей і критеріїв, чинників, пов'язаних з природно-кліматич­ним збуренням, статистичну невизначеність, наявність конфліктую­чих сторін і сторін, інтереси яких не збігаються, обмеженості й не­достатньої достовірності первісної й поточної інформації тощо.

Урахування невизначеності й конфліктності долається при­йняттям відповідних гіпотез й переходу до ризику. Але для цього необхідно враховувати ставлення до ризику суб'єкта управління, оцінювання, прийняття рішень, а також необхідність адекватного вибору математичного фундаменту, що визначається теорією й концептуальними засадами.