2.4. Суб'єкти ризику

Якщо йдеться про необхідність урахування ризику в певному виді економічної діяльності (певному проекті), передусім мають на увазі інтереси суб'єктів: замовника, інвестора, виконавця (під­рядника) чи продавця, покупця, а також страхової компанії [18]. Коли немає зацікавленості в результатах, то не існує й ризику.

Акціонери і кредитори певної компанії (підприємства) розра-

ховують на винагороду, яка відповідає ринковим умовам, відсот­ковим ставкам і дивідендам по аналогічних акціях та інших видах фінансових зобов'язань. їхні сподівання можуть справдитися лише в тому разі, коли прибутки будуть достатніми для здійс­нення відповідних сплат.

Дуже багато в успішній діяльності компаній (фірм) залежить від них самих (менеджерів, управлінської команди). Для підпри­ємців, менеджерів, які досягли найбільших успіхів (див. ЛіЯкок-ка «Карьера менеджера» [301]), характерними є такі риси, як ці­леспрямованість, пошук нових можливостей, ініціативність, знання справи, готовність іти на обґрунтований, допустимий (але не авантюрний) ризик, орієнтація на ефективність, якість, а також здатність переконувати.

Бізнес, який є одним з джерел добробуту, вимагає не лише знань, технологій і вміння. Він також потребує таких морально-етичних якостей, як наполегливість, старанність, підприємли­вість, обережність, котра допускає розсудливий (раціональний) ризик, вірність у ділових та особистих стосунках, а також сміли­вість, що допомагає прийняти важкі, інколи навіть болісні рішен­ня, без яких, однак, не зробиш справи і не подолаєш можливі пе­решкоди; виховання в собі дисципліни сприйняття інформації та певної поведінки [60, 65].

Ризик — невід'ємна складова людського буття. Ми можемо приймати рішення, які зменшують економічний ризик, але не в змозі уникнути його повністю. У визначенні економічного ризи­ку (п. 2.1) звертається увага на те, що ризик — це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія [64]. Як зазначалося у п. 2.1, до суб'єктивних чинників належать ті, що характеризують суб'єкт ризику (управлінську команду, менеджера, підприємця). Споді­вання на максимальний прибуток, з одного боку, і страх підпри­ємницького ризику, з іншого, переконують, що успіх у бізнесі (менеджменті) можливий лише для тих, хто добре володіє обра­ною галуззю діяльності та на високому професійному рівні смі­ливо вирішує завдання, які постають. В усі часи економічний прогрес залежав від готовності керівника (підприємця) йти на ри­зик, що характеризує здібності до підприємництва і творчої дія­льності. У менеджменті керівник, що ухиляється приймати ризи­ковані рішення, вважається небажаним для фірми, оскільки приводить її до застою [301].

У працях [112, 140] аналізуються, зокрема, такі проблеми:

• підприємці та ризик;

• власники венчурного капіталу та ризик;

• ризик і приватні інвестиції.

Виокремлюють три джерела ризику: брак часу для прийняття рішень, брак інформації, недостатні можливості для управління ситуацією. При прийнятті рішень у бізнесі, як правило, бракує часу для всебічної оцінки їх наслідків. Використовувана для цього інформація буває неповною, неадекватною ситуації чи просто відсутньою. Прийняття рішень у невизначеній ситуації пов'язане з неминучим ризиком.

Виявлення причин і чинників ризику мовою менеджменту ри­зику — це один з аспектів володінням ним [204]. Володіння ри­зиком передбачає не лише його чітке усвідомлення, виявлення чинників, структури, а також наявність заздалегідь розроблених і реальних у ресурсному (фінансовому) розумінні планів. Такий план може передбачати створення страхових і резервних фондів, страхування в спеціалізованій компанії (організації). У тому разі, коли за збитки, пов'язані з ризиком, відповідає третя особа, на­приклад страхова компанія, це означає застосування методу пе­реведення ризику.

Щодо зниження ступеня ризику збитків, то важливе значення має розробка низки альтернативних варіантів плану (проекту). Це дає змогу вибрати найкращий з них, застосовуючи економіко-математичні моделі та методи. Спочатку людина (суб'єкт ризику) усвідомлює ризикованість ситуації, бачить можливі потенціальні втрати (збитки), причому не лише грошей, а й престижу, згоди з керівництвом, роботодавцями, постачальниками тощо. Усвідо­мивши ситуацію як таку, що обтяжена ризиком, оцінює її при­йнятність для себе.

На відміну від теорії прийняття рішень, вихідний пункт якої— гіпотеза, що суб'єкт вже перебуває в ризикованій ситуа­ції, людина (керівник) вирішує, чи входити, чи не входити до неї. Навіть увійшовши в ризиковану ситуацію, вийти з якої не дуже просто (наприклад, необхідність сплатити значний штраф), мож­на пристосуватись до ризику, спробувати модифікувати обстави­ни, що склались. Так, відклавши на деякий час рішення, маємо змогу знайти невідомі до цього можливості чи зібрати додаткову інформацію. Ризик можна знизити за допомогою страхування, делегування повноважень тощо. Але за додаткову інформацію треба платити, за страхування — теж. Відклавши рішення, можна потрапити в ситуацію ризику невикористаних можливостей.

Психологічна теорія рішень вивчає важливі проблеми впливу особистих рис на прийняття рішень, обтяжених ризиком. їм при­свячена досить велика кількість праць, зокрема [202]. Для кожної стадії прийняття ризикованого рішення характерні свої закономір­ності [173]. Так, на стадії усвідомлення і попереднього оціню­вання (вимірювання) ризику його суб'єкт фокусує свою увагу, приміром, на одній-двох найважливіших, з його погляду, харак­теристиках. Найчастіше це стосується величини очікуваного доходу (наприклад, коли йдеться про доцільність інвестицій, при­чому його нерідко оцінюють за максимумом) і майже не замис­люються про ймовірність збитків. Тобто інформація про конкре­тну ситуацію формується в суб'єкта ризику двома етапами: спо­чатку обирається одна з характеристик — деяке обмеження, а друга — критерій (мета). При цьому відхиляють усі альтернати­ви, що не відповідають обраним обмеженням; далі з тих альтер­натив, що залишились, обирають ту, яка забезпечує найкращий рівень характеристики, обраної за мету. Як правило, характерис­тику «ймовірність одержання не меншого від певного заданого значення прибутку» розглядають як обмеження, а «величину сподіваного прибутку» — як мету. Пристосуватися до ризику можуть також допомогти дії, що знижують імовірність небажа­них подій чи величину потенційних збитків; розподіл наслідків ризику серед контрагентів (промисловців, підприємців чи суспі­льства в цілому).

Варті уваги проблеми, пов'язані з дослідженнями внутрішньо­го і зовнішнього пристосування особи до ризику. Зовнішнє при­стосування (екстравертиість) до ризику полягає в спробі суб'єк­том ризику якось модифікувати зовнішнє оточення (середовище), щоб дістати деякі переваги. Це маневрування ресурсами, маніпулю­вання поведінкою контрагентів (партнерів) при укладанні угод тощо.

Внутрішнє пристосування (інтравертність) до ризику є харак­терним для осіб, що не дуже вірять у можливості контролю над зовнішнім оточенням і прямого впливу на нього. їх основний ін­струмент — це збір додаткової інформації, виграш у часі, під­ключення своїх керівників до процесу прийняття відповідальних рішень, генерація нових альтернатив.

Наприклад, приймаючи рішення стосовно великих інвестицій, деякі особи, які відповідають за прийняття рішень, намагати­муться торгуватись з банком відносно умов позики, ставок відсот­ків, графіків виплат або залучити банк до справи своєї фірми на правах співучасника (це — зовнішнє пристосування). Іншими особами більше уваги приділяється збиранню інформації про можливості банку та його зацікавленості в наданні кредиту фірмі чи формуванні альтернативних обхідних шляхів на випадок не­вдачі операції і падіння авторитету особи у фірмі (це — внутрі­шнє пристосування до ризику).

Приймаючи рішення, доцільно виявити інтереси основних учасників подій: хто яку позицію займає, хто і як ставиться до вашої ініціативи. У результаті ще заздалегідь буде певний роз­клад можливого перебігу подій (пов'язані з цим суперечності та перешкоди, котрі зумовлюють ризик). Для ведення переговорів це досить важливий чинник, який дозволяє здійснити аналіз си­туації, обтяженої ризиком, та вжити відповідних заходів щодо її переведення у сприятливішу.