14.2. Міжнародні розрахунки і валютне регулювання

Організація міжнародних грошових потоків між суб'єктами господарювання застосовується на встановлених формах розрахунків та системі валютного регулювання. Порядок проведення розрахунків регламентується відповідними міжнародними документами і угодами. Стандартизація документального оформлення розрахунків необхідна для забезпечення відповідних гарантій експортерам і імпортерам на постачання товарів і на їх оплату. Вона встановлює також систему однакового тлумачення прав, зобов'язань і відповідальності сторін.

Основними формами міжнародних розрахунків виступають інкасо і акредитив. Також використовуються банківський переказ і відкритий рахунок. При розрахунках на основі інкасо банк імпортера перераховує кошти на рахунок експортера після передачі Імпортеру отриманих від банку експортера документів, передбачених контрактом, тобто застосовується схема: платежі проти документів. Така схема розрахунків досить проста, однак вона не дає достатніх гарантій на оплату товарів і послуг. На відміну від інкасо акредитивна форма передбачає достатні гарантії експортеру за рахунок відкриття акредитива в банку імпортера. Платіж на відкритий рахунок найменш надійна форма. Експортер постачає товари, імпортер перераховує гроші на дату платежу. Банківський переказ являє собою доручення одного банку іншому виплатити певну суму одержувачу.

Форми розрахунків в системі міжнародних фінансових відносин характеризують організаційну сторону рушення грошових потоків - порядок проведення операцій, їх документальне оформлення, відповідальність сторін і банків і ін. Серцевиною міжнародних розрахунків, з позицій фінансової теорії, є встановлення курсу валют. Валютний курс відображає ціну грошової одиниці певної країни у валюті інших країн або міжнародних валютних одиницях. Встановлення валютного курсу означає співвідношення цінності грошей різних країн, які виступають інструментом фінансових відносин, в т.ч. і міжнародних. Без такого зіставлення міжнародні фінансові потоки неможливі.

Встановлення курсу валют досить складний багатофакторний процес. На нього впливає велика кількість чинників - економічних, фінансових, політичних. Економічні чинники перебувають в тому, що в основі формування курсу лежать вартісні пропорції обміну. Вони визначаються на основі зіставлення цін товарів і послуг споживчого кошика. Співвідношення його сумарної цінової оцінки в одній і другій валюті дає початкову пропорцію, що визначає основу курсу валют. У свій час існував так званий золотий стандарт, тобто вміст золота в грошовій одиниці Зіставлення золотого вмісту двох грошових одиниць і визначало курс цих двох валют.

Встановлення початкового рівня валютного курсу на основі порівняння цінової оцінки споживчого кошика має певні неточності. Тому курс валют, встановлений на основі такого підходу, завжди має певні погрішності. Однак ці погрішності, по-перше, не так істотні, а по-друге, даний курс є тільки своєрідною точкою відліку. Він коректується з урахуванням впливу фінансових і політичних чинників.

Крім методу порівняння цінової оцінки споживчого кошика з метою визначення точного співвідношення валют застосовується також метод валютного кошика. Суть його складається у встановленні умовної міжнародної грошової одиниці. Так, Міжнародний Валютний фонд встановив міжнародний платіжний спосіб - SDR (спеціальні права запозичення). У валютний кошик SDR включаються (у встановлених МВФ пропорціях) долар США, німецька марка, японська йєна, британський фунт стерлінгів і французький франк. Питома вага кожної валюти в цьому кошику залежить від її частини в загальному зовнішньоторговельному обороті в світі. У світовій валютній системі SDR може грати роль загального еквівалента, до якого встановлюються курси валют. Однак нині реальна практична значущість SDR досить обмежена, а роль загального еквівалента більше властива реальним ведучим валютам світу (наприклад, долару США). У рамках Європейського Союзу також була створена міжнародна рахункова грошова одиниця - ЕСU. У валютний кошик ЕСU включалися валюти таких європейських країн: Німеччини, Франції, Голландії, Італії, Бельгії і Люксембург, Данія, Ірландії, Іспанії, Великобританії, Греції, Португалії. На відмінну від SDR, яка є умовною грошовою одиницею, ЕСU грає значно більшу роль в європейській валютній системі. На основі цієї рахункової одиниці здійснювалося валютне регулювання в рамках Європейського Союзу. ЕСU виступає як розрахункова і кредитна одиниця у взаємовідносинах між центральними банками країн союзу. Значна роль ЕСU привела до його використання як рахункової одиниці також за межами ЄС. Наприклад, в Україні ставки акцизного збору і ввізного митного збору на окремі товари встановлені в ЕСU.

Розвиток європейської інтеграції і досягнення достатньої стабільності валют країн ЄС привели до нової стадії розвитку європейської валютної системи - переходу до єдиної валюти - євро. На відміну від SDR і ЕСU євро є реальною валютою, що буде обслуговувати платіжний оборот ЄС.

Введення в оборот євро означає новий етап в розвитку системи міжнародних фінансів загалом і європейської валютної системи зокрема. У даний момент міжнародні фінансові відносини, в т.ч. міжнародні розрахунки, являють собою досить складну систему взаємовідносин. Інструментом фінансових відносин, як відомо, є гроші. У кордонах національних фінансових систем використовується одна грошова одиниця, яка ставить ці відносини на єдину уніфіковану основу. У міжнародних відносинах використовуються дві валюти, що істотно ускладнює ці відносини. Навіть створена досить складна система валютного регулювання, в т.ч. на міжнародному рівні, не в змозі до кінця вирішити проблеми. Введення ж єдиної валюти вирішує проблему, оскільки знімає її причину, а не впливає на наслідки.

Встановлення початкового курсу валют на основі споживчого або валютного кошика є основою валютного регулювання. На діючий курс валют, крім того істотним образом впливають фінансові і політичні чинники.

Нестабільність політичної і фінансової ситуації в тій або іншій країні веде до певного зниження обмінного курсу її національної валюти порівняно з реальним співвідношенням. Ця різниця являє собою своєрідну плату за вказані ризики, страхування на випадок можливого зниження курсу цієї валюти, імовірність чого досить висока.

Встановлення курсу валют базується на двох основних методах - адміністративному і ринковому. Суть адміністративного складається в офіційному встановленні урядом або центральним банком курсу національної валюти відносно до іноземних валют. При такому методі необхідні точні розрахунки, бо при значних відхиленнях офіційного курсу від реального його або не будуть визнавати, або припиниться проведення міжнародних розрахунків. При адміністративному встановленні курсу національної валюти може існувати паралельний курс неорганізованого ринку, де буде встановлюватися більш реальне співвідношення валют.

Ринковий метод складається в тім, що курс встановлюється на основі механізму ціноутворення під впливом попиту і пропозиції. Іноземна валюта при цьому виступає в якості товару на валютному ринку. Суб'єктами валютного ринку виступають банки, брокерські фірми, валютні біржі у залежності від об'єму і характеру валютних операцій, переліку валют, які виставляються на торги, регіональні і національні валютні ринки. Світовими центрами валютного ринку виступають Лондон, Париж, Токіо. Перелік валют, які виставляються тут на торги, досить широкий. На регіональних і національних валютних біржах здійснюються торги з обмеженого переліку самих важливих валют.

В Україні функції валютного ринку виконує Міжбанківська валютна біржа. Торги з основних валют (євро, американський долар, німецька марка і російський карбованець) проводяться щодня. Крім того, торгують фунтами стерлінгів Великобританії, австрійськими шилінгами, італійськими лірами, канадськими доларами і деякими іншими валютами в залежності від наявності попиту і пропозиції на них.

Встановлення співвідношення грошових одиниць різних країн на валютних, як і на будь-яких інших ринках, відбувається під впливом двох основних чинників - попиту і пропозиції. Особливістю валютного ринку є те, що як товаром, так і платіжним способом, виступають гроші, тому вказані чинники фактично подвоюються: попит і пропозиція відповідної іноземної валюти і національної валюти.

Валютний ринок, як правило, є регульованим. Національний ринок регулюється центральними банками. При цьому можуть використовуватися два способи. Перший - встановлення валютного коридору, тобто мінімального і максимального рівня обмінного курсу, є по суті напівадміністративним. Другий - участь центрального банку в торгах. При необхідності підтримки курсу національної валюти центральний банк може провести валютну інтервенцію, тобто виставляти на торги додаткову масу іноземної валюти. При необхідності змісту курсу певної іноземної валюти, навпаки, скуповувати її. Крім того, центральний банк, як емісійний центр країни, може впливати на обмінні курси, через регулювання грошової маси національної валюти. Обмеження об'єму національної валюти зменшує її пропозицію в обміні на іноземну, а також сприяє утриманню курсу. Навпаки, емісія грошей веде до розширення пропозиції національної валюти і таким чином до зниження її курсу.

Розглянемо механізм встановлення валютного курсу на валютному ринку на прикладі Української міжбанківської валютної біржі

Учасниками торгів на біржі виступають комерційні банки, які мають відповідну ліцензію, і НБУ.

На торги виставляється іноземна валюта. Попит на її формується на основі заявок банків на купівлю певної валюти. Заявки в свою чергу відображають власні потреби банку і потреби його клієнтів на дану валюту для проведення міжнародних розрахунків. Пропозиція іноземної валюти формується, виходячи з виставлених на продаж сум валюти, які відображають потреби банків і їх клієнтів у національній валюті. Пропозиція по національній валюті відображається в заявках на іноземну валюту, попит - у виставленій на торгах іноземній валюті.

Валютний курс, який формується на валютному ринку, таким чином, відображає урівноваженість попиту і пропозиції. Результат торгів - об'єм купівлі тієї або іншої валюти порівняно з її об'ємом, виставленим на продаж, характеризує задоволення попиту або недостатність пропозиції. При задоволенні попиту на іноземну валюту курс національної валюти залишається стабільним, при недостатності пропозиції - падає, при надмірній пропозиції - зростає. Якраз тут виявляється роль центрального банку. Він з метою підтримки стабільного курсу національної валюти проводить валютну інтервенцію при недостатності пропозиції валюти на ринку, чи скупку валюти при недостатності попиту на її

Політика валютного регулювання кожної країни визначається її економічними інтересами в міжнародній торгівлі. Валютне регулювання характеризує встановлений порядок визначення валютного курсу і його регламентування, здійснення валютних операцій суб'єктами валютного ринку (комерційними і центральними банками, юридичними і фізичними особами), порядок ввезення і вивозу іноземної і національної валюти, порядок проведення міжнародних розрахунків. Основою валютного регулювання є вплив на валютний курс. У більшості випадків кожна країна зацікавлена в стабільності національної валюти, адже це забезпечує стабільність як внутрішньої, так і зовнішньої економічної політики. Однак в певних умовах може повестися політика як на зниження, так і на зростання курсу національної валюти.

Політика зниження рівня курсу національної валюти вигідна в тих умовах, коли в даній країні експорт переважає імпорт. У цьому випадку прибутки підприємств експортерів у національній валюті будуть зростати, оскільки за кожну одиницю валютної виручки підприємство отримає більше національної валюти. Прикладом такої політики у 80-ті роки була постійна девальвація японської йєни відносно до американського долара. Як відомо, в ті часи в сальдо торгового балансу між Японією і США спостерігалася важлива перевага Японії. Оскільки таке відхилення обмінного курсу від реального вело до перерозподілу фінансових ресурсів на користь Японії, США постійно вводили обмеження на ввезення японських товарів.

Політика на зростання курсу національної валюти доцільна в тому випадку, коли переважає імпорт товарів і послуг. У цьому разі витрати імпортерів на закупівлю валюти для оплати постачання в країну будуть знижуватися. Звичайно, при цьому втрачають експортери, оскільки вони отримують менше доходів. Однак перевищення імпорту над експортом веде і до перевищення виграшу імпортерів від завищеного курсу над втратами експортерів.

Необхідність встановлення реальних курсів валют зрештою привело до встановлення системи міжнародного валютного регулювання. Воно складається в прийнятті загальних для всіх країн правил встановлення проведення валютних операцій. В умовах золотовалютного стандарту особливих потреб в такому регулюванні не існувало. Можливість вільно обміняти паперові гроші на золото надавала такій системі достатньої стабільності. Однак відхід від золотовалютного стандарту чітко визначив проблему валютного регулювання. Першою спробою розв'язання цієї проблеми стала Бреттон-Вудська валютна система. Вона була заснована лідерами ведучих країн світу у 1944 р. на конференції в Бреттон-Вудсе. Суть цієї системи перебувала у встановленні стабільних курсів валют, які могли піддаватися незначним коливанням.

Втримувати систему стабільних курсів в умовах нерівномірності розвитку країн було надзвичайно складно. У кінці 60-х - на початку 70-х років виявилися значні коливання курсів валют. У зв'язку з цим у 1976 р. відбулася конференція Міжнародного валютного фонду на Ямайці, яка зафіксувала створення новою - ямайської валютної системи. Суть її перебувала у встановленні ринкового методу визначення валютних курсів. Валютні курси стали «плаваючими», тобто такими, які змінюються під впливом попиту і пропозиції, на відміну від попередніх стабільних. Синхронно встановлювалася система контролю і резервування з метою недопущення різких коливань курсу, яке могло б негативно вплинути на світову економіку.

Нині створені досить надійні міжнародні і національні системи валютного регулювання. Вони дозволяють ефективно контролювати валютні курси. Разом з тим, оскільки курс національної валюти відображає стан економіки країни, вони не переслідують мети утримання валютного курсу будь-якою ціною. Навпаки, це не доцільне і небезпечне. Перевага ринкового механізму в самий раз і складається в тому, що він дає можливість встановити на певну дату курс валюти, максимально наближений до реального. Це в свою чергу ставить на міцну основу міжнародні фінансові відносини.