“

Гарольд Гарфінкель

Поведінка, орієнтована на таке безглузде середовище, виявила властивості зніяковілості, непевності, внутрішнього конфлікту, психосоціальної ізоляції, гострої та незрозумілої тривоги, що супроводжується різними симптомами гострої деперсоналізації”.

(Г. Гарфіндель “Етнометодологічні дослідження”)

________________________________________________________________________________

Поняття "культурного шоку" пояснює стан розгубленості особистості або соціальної групи на початковому етапі перебування поза межами своєї культури.

Культурний шок - це форма внутрішнього занепокоєння, пов'язаного із утратою зрозумілих комунікативних знаків і символів.

Пов'язуючи свою знервованість з культурними розбіжностями, відчуваючи страх і відчуження, людина звинувачує те культурне середовище, яке робить його хворим.

Розвиток цієї, за думкою відомих соціальних антропологів К. Оберга і Д. Фостера, "культурної хвороби" проходить кілька стадій.

Перша стадія пов'язана з наснагою й ейфорією з приводу подорожі за кордон. Індивід, захоплений новими враженнями, дивиться на нову культуру очима туриста. Його знання обстановки є мінімальними, тому що воно придбано зі шкільних підручників і географічних карт. Такий індивід зайнятий пошуком культурної подібності, що допомогло б забезпечити йому безпечне існування на найближче майбутнє.

Друга стадія. По мірі того, як культурні, соціальні й особистісні розбіжності починають розмивати образ власної безпеки, вони стають все більш помітними. На другій стадії індивід відчуває власне "культурний шок", і саме на цій стадії потребує максимальної підтримки з боку представників власної культури, тому що його перебування у "ворожому" середовищі дуже сильно нагадує одиночний вивід. Тепер він прагне уникнути контактів з тими культурними розбіжностями, які є причиною його психічного розладу (захворювання), що доходить до вищого ступеня.

Третя стадія пов'язана із поступовими відкриттями, які робить уже зовсім було зневірений індивід. Дізнаючись більше про місцеві традиції і звичаї, удосконалюючи свої мовні пізнання, здобуваючи друзів серед місцевого населення, він поступово починає краще розуміти внутрішній зміст того, що відбувається, його погляд на чужу культуру все більше позначується емоційним співчуттям. До індивіда повертається почуття гумору, що свідчить про перелом, який відбувся у свідомості. Такий індивід починає себе відчувати досвідченою людиною в місцевому середовищі.

Завершальна четверта стадія являє собою майже відкриття. Це якісний стрибок, пов'язаний із розумінням місцевої культури. Тепер нібито "оновлений" індивід здобуває здатність справлятися зі своїми стресами, викликаними культурними розбіжностями. Він здобуває здатність насолоджуватися навколишнім культурним середовищем, одержувати задоволення від перебування в ньому, сприймаючи іншу культуру цілком конструктивно.

________________________________________________________________________________

“ Культурний шок – це розумове захворювання, і як це звичайно буває з захворюваннями такого роду, жертва не знає, що хвора. Індивід відчуває власну дратівливість, депресію, нервує від недостатньої уваги до нього”.

(Д. Фостер “ Традиційні культури”)

________________________________________________________________________________

Зображені феномени трансформації свідомості індивіда, що потрапив у далеке для нього культурне середовище, випробували, випробують і будуть випробувати на собі багато хто із сучасних людей, причому у таких, які часом не зводяться до описаного, ситуаціях. Наприклад, можна випробувати "культурний шок", не виїжджаючи за кордон, а знаходячись у власній країні (насамперед, у період модернізації суспільства, що в Україні мало місце кілька разів протягом нашого століття) або навіть дома, під впливом телевізійної передачі.

Одне з пояснень "культурного шоку" було надано антропологами К. Аренсбергом і А. Нихоффом, які випробували цей феномен на собі. Насамперед, вони відзначають, що "культурний шок" - це тимчасовий стан, що проходить, як тільки людина звикає до місцевих звичок і манер. Цей стан відповідає початковій стадії перебування за кордоном і пов'язаний із проблемами адаптації і пристосування. Саме завдання пристосування до культурного середовища, яке змінилося, викликає стан психологічної і моральної кризи, що здобуває часом хворобливі форми.

Практично всі автори, що займаються цією проблемою, виділяють чотири стадії кризи. Наприклад, М. Сил називає цей процес пристосування акультуризацією, а К.Ситарам і Р.Колделл – адаптацією.

Перший період, згідно з М. Силом, - це "період відкриттів". Він триває близько чотирьох місяців. Другий період – час "самовідчуження". Він продовжується від чотирьох до восьми місяців. Важливий перелом відповідає етапу "інтенсивної участі", що починається на восьмому місяці і закінчується на 20-му. Нарешті, процес "переродження" (асиміляції) починає відбуватися між 20-м і 24-м місяцями, тобто після дворічного перебування за кордоном.

Різні автори підкреслюють різні значення поняття "культурний шок". Багато хто розглядає його як переважно негативний досвід, пов'язаний із утратою всього того, що здається зрозумілим і знайомим в соціальній, психологічній і культурній сферах. Інші говорять про "культурний шок" як про психічне захворювання людини, "висмикнутої" із власного культурного середовища. Треті вбачають у "культурному шоку" кризові зміни в поведінці людини та у її ставленні до навколишнього світу.

З медичної точки зору шок – це особливий стан організму, коли на нього діє сильний подразник. Він може бути пов'язаний із сильним і несподіваним ударом, станом депресії, з якого організм може вийти тільки поступово, відновивши свої життєві сили. У випадку з жертвою важкої автомобільної аварії, слово "шок" і його симптоми здаються цілком зрозумілими. У випадках, пов'язаних із "контузією" під час війни, слово "шок" теж здається зрозумілим, – людина знаходиться в стані "ступору", у неї з голови тече кров, вона може бути несамовитою. Але у випадках міжособистісного, міжкультурного спілкування слово "шок" виглядає, на перший погляд, як перебільшення.

К. Оберг створив свою модель "культурного шоку", розглядаючи його як особливий вірус зі своїми специфічними симптомами. Він говорить про "окупаційну" хворобу багатьох людей, що зненацька потрапили за кордон.

Е. Тоффлер позначає терміном "культурний шок" (або "шок майбутнього") певний розрив у спілкуванні, пов'язаний з нерозумінням навколишньої реальності.

________________________________________________________________________________

“ Футурошок характеризується раптовою втратою почуття реальності, вміння орієнтуватися у житті, що спричиняє страх перед близьким майбутнім. Людство може загинути не від того, що вичерпаються земні надра, вийде з під контролю атомна енергія або загине природа. Люди можуть вимерти через те, що не витримають психологічних навантажень”.

(П. С. Гуревич “ Бог вражаючих перетворень”)

“Ш ок майбутнього – не віддалена потенційна загроза, а реальна хвороба, від якої вже потерпає все більша кількість людей. Цей психобіологічний стан можна охарактеризувати медичними та психіатричними термінами. Це – хвороба перемін... Уїльям Огберн зі своєю відомою теорією культурного запізнювання показав, як соціальний стрес виникає з нерівної швидкості перемін, що відбуваються у різних секторах суспільства. Концепція шоку майбутнього – та теорія адаптації, що з неї виводиться – ясно передбачає, що повинна існувати рівновага не тільки між швидкістю перемін у різних секторах, а між швидкістю зміни оточення та обмеженою швидкістю людської реакції. Адже причина шоку майбутнього – розрив між ними, який продовжує збільшуватися”.

(Е. Тоффлер Шок майбутнього)

________________________________________________________________________________

Перехід індивіда з однієї культурної традиції до іншої викликає шок ізоляції та втрати звичного. Людина виявляє захисні здібності (щоб зберегти від руйнування свою психіку), звертаючись до важкої роботи, намагаючись краще вивчити мову та всіляко адаптуватися до нового культурного середовища. Цей "перехідний період" пов'язаний із особистісними кризами та протиріччями. Не розуміючи, що відбувається, людина входить у стан стійкого стресу. Прагнучи до спокою і надійності як умови нормальної роботи психіки, вона прагне скоротити своє перебування в чужій країні.

Негативним наслідком "культурного шоку" може бути неприйняття іншого культурного середовища чи небажання, нездатність його зрозуміти, що веде до прагнення " повернутися" у знайоме середовище власної культури. На індивідуальному рівні це виражається в тому, що людина, яка потрапила, наприклад, за кордон, прагне якнайшвидше повернутися до себе додому. На рівні міжкультурної взаємодії це виражається в тому, що цілі культури чи цивілізації (як, наприклад, ісламська) відмовляються визнати цінності інших культур, замикаючись в рамках власної традиції.

У той же час є підстави деякі наслідки культурного шоку оцінювати у позитивному плані. Один з позитивних наслідків пов'язаний з процесом усвідомлення особливого значення в житті людини культурного фактора.

________________________________________________________________________________

“ Коли ти у своїй групі, серед людей, з якими розділяєш загальну культуру, тобі не потрібно обмірковувати свої слова і вчинки, тому що усі ви – і ти, і вони – бачите світ принципово однаково. Але, перебуваючи в чужому суспільстві, ти будеш зазнавати труднощів, відчуття безпорадності та дезорієнтованості, що можна назвати "культурним шоком”.

(Ф. Бок “Культурний шок”)

________________________________________________________________________________

У західній науці розроблені різні моделі виходу із ситуації "культурного шоку". Так, на думку американського антрополога Ф. Бока, існує кілька способів рішення цього конфлікту.

Перший спосіб умовно названий геттоізацією (від гетто). Уникаючи всіляких контактів з чужою культурою, що наносить їй емоційні травми, людина намагається відтворити власне культурне середовище в оточенні одноплемінників, відгороджується від зовнішнього світу. Так, наприклад, у гуртожитку, іноземні арабські студенти оформляють кімнату в національному стилі навіть до переробки м'яких меблів до звичної висоти. Спеціальну кімнату для молитов, так звану "домашню мечеть", вони встеляють килимами й оформляють відповідно до вимог і норм своєї релігійної культури.

Другий спосіб – асиміляція (протилежна геттоізації). У цьому випадку індивід цілком відмовляється від власної культури і прагне засвоїти необхідний для життя в нових умовах багаж іншої культури. Для цього, наприклад, іноземці часто вдаються до шлюбу, бажаючи цілком асимілюватися в іншій країні і мати дітей, які вже зможуть повністю асимілюватися в нових умовах.

Третій спосіб вирішення культурного конфлікту – проміжний між двома першими. Він виявляється у поєднанні культурного обміну. Цей шлях найбільш складний, але він може виявитися максимально продуктивним. Прикладом є творча діяльність В. Набокова, Й. Бродського, які зуміли писати чужою мовою, зберігаючи і розвиваючи традиції російської культури і літератури.

Четвертий спосіб – часткова асиміляція, коли людина сприймає вимоги іншої культури в якийсь одній чи декількох сферах своєї життєдіяльності. Наприклад, на роботі керується нормами іншого культурного середовища, а вдома – нормами своєї традиційної культури. Така практика подолання "культурного шоку" найбільш поширена. Так, наприклад, емігранти найчастіше асимілюються частково, розділяючи своє життя мовби на дві частини, зберігаючи свою прихильність до традиційних форм комунікації у колі родини, у суспільстві своїх одноплемінників, у релігійній сфері та відмовляючись від них скрізь, де домінує інше культурне середовище - на роботі, у громадських місцях тощо. Часткова асиміляція є досить вдалим способом подолання "культурного шоку". Це свідчить про те, що індивід вміє пристосуватися до різних умов навколишнього середовища, хоча його свідомість містить у собі подвійний ціннісний масштаб, виступаючи формою маргінальної свідомості.

Метою міжкультурної комунікації, таким чином, є адаптація, основними характеристиками якої є:

• зміна форм і прийомів спілкування, яка спрямована на встановлення порозуміння і поваги з боку іншої культури;

• глибока внутрішня трансформація свідомості людини, що дозволяє вийти за межі вузьких комунікаційних рамок, позначених тією культурою, де вона була вихована, і придбати більш широкий погляд на природу будь-яких комунікаційних рамок і стереотипів (адаптація, у цьому значенні, – це знаходження більш повної волі, реалізованої в процесі комунікації).

Люди, що пережили "культурний шок", почувають себе внутрішньо збагаченими, більш пристосованими для міжособистісного спілкування. Вони здобувають особливий досвід, який за глибиною впливу на внутрішній світ людини і за особистіснім значенням близький до релігійного досвіду.

Важливими елементами спілкування є довіра, чесність, а також здатність визнати більш високий статус співрозмовника. Розуміння культури іншої людини, повага до цієї культури й адаптація до неї – найважливіші моменти успішного спілкування.

У зв'язку з інтенсифікацією міжкультурного спілкування у всіх сферах життя сучасної людини, включаючи економіку, політику, повсякденне життя і культуру, виникає проблема трансформації внутрішнього світу людини таким чином, щоб вона не почувала себе "замкнутою" у шкарлупу власних традицій, мала широкий світогляд, здатність без націоналістичних забобонів і стереотипів сприймати культурні досягнення і традиції інших, несхожих на неї, людей.

Досвід розуміння іншої культури приходить, як осяяння і включає усвідомлення тих змін, що відбулися з людиною, здатність зрозуміти ступінь впливу на себе своєї власної культури, а також оцінити і зрозуміти специфіку поглядів людей, які належать до іншої культури. Новий досвід самопізнання виступає похідною від ступеня усвідомлення взаємозв'язку між поведінкою людей, їх цінностями, відносинами, поглядами на навколишній світ і культуру.

Досвід міжкультурного розуміння включає такі параметри:

• особистісні зміни, пов'язані з переходом індивіда з одних культурних умов в інші, несхожі на ті, до яких він звик у себе на батьківщині;

• розвиток здатності до самоспостереження.

Людина випробовує нові форми поведінки. Її поведінка стає більш раціональною, вона краще враховує специфіку кожної унікальної ситуації, краще розуміє і себе, і іншу культуру. Вона стає обізнаним культурним суб'єктом і, як наслідок, починає дійсно розуміти й усвідомлювати, що:

• кожна культура має свій власний внутрішній контекст і свою логіку;

• жодна культура не є кращою за іншу;

• будь-яка культура є прийнятною доти, доки зберігає здатність до функціонування.

Індивід, що пережив "культурний шок", вчиться диференціювати і легітимізувати різні культурні системи, при цьому він переміщується на зовсім інший рівень сприйняття і розуміння дійсності. Потрапляючи в інший культурний простір, людина одержує можливість порівнювати дві культурні системи (свою і чужу), тим самим виробляючи в собі інший масштаб сприйняття, нібито потрапляючи на іншій, більш високий рівень.

Зрозуміло, що кожна людина є продуктом соціального середовища, тобто тих культурних рамок, що її оточують і в яких вона звикла жити. Кожна культура забезпечує індивіда відчуттям власної ідентичності, своїм розумінням сенсу життя (повязаним з тим місцем, яке займає людина в культурі), і віддзеркалюється у поведінці та спілкуванні. Для людського існування необхідні рамки ціннісних орієнтацій, свого роду соціально-психологічні механізми осмислення свого місця у світі. Тільки потрапивши у стан "культурного шоку", індивід починає розуміти, наскільки великою є залежність людей від власної культури, він стає більш толерантним, тому що поведінка інших людей, їх цінності та переконання вже не здаються йому неприйнятними.

Розвиток і формування міжкультурної поінформованості відбиває ступінь особистісного пізнання того етноцентризму, що забарвлює відносини людей у ситуаціях міжкультурного спілкування. Осмислення цього факту пов'язано з появою більш глибокого ступеня розуміння власної особистості.

Переживши "культурний шок", індивід учиться розуміти наступне:

• по-перше, його власна поведінка заснована на системі цінностей, яка багато в чому визначається культурою і тому не є абсолютною;

• по-друге, його почуття теж похідні від ситуації спілкування, ці почуття можуть впливати на результати спілкування і на продуктивність його особистісних контактів (тому більш оптимальною є поведінка, що не відбиває власних почуттів і внутрішніх мотивів).

Великою мірою поведінка людини мотивується все ж таки почуттями, що дуже тісно пов'язані із цінностями. Коли людина усвідомлює всю глибину зв'язків між цінностями і почуттями, вона краще розуміє і контролює власну поведінку. Пройшовши через стан "культурного шоку" як через іспит, вона здобуває необхідні навички міжособистісного спілкування.