Характерні особливості середньовічного мистецтва:

• підпорядкованість релігії, звідси його спірітуалізм (від лат. spiritualis - духовний) – об’єктивно-ідеалістичне вчення, у відповідності з яким дух (душа) є першоосновою світу;

• церква, як головний замовник творів мистецтва: розвиток мистецтва іконопису, в живопису і скульптурі – домінування біблейських сюжетів, високий рівень досконалості духовної музики – виникнення таких музичних форм, як хорал, меса, реквієм;

• перетворення мистецтва на символ потойбічного, відмова від зображення природи, її реальних форм, виникнення принципово іншої системи пластичної мови, виразних засобів (обернена перспектива, декоративність використання золота, площинний характер людських постатей, порушення їх пропорцій тощо);

• близькість до народної творчості (поезія, гумор, народні звичаї), що позначилося на характері середньовічного мистецтва, яке створюється руками ремісників – представників народу;

• втрата середньовічним мистецтвом здобутків майстрів античності (був відкинутий ідеал гармонійно розвинутої людини з прекрасною зовнішністю, яка вміщувала у собі мужність і силу духу, ясний і світлий внутрішній світ, але у той же час середньовічні майстри відобразили у людині велике багатство внутрішнього світу, пристрасні душевні поривання. Мистецтво середньовіччя збагатило уявлення людей, звернувши їх увагу на велике різноманіття почуттів і переживань, відображених інколи у зворушливій, драматичній формі).

У середньовічному мистецтві формуються такі художні стилі: романський і готичний.

Романський стиль західноєвропейського середньовічного мистецтва охоплює період з X до XII ст., коли панування релігійної ідеології було найбільш сильним. Головна роль у романському стилі відводилась суворій, оборонного типу архітектурі – церквам, монастирям, замкам. Зовнішній вид романських будівель відрізнявся монолітною цільністю і урочистою силою.

Готика пов’язана з життям середньовічного міста. Як і романське мистецтво, готичне поширювалось по всій Європі. У цей час міське життя породжує нові типи будівель, насамперед світського призначення: біржа, таможня, лікарні, склади, ринки тощо. Визначається зовнішність міського муніципалітету – ратуші. Це двох– чи трьохповерхова будівля з галереєю у нижньому поверсі, з парадними залами, де засідали міська рада і суд – на другому поверсі, з допоміжними приміщеннями – на третьому. Особливої уваги надавалось сторожовій вежі ратуші (беффрук), яка була символом незалежності республіки, подібно до того, як міський храм був символом достатку громадян комуни. На площі перед храмом відбувалися диспути, лекції, розігрувалися містерії. Таким чином, архітектура була ведучим видом мистецтва середньовіччя.

________________________________________________________________________________

“ В ті часи народжений поетом ставав архітектором. Розсіяні у масах обдарування, придавлені з усіх боків феодалізмом... не знаходячи іншого порятунку, окрім архітектури, відкривали собі дорогу за допомогою цього мистецтва, Їх Іліади виливалися у форму соборів. Усі інші мистецтва підкорялись архітектурі і підпорядковувалися її вимогам. Вони були робітниками, що споруджували великі творіння. Архітектор – поет – майстер був одночасно скульптуром, що оздоблював різьбленням створені ним фасади, і живописно прикрашав їх вітражі... ”.

(В. Гюго “Собор Паризької Богоматері”)

________________________________________________________________________________

Батьківщиною класичної готики була Франція, а сама назва стилю походить від італійської назви германського племені готів. Це художній стиль Західної і Центральної Європи часів пізнього середньовіччя між серединою XII ст. і XV-XVII ст. Готичне мистецтво, яке прийшло на зміну романському стилю, було переважно культовим і розвивалось у межах церковної ідеології.

Для будівництва готичних храмів була розроблена нова конструктивна система, в основу якої була покладена каркасна структура, стрільчаті арки і ребристі (нерв’юрні) склепіння, що передавали своє навантаження на напіварочні форми (аркбутани) стін і стовпів – форсів. В проміжках між стовпами були розташовані великі вікна, прикрашені вітражами. На фасадах будувались вежі, висотою до 150 метрів. І зовні, і всередині храми оздоблювались багаточисельними скульптурами і кам’яним різьбленням. Будівлі стали легкими, а за композицією спрямованим вгору.

Про емоційне і художнє значення готичної архітектури, коли після тривалого забуття Європа нарешті відкрила для себе значимість художньої спадщини середньовіччя, ми можемо взнати із захоплення М.В. Гоголя: “Та готическая архитектура, которая образовалась перед окончанием средних веков, есть явление такое, какого еще не производил вкус и воображение человека. В ней все соединено вместе: этот странный и высоко возносящийся над головой лес сводов, окна огромные, узкие, с бесчисленными изменениями и переплетами, присоединенные к этой ужасающей колоссальности массы самых мелких, пестрых украшений, эта легкая паутина резьбы, опутывающая его своей сетью, обвивающая его от подножия до конца шпица и улетающая вместе с ним на небо, величие и вместе с тем красота, роскошь и простота, тяжесть и легкость – это такие достоинства, которых никогда, кроме этого времени, не вмещала в себя архитектура”.

Понад три століття протрималась готика у Франції. У своєму розвитку вона пройшла три періоди:

1. Рання готика – остання третина XII і перша четверть XIII ст.;

2. Зріла або висока готика – с 20-х років до кінця XIII ст.;

3. Пізня готика – XIV-XV ст.

Найбільшим храмом періоду ранньої готики був Собор Паризької Богоматері,який вміщував до 9000 людей. Будівництво його було розпочато в 1163 році і завершено в 1208 році (архітектори Жан де Шель і П'єр де Монро).

З ахідний фасад своєю конструкцією був прикладом для багатьох наступних соборів: над трьома порталами послідовно підіймається так звана галерея королів, три великих вікна з “розою” посередині, дві вежі. Усі частини прикрашені стрільчатими арками.