2.3. Класифікація ризику

2.3.1. Методологічні та методичні підходи

У ризикології важливе місце належить класифікації ризику. Необхідно зазначити, що на даний час у цій проблематиці немає одностайної концепції. Класифікація ризику відбувається на вер­бальному рівні, хоча вже з'явилось кілька наукових праць, у кот­рих йдеться про доцільність використання кластерного аналізу для виокремлення окремих ризиків у певній сфері діяльності, на­приклад в аудиті. Ризик є складним феноменом ринкової еконо­міки, майже кожна наукова праця чи навчальний посібник з про­блем ризикології доповнює класифікаційні ознаки або виокрем­лює нові форми та види економічного ризику. Існує безліч підходів до класифікації ризику, але, на нашу думку, недоцільно поді­ляти ризики на такі, що піддаються вимірюванню, і такі, які не­можливо виміряти [117]. Зрозуміло, що існують латентні (прихо­вані) ризики, про які важко судити з позицій теперішнього рівня знань. Але, якщо ми виокремили певний вид (тип) ризику чи якусь ризикову ситуацію, то цей ризик необхідно певним чином оцінити, спираючись на судження експертів, використовуючи те­орію нечітких множин тощо. У праці [165] виокремлюють групу ризиків, що пов'язані з нестачею інформації про стан зовнішньо­го середовища. Однак це жодною мірою не підвищує обґрунто­ваності класифікації, оскільки будь-яка господарська діяльність здійснюється в умовах невичерпної інформації.

Більшість вчених схиляються до судження, що методологічно обґрунтованим і продуктивним з погляду практичного викорис­тання є поділ ризику на систематичний і диверсифікований [294]. Ці два види ризику об'єктивно виникають не лише за фінансових, а й за реальних інвестицій. Більше того, прийняття будь-якого економічного рішення в ринковій економіці пов'язане з систем­ними впливами, мінливістю кон'юнктури ринку загалом, а також з чинниками, котрі є специфічними щодо предметної області.

Для оцінки та управління ризиком змістовне й методичне зна­чення має його розподіл на такі види, як чисті й фінансові, стати­чні й динамічні [17]. Наслідками чистих ризиків можуть бути лише збитки. До них можна віднести майнові, виробничі, транс­портні, екологічні та інші ризики. Фінансові (спекулятивні) ризи­ки можуть призвести як до збитків, так і спричинити додатковий виграш.

Дехто з авторів виокремлюють ризики управління, до яких можна віднести ризик цілепокладання, ризик маркетингу, ризик менеджменту. Ризик цілепокладання — це можливість неправи­льного визначення цілей діяльності. Ризик маркетингу — це мо­жливість відхилень у результаті діяльності через конкретний ви­бір інструмента досягнення поставлених цілей. Ризик менед­жменту — це можливість неправильних дій у процесі досягнення поставлених цілей. Останній ризик можна деталізувати на ризик вивчення, що полягає у невизначених, неструктурованих уявлен­нях суб'єкта управління про об'єкт управління, та ризик діяльно­сті, пов'язаний з можливістю прийняття загрозливих рішень і ви­никнення ризику в процесі виконання цих рішень [107].

Формування в Україні ринку та ринкової інфраструктури, но­вих механізмів установлення господарських зв'язків, розвиток підприємництва, конкуренція потребують поглиблення теорії економічного ризику, методів його аналізу, оцінювання та моде­лювання, оптимізації управління ризиком на всіх рівнях господа­рювання: державному, регіональному, місцевому, галузевому, підприємства, цеху, дільниці, незалежно від форми власності [50, 52, 63, 79, 81, 83]. Конкуренція змушує підприємців, менеджерів активно вивчати інформацію, щоб уникнути можливих помилок при здійсненні обтяжених ризиком виробничих, фінансових, ко­мерційних та інших операцій. Зовнішні та внутрішні чинники, що зумовлюють ділову активність в умовах ринкової економіки, є динамічними. Успішно контролювати зовнішні чинники частіше за все можна лише за допомогою різних елементів і важелів мар­кетингу, здійснюючи моніторинг тощо.

Аналіз ризику доцільно проводити у розрізі його класифіка­ційних груп, зокрема:

1. за масштабами та розмірами (глобальний, локальний);

2. за аспектами (психологічний, соціальний, економічний, юридичний, політичний, медико-біологічний, комбінований, со­ціально-економічний);

3. щодо міри об'єктивності та суб'єктивності рішень (з об'єк­тивною ймовірністю, суб'єктивною ймовірністю, з об'єктивно-суб'єктивною ймовірністю);

4. за ступенем (мірою) ризиконасиченості рішень: мінімаль­ний, середній, оптимальний, максимальний або допустимий, кри­тичний, катастрофічний;

5. за мірою обґрунтованості — раціональний (обґрунтований), нераціональний (необґрунтований), авантюрний (азартний);

6. щодо часу прийняття ризикованих рішень (випереджаючий, своєчасний, запізнілий);

7. щодо чисельності осіб, що приймають рішення (індивідуа­льний, груповий);

8. щодо ситуації — в умовах невизначеності (стохастичний ризик), в умовах конфлікту (конкуруючий ризик), в умовах роз­пливчастості.

Кожен вид ризику треба детально проаналізувати, змоделювати, розкласти на елементи, що дозволить певною мірою зменши­ти невизначеність ситуації, приймаючи відповідне рішення.

Запропоновані також такі принципи класифікації ризиків [233]:

1. класифікація ризиків повинна відповідати конкретним цілям;

2. класифікація з позицій системного підходу;

ризикові ситуації ризиків однієї групи повинні мати деталі­зацію одного порядку і відповідати цілям класифікації;

4. одна й та ж ризикована ситуація може містити різні ризики;

5. розглядаючи питання таксономії ризику, доцільно виокре­мити такі характерні ознаки цього явища: джерела ризику, об'єкт, що несе ризик, суб'єкт, що сприймає ризик (обтяжений ризиком).

У змістовній праці з економічного ризику українського вчено­го В. В. Чепурка [288] типізовано основні концептуальні підходи щодо класифікації ризику, котрі можна поділити на об'єктивний, предметний, чинниковий та аспектний. З нашого погляду, необ­хідно використовувати суперпозицію цих підходів, за винятком чинникового, бо такий підхід некоректний з методичного погля­ду. Причини й чинники ризику існують та об'єктивно зумовлю­ють можливість тих чи інших перетворень, трансформації, але реалізуються в ризик лише через ідентифікацію, узагальнення й дії суб'єкта ризику.

Об'єктивний підхід реалізується в класифікаціях, які деталі­зують ризики залежно від масштабів, рівнів управління тощо. За цим підходом можна деталізувати ризик на глобальний і локаль­ний, внутрішній і зовнішній, мегарівня, макрорівня, мезорівня, мікрорівня, мінірівня, на рівні підприємства, галузі, міжгалузе­вий, регіональний, на рівні країни, глобальний.

Згідно з предметним підходом побудовані різні класифікації за сферою походження ризику, за джерелами походження, розпо­діл фінансових ризиків на валютний, кредитний, відсотковий, ін­вестиційний; розподіл підприємницьких ризиків на організацій­ний, ресурсний, кредитний, портфельний, інноваційний; здійсне­но також ідентифікацію ризиків управління [107].

Обґрунтованим і продуктивним з погляду управління ризиком є, на нашу думку, аспектний підхід до класифікації ризиків [288]. Він передбачає перехід від дослідження явищ до виявлення сут­ності, до узагальнень, які зорієнтовані на задачі оцінювання та вимірювання ступеня ризику, на управління ним. На аспектному підході базуються класифікації щодо ступеня обґрунтованості прийняття ризику, відповідності ризику допустимим його грани­чним значенням, що задаються суб'єктом ризику, залежно від мі­ри його несхильності до ризику тощо. Сюди можна віднести й адекватність щодо своєчасності прийняття рішень і реагування на трансформаційні процеси, що породжують ситуацію ризику, сту­пеня системності, а також виокремлення чистих і фінансових ри­зиків, систематичного й диверсифіковуваного ризику.

Концепція аспектної класифікації ґрунтується на необхідності дослідження всіх можливих проявів ризику в певній предметній області, виявлення його причин і чинників. Якщо вдається виок­ремити множину ознак чи відношень, що є інваріантними до конк­ретних проявів ризику та стосовно зумовлюючих їх чинників, то необхідно досліджувати також і можливі залежності й суперечнос­ті між ними. Потрібно також враховувати відповідність класифі­кації завданням і критеріям оцінки ризику, що випливають з цілей функціонування економічної системи (її місії") щодо управління ризиком у даній предметній сфері, прийнятій системі гіпотез.

Класифікація повинна бути не лише змістовною, але й разом з тим прагматичною. Вона доцільна у тому випадку, коли з неї можна отримати логічні продуктивні напрями щодо розробки ме­тодів кількісної оцінки ступеня ризику, раціональної системи ме­тодів й інструментарію управління ним. Узагальнена схема і по­слідовність основних кроків аспектної класифікації наведена на рис. 2.2 [288].

Наголосимо, що розвиток соціально-економічного об'єкта відбувається за невизначеності, характеристика якої зокрема за­лежить від складності й динамізму змін зовнішнього середовища, бо ситуації, що виникають, містять дедалі ширші невизначеність і новизну. За таких умов управління розвитком об'єкта різко ускладнюється, а минулий досвід управління, навіть дуже ефек­тивний, все ж не може абсолютно однаково використовуватись для розв'язання нових проблемних ситуацій. Практично кожне рі­шення приймається керівництвом за невизначеності, тобто нестачі необхідної на даний момент інформації щодо існуючих фактів і мо­жливих майбутніх подій, а також в умовах обмеженості ресурсів, а нерідко й часу. Це призводить до зростання ступеня ризику, пов'я­заного зокрема з помилками керівництва в момент цілепокладання і прийняття стратегічних рішень щодо забезпечення стійкого розвит­ку відповідних об'єктів. Цілепокладання згадується тут не випадко­во, бо поставлені цілі можуть нести в собі небезпеки й загрози.

Необхідний перехід від традиційного управління на підставі минулого досвіду до розгорнутого стратегічного аналізу, що ви­являє ті зовнішні тенденції, ризик, загрози й шанси, котрі здатні змінити ситуацію. Урахування та використання в своїх інтересах змін, які відбуваються в оточуючому середовищі, дає можливість економити ресурси на розвиток і водночас знижувати ступінь ри­зику. Звідси зростає роль методів і технологій, які враховують умови швидкої змінюваності зовнішнього середовища стосовно розвитку складного соціально-економічного об'єкта і таких, що дозволяють прогнозувати настання ризикової ситуації та вживати заходи щодо зниження ступеня ризику.

Рис. 2.2. Узагальнена схема аспектної класифікації ризику

Підґрунтям технології когнітивного аналізу та моделювання є когнітивна (пізнавально-цільова) структуризація знань про об'єкт та зовнішнє щодо нього середовище, зокрема коли об'єкт і зов­нішнє середовище розрізняються «нечітко» [176]. Мета такої структуризації — виявлення найсуттєвіших (базисних) чинників, які характеризують «прикордонний» шар взаємодії об'єктів і зо­внішнього середовища, і встановлення якісних причино-наслід-кових зв'язків між ними, тобто які впливи здійснюють чинники один на одного в процесі їх змін. Взаємовплив чинників відобра­жається за допомогою когнітивної карти (моделі), котра є знако­вим (зваженим) орієнтованим графом. Взаємозв'язок чинників визначається ваговим коефіцієнтом, за яким зміна одного чинни­ка впливає на зміну іншого, та знаком цього впливу: додатним (посилюючим) чи від'ємним (гальмуючим) [176].

Відбір базисних чинників реалізується на підґрунті РЕ5Т-аналізу (Роlісу — політика, Есопоту — економіка, Зосіеґу — су­спільство, ТескпоІо$у — технологія), що є інструментом, який іс­торично склався, і чотирьохелементним аналізом зовнішнього се­редовища, за допомогою котрого оцінюються політичний, еко­номічний, соціокультурний і технологічний аспекти зовнішнього середовища щодо досліджуваного об'єкта. Це основні, але не всі елементи. Може виявитись, що специфіка досліджуваного об'єк­та, а також цілі дослідження вимагають розширеного аналізу зо­внішнього середовища. Зокрема, суттєвий вплив можуть мати геополітичні чинники. Однак не можна виключати і внутрішнє середовище, яке є чинником невизначеності.

Наступний крок структурування — це ситуаційний (стратегі­чний) аналіз (8\¥ОТ-аналіз), підґрунтям якого є завдання вияв­лення чинників, які характеризують можливості чи загрози для розвитку об'єкта з боку зовнішнього середовища, а також чинни­ків, що характеризують сильні й слабкі сторони самого об'єкта і тенденції їх зміни. Важливо вміти розпізнати точку стратегічного впливу за «слабкими сигналами» із зовнішнього середовища, тобто за ранніми і неточними ознаками, які надходять із зовніш­нього середовища, визначити попередники ризикованих ситуацій.

На підставі технології аналізу різних комбінацій сильних сторін із загрозами й можливостями формуються і структуруються ризи­кові (проблемні) зони, для кожної з яких переважаючою є своя стра­тегія розвитку об'єкта. Перспективність тієї чи іншої стратегії для досягнення цілей розвитку об'єкта у визначених ризикових зонах може перевірятись засобами когнітивного моделювання. Саме воно дає змогу підготувати (заздалегідь) альтернативні варіанти рішень щодо зниження ступеня ризику у визначених ризикових (проблем­них) зонах для безпечного досягнення поставлених стратегічних ці­лей розвитку складного соціально-економічного об'єкта. Для цього можна передбачити використання таких режимів моделювання.

Моделювання принципової можливості досягнення поставленої цілі управління (розв'язок оберненої задачі) дозволяє визначитись, чи існує можливість досягнення цілі управління в даній ситуації за обраного напряму її реалізації. Вказаний режим припускає, що жо­дних ресурсних обмежень (наприклад, бюджетних) немає, тобто розглядається ідеалізована ситуація. В результаті моделювання мо­жна отримати не лише відповідь на питання, чи існують принципові можливості щодо поліпшення ситуації в досліджуваному об'єкті за обраного напряму розвитку, але й інформацію про необхідні ресур­си для реалізації управлінських рішень, досягнення цілей.

Моделювання реальних можливостей досягнення поставлених цілей, коли враховуються обмеження на ресурси, тобто розгля­даються реальні можливості руху в обраному напрямі.

Технологія когнітивного аналізу та моделювання дозволяє:

• досліджувати проблеми з нечіткими чинниками та взаємо­зв'язками;

• враховувати зміни зовнішнього середовища;

• залежно від відокремлених ризиків чи можливостей планува­ти (прогнозувати) майбутнє з урахуванням наявних на сьогодні перспектив, ресурсів і засобів;

• використовувати тенденції розвитку ситуації, що об'єктивно склались, в своїх інтересах;

• формувати обґрунтовані стратеги соціально-економічного розвитку.

Такі технології отримують довіру в структурах, які займають­ся стратегічним управлінням на всіх рівнях ієрархії управління. Тут вже йдеться про якісний та кількісний аспекти аналізу ризи­ку. Стосовно проблем класифікації ризику, то цей аспект ризикології потребує подальшого розвитку.