Ярослав Мудрий

У 1015 році помер Князь Володимир, який зробив багато ко­рисного. Одразу ж після смерті князя між його синами розпоча­лися чвари і запекла боротьба за владу. Кожен хотів мати якомога більше земель і прагнув стати київським князем, У цій боротьбі переміг Ярослав, відомий в історії під прізвиськом Мудрий. Ярос­лав був справді мудрою людиною. Незважаючи на те, що влада була завойована ним силою, він залишався прихильником мир­них шляхів у досягненні мети. Для зміцнення свого авторитету і встановлення добросусідських відносин з іншими країнами Ярос­лав використовував шлюбні зв'язки. Його сестра була одружена з польським князем, одна з дочок — з французьким королем, дру­га — з норвезьким, третя — з угорським. Князь вживав заходів для захисту своїх земель, особливо південних. У 1036 році він роз­бив печенігів, які постійно нападали на Русь. Зміцнивши півден­ні кордони, наказав будувати фортеці. За часів Ярослава Мудрого був створений перший збірник законів, який називався «Руська правда». Раніше кожен сам собі був законом. У різних землях по-різному могли вирішувати одну і ту ж саму справу, наприклад крадіжку якогось майна. Тепер же, згідно з «Руською правдою», покарання було однакове, незалежно від того, де людина здійсни­ла злочин. Звичайно, нові закони насамперед оберігали інтереси та майно знаті. «Хто переоре чужу землю, платить штраф 12 гривень. Хто вкраде вола — штраф одна гривня і повернути вола. Хто вб'є князівського слугу, старшого дружинника — штраф 80 гривень.

152

Якщо під час бійки вирвали жмут бороди— штраф 12 гривень на користь князя. Якщо вибили під час бійки зуб, і кров потекла з рота (доказ прямий)— штраф 12 гривень на користь князя, а потерпілому гривня...» За вбивство людини раніше мстилися ро­дичі загиблого, винищуючи рідних убивці з покоління в поколін­ня. Тепер за вбивство платили штраф. Створення законів сприяло встановленню порядку в державі. Було збудовано багато чудових споруд. Деякі залишились і до сьогодні. Вершиною архітектурної майстерності того часу став храм Софії. Софійський собор, здійма­ючись у небо тринадцятьма куполами, був будівлею унікальною не лише зовні. Він вражав і внутрішнім оздобленням. Масивні стовпи підпирали арки і склепіння, на стінах — фрески і мозаїчні зобра­ження святих.

...Жінка із сумним і суворим обличчям, яка зазнала чималих випробувань долі, схвильовано підняла руки. Що й кому вона хоче сказати? Здається, промовляє вона щось дуже важливе. Сила по­чуттів цієї жінки така могутня, що мимоволі схиляєшся перед нею... Це мозаїчне зображення Божої Матері, що зустрічає тебе, коли заходиш до Софії Київської. Протягом багатьох століть во­роги не раз руйнували храм, але завжди зображення Святої рожої Матері залишалось неупікодженим. Є що розповісти про Софію Київську. Тут зберігалась бібліотека Ярослава Мудрого — перше велике зібрання рукописних книг на Русі. Будучи людиною висо­коосвіченою, він дбав про поширення знань у державі. При церк­вах та монастирях наказав відкрити школи, брати на навчання ма­лолітніх хлопчиків. Створили таку школу для дітей знатних родів і при Софійському соборі. Тут же було спеціальне приміщення, де перекладалися твори з іноземної мови, переписувались і народжу­вались літописи. Вони поповнили бібліотеку, яка пізніше зник­ла безслідно. Ученні вважають, що вона, очевидно, знаходиться в одному із нерозкритих підземель, яких у Києві чимало. Надзви­чайно цікавою спорудою того часу були Золоті ворота, які тепер відбудовані заново, котрі являли собою парадний в'їзд до Києва. Це складна й урочиста будова: башта з прорізними вежами і неве­лика оздоблена Благовіщенська церква, що стояла за нею. Помер Ярослав Мудрий у 1052 році. Коли він був ще живий, то так настав­ляв своїх синів: «Осе я одхожу зі світу сього. А ви, сини мої, май­те межи собою любов, бо ви брати від одного отця і однієї матері. І якщо будете ви в любові межи собою, то й Бог буде в вас, і скорить він вам противників під вас, і будете ви мирно жити. Якщо ж бу-

153

дете ви в ненависті жити, у роздорах сварячись, то й самі погибне-те, і землю отців своїх і дідів погубите, що її надбали вони трудом великим. Тож слухайтеся брат брата, пробувайте мирно». Кияни плакали, прощаючись з Ярославом. Поховали його у Софійському соборі, у мармуровій домовині, яка стоїть там і тепер. Усі ті змі­ни, які відбулися в державі за часів правління Ярослава Мудрого, сприяли зміцненню авторитету Русі серед інших країн світу. Вона стала могутньою культурною державою.

Богдан Хмельницький

Богдан Хмельницький був одним із найвідоміших гетьманів війська Запорозького.

Народився у сім'ї козацького сотника Михайла Хмельницько­го. Його батько володів невеликим хутором Суботовим, у якому промайнули дитинство, юність Богдана Хмельницького. Богдан Хмельницький був природжений козак, навчався в Київському училищі. Закінчив навчання, служив конюхом в одного пана.

Один раз цей пан був дуже п'яним і задумав заради втіхи від­рубати Хмельницькому голову. Богдан утік на Запорозьку Січ. Був завжди разом із козаками, усі його любили за великий розум, хоробрість і сміливість, Добре володів польською, турецькою, та­тарською, російською, українською мовами. В одному з військо­вих походів проти турків батько Богдана загинув, а сам він пот­рапив у полон. Через два роки Богдан Хмельницький повернувся з полону і жив у батьківському хуторі Суботові. Бачив страждання, що терпів український народ від польських поневолювачів. Та й на собі відчув всеволю польських властей. Прийшов час і Хмельни­цький посварився з поляками на смерть. Шляхтич Чаплинський за час відсутності Богдана незаконно дістав грамоту на володіння його хутором. Учинив підступний напад і заволодів Суботовим, а всіх домашніх Хмельницького закував у кайдани,

Богдан Хмельницький поскаржився на нападника в суд. Тоді Чаплинський засік на смерть його десятилітнього сина. Марними були пошуки правди і справедливості. Навіть до польського ко­роля Владислава звернувся Хмельницький, але той нічим не зміг допомогти, а тільки сказав: «Пора би вам, козаки, згадати, що ви воїни і що у вас є шаблі».

Ці слова глибоко запали Хмельницькому в голову, і він виру­шає на Україну добувати правду силою.

В Україні Хмельницький зібрав козаків, розповів їм про все: про свою образу, про королівське слово, і про те, що чув і бачив

154

дорогою додому серед народу. Козаки дали клятву загинути, але помститися полякам за образи. Це було 1647 року. Приготувавши козаків до боротьби проти поляків, Хмельницький вирушає до За­поріжжя.

На загальній раді Хмельницького обирають гетьманом. Під його керівництвом розпочинається визвольна боротьба українського на­роду проти польських поневолювачів. Хмельницький розумів, що самому з добре озброєним супротивником йому не впоратися. Тому випросивши у кримського хана чотири тисячі татар для участі в боротьбі проти Польщі, шле гінців до донських козаків, які да­ють згоду підтримати запорожців. Козаки переслідували ворога і завдали нищівної поразки польсько-шляхетському війську.

Про неабиякий військовий талант Богдана Хмельницько­го свідчать такі факти. У боях на Жовтих Водах і під Корсунем (16 і 26 травня 1648 року) армія Хмельницького вщент розбила добре озброєні та навчені військовій справі загони польського ко­роля. Повстанці діяли рішуче, швидко і злагоджено, добирали собі вигідні місця для зустрічі з ворогом. Переможцям дісталась вели­ка здобич: кожен козак зробився з бідняка багатієм. А у битві під містечком Пилявцями польське військо було розбите одним уда­ром. 80 гармат і декілька тисяч возів забрали козаки. Цю здобич оцінили в десятки мільйонів золотих (польських грошей). Серед козаків навіть були такі стрільці, які пострілом гасили свічку, відсікаючи нагар так, що можна було подумати, наче це зроблено щипцями.

Війна з поляками тривала довго, і Хмельницький став проси­ти московського царя Олексія Михайловича щоб він прийняв ук­раїнський народ під свою міцну руку. Україна згодом відійшла від Польщі.

У Богдана Хмельницького були інші наміри. Він хотів створити свою державу з України, Поділля, Волині, але розумів, що у такої держави було дуже мало сили.

15 серпня 1657 року Хмельницького не стало. Кажуть, що в цьому допомогло люте зілля, яким напоїв його польський пан, який нібито приїжджав сватати його доньку. У чарку з горілкою він підлив Хмельницькому щось з іншої склянки. Більше цього гостя в Україні не бачили, а Хмельницький ставав кволим і слабким.

Поховали гетьмана в Суботові. Не було чути церковного співу, бо так ридали і голосили козаки, ховаючи батька свого, старого Хмельницького.

155

Список використаної літератури

1. Бабовая Т. І., Рядова С. І., Будний Б. Є., Левчук Л. Ф. Я і Україна. Грома­дянська освіта: Посібник. З клас. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2001.

2. Бабовая Т. І., Рядова С.І. Я іУкраїна. Уроки громадянської освіти. З клас. — Тернопіль: Навчальна книга — Богдан, 2004.

3. Байбара Т. М., Бібік В. М. Я і Україна; Підручник для 3 класу. — К.: Фо­рум, 2004.

4. Баранова Н. П. Общение в конфликте // Все для учителя.— 2004.— № 2.— С.135.

5. Василенко Л. А. Правила поведінки в школі, громадських місцях і на вули­ці // Позакласний час. — 2002. — № 17. — С. 55.

6. Володарська М. О. Уроки громадянської освіти: Посібник. Світ прав дити­ни. — Харків: Скорпіон, 2005.

7. Гавриш С. Б. Маленькі істор ії про великі істини. Права та свободи дити­ни К.:Емма, 2001.

8. Галатович А. Д. Увійди в природу з другом // Бібліотека вчителя початкової школи.— К.: ТОВ «Редакція освітянських видань», 2003.

9. Дзвінок з минулого: Збірник віршів, оповідань, казок, байок, загадок / Н. Кир'ян, В. Клічак, В. Лучук.— К.: Веселка, 1991.

10- Дзвоник-кличе: Навчальне видання / Л. О. Бєлова, А. С. Доценко, С. Г. Дру-жинінська, В. М. Єжелий.— Харків: Кримарт, 2002.

11. Збірник художніх творів: Позакласне читання / Н. О. Будна, 3. Л. Голо­вко.— К.: Навчальна книга. Богдан, 2003.

12. Карпова Н. А. Я і Україна. Громадянська освіта. Природознавство: Завдан­ня для тематичного і підсумкового контролю 3 клас. — Харків: Лета, 2004.

13. Конвенція ООН про права дитини. — К., 2005.

14. Конституція України для школярів. — К.: Право, 1998.

15. Школайчук Т., Шевчук Л., Шиш О., Богачук Л. Орієнтовний зміст першого уроку в початковій Школі // Початкова школа.— 2004. — X* 30. — С. 64.

16. Сидоренко Т. І. Довідник першокласника. — К.: Хрещатик, 1998.

17. Супруненко В. Народний: Витоки нації, символи, вірування, звичаї та по­бут українців. — Запоріжжя: Берегиня, 1993.

18. Сьогодні свято! Частина 2. / Г. І. Могорита. — Тернопіль: Мандрівець, 1998.

19. Черемський П. Г., Семеренський В. І. Дзига. Українські дитячі й молодечі народні ігри і розваги. — Харків: Друк, 1999.

20. Шевченко Т. Г. Кобзар. — К.: Видавництво художньої літератури «Дніпро», 1986.