2. Аналіз причин

Європейська інтеграція могла б стати важливим ресурсом у подоланні негативних тенденцій, які мають місце останнім часом в українській освітній політиці. Але поки що на шляху до європейської інтеграції в освіті постають значні перешкоди. Учасниками проекту “Трансформація української освіти в контексті європейської інтеграції” було визначено такі основні причини цих перешкод, які гальмують, на думку учасників проекту, процес освітньої політики в Україні:

1.2.1. Недостатня інституційна спроможність українського Уряду

Учасниками проекту було зазначено, що за нинішньої системи ухвалення політичних рішень будь-які рекомендації не буде сприйнято тому, що державне управління у пострадянській Україні не передбачає участі громадськості і незалежних експертів у політичному процесі. Така закритість і непрозорість системи ухвалення урядових рішень спостерігається не через небажання державних службовців, представників українського уряду радитись з експертами, а через відсутність у них досвіду роботи в умовах наявності опозиції, розбіжності інтересів, конкуренції між точками зору, які притаманні демократичному суспільству. Міністерство освіти і науки намагається впроваджувати громадську участь, зокрема, підвищує роль Колегії Міністерства, але брак вкрай потрібних процедур та навичок роботи з громадськістю не дозволяє поки що ефективно використовувати незалежну експертну думку, вивчати і аналізувати суспільні інтереси в освіті.

1.2.2.Відсутність політичного діалогу з питань важливості європейської інтеграції для української освіти.

З огляду на ту роль, яку Україна прагне відігравати в світі, - якщо вона не хоче бути “депресивним регіоном” Європи, осередком соціального неблагополуччя та корупції, - нашому суспільству потрібні більш рішучі зміни в освіті, - зазначили учасники проекту “Трансформація української освіти в контексті європейської інтеграції”. Ці зміни можна проводити так, як це вже зробили Польща і Чехія: через безумовне виконання вимог європейської інтеграції в освіті завдяки введенню процедур визнання дипломів, запровадженню нового змісту навчальних планів і програм, використанню західного досвіду участі бізнесових кіл, батьків і громадськості у фінансовому забезпеченні і управлінні освітою, через введення європейських стандартів оцінювання якості навчального процесу, через сприяння мобільності студентів і викладачів, інтернаціоналізацію освіти тощо. Допомогти Уряду і Міністерству освіти стати на шлях послідовної політики європейської інтеграції може громадянське суспільство, зацікавлене у більш рішучих діях у цьому напрямку, оскільки освіта існує для нас, громадян України, для майбутнього наших дітей та онуків.

Але у самому українському суспільстві, як було зазначено учасниками проекту, поки що не існує достатнього усвідомлення переваг європейської інтеграції. Одна частина населення ставиться до цього питання байдуже, або пасивно, інша - вважає європейську інтеграцію у найближчі 5-10 років нереальною; ще дехто вважає її не зовсім бажаною, а більш вигідним вважають союз України з Росією. Тих, хто розуміє, для чого треба інтегруватися до Європи, сьогодні ще зовсім мало, вони не мають простору для спілкування з опонентами, для оприлюднення і відстоювання своєї точки зору. В цій ситуації особливо важливу роль могли б відіграти незалежний голос і політичний діалог. Але поки що не було створено умов для організації постійного політичного діалогу з проблем європейської інтеграції. А необхідність такого політичного діалогу і між урядом та громадськістю, і в самому суспільстві, між носіями різних точок зору і інтересів, сьогодні очевидна. Замовчування проблем і відсутність такого діалогу негативно впливають не тільки на державну освітню політику, для якої вимоги європейської інтеграції ще не виступають ні змістовною, ні організаційною рамкою, але й на соціальний клімат в цілому.