13.3. Кредитна система як основа ринку грошей

Кредитна система в умовах ринкової економіки виступає ведучою ланкою фінансової системи загалом. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання, а також відіграє важливу роль в діяльності держави і фізичних осіб. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподіл відношення з приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він розділяється на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає взаємовідносини купівлі-продажу між суб'єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов'язанням - векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає рушення грошових потоків, вони мають місце тільки при сплаті заборгованості у встановлені терміни. Виділяються два види векселів - простий і перевідний. Простий вексель відображає двосторонні відносини між платником, що є боржником, і одержувачем коштів, який виступає в ролі кредитора. Перевідний вексель відображає трьохсторонні відносини між боржником, кредитором і одержувачем, тобто він складається в тому випадку, коли заборгованість гаситься не кредитору, а вказаній ним третій особі. Комерційні векселі (існують також фінансові, якими оформляються позикові угоди, в т.ч. казначейські) можуть передаватися від однієї особи до іншої за допомогою передавального написи - індосаменту. Завдяки цьому векселі можуть виконувати роль платіжних коштів.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких представляє кредитну систему. Кредитна система включає банківську систему і сукупність небанківських кредитних установ (квазібанки - майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рушення грошових потоків і функціонування ринку грошей. Квазібанки розділяються на дві групи. Першу складають фінансові інститути банківського профілю з обмеженим довкола банківських операцій (лізингові і факторингові компанії, кредитні союзи і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові) центри. Другу групу складають фінансові інститути небанківського напряму, які містять певні фінансові ресурси та здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).

Основу кредитної системи представляють банки. Банківська система, як правило, є дворівневою. До першого рівня відноситься центральний банк, до другого - комерційні. На центральний банк покладаються дві основні функції-емісія грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулювання грошового обороту і організація діяльності банківської системи - ліцензування банківської діяльності і банківський нагляд. Крім того, центральний банк здійснює кредитування комерційних банків, виступаючи банком банків, і обслуговування уряду (обслуговування державного боргу).

Комерційні банки є головними інститутами банківської системи і грошового ринку. Основними їх функціями є акумуляція тимчасово вільних фінансових ресурсів і здійснення розрахунково-касового обслуговування і кредитування юридичних і фізичних осіб. У залежності від сфери діяльності, яка визначає місце банку на грошовому ринку, комерційні банки розділяються на універсальні і спеціалізовані. Універсальні банки здійснюють всі види банківських операцій для будь-яких клієнтів. Спеціалізовані концентрують свою діяльність на певних напрямах. Виділяються такі напрями спеціалізації: функціональна (ощадні, іпотечна, інвестиційна. інноваційні, клірингові і інші банки), галузева (агропромислові, соціального розвитку, будівельні, енергетичні і інші банки), за клієнтурою (кооперативні, комунальні, страхові, споживчого кредиту і аналогічні банки). По територіальній ознаці виділяють регіональні, міжрегіональні і міжнародні банки.

Комерційні банки виступають, передусім, фінансовими посередниками. У розрахунках між суб'єктами господарювання, фізичними особами і державою вони забезпечують надійність і своєчасність рушення грошових потоків. У торгівлі фінансовими ресурсами банки забезпечують, з одного боку, концентрацію всіх тимчасово вільних коштів, а, з іншого - їх раціональне і ефективне розміщення. Крім того, банки можуть виконувати посередницькі функції в операціях з цінними паперами і довірчі операції.

Розміщення ресурсів комерційного банку характеризується залишками коштів, вкладеннями і резервами. Залишки коштів і резерви призначені для забезпечення надійності функціонування банківської системи. Вкладення ресурсів здійснюється банком з метою отримання прибутку, які характеризують діяльність банку на фінансовому ринку.

Залишки коштів відображаються на кореспондентських рахунках в центральному і інших комерційних, передусім закордонних, банках і в касі. Відкриття кореспондентських рахунків необхідне для здійснення розрахунків (в т.ч. міжнародних) клієнтів банку. Встановлення ліміту залишку цих коштів забезпечує надійність функціонування платіжної системи. Залишок грошової готівки в касі необхідний для здійснення касового обслуговування клієнтів.

Основним напрямом вкладення ресурсів банку є кредитування. Це одна з основних форм торгівлі фінансовими ресурсами, яка сталася в сиву давність і не втратила свого місця на фінансовому ринку досі, хоч також здобули значного розвитку і поширення інші форми торгівлі. Воно засновується на принципах терміновості, платності, поворотності, забезпеченості позик.

Принцип поворотності означає, що фінансові ресурси надаються позичальнику тільки в тимчасове користування. Повернення кредитів забезпечує наявність в країні стабільного позикового фонду, яким можуть почергово користуватися всі суб'єкти фінансових відносин - юридичні і фізичні особи і держава. Неповернення кредитів веде до зменшення позикового фонду, а потім і ресурсного потенціалу фінансової системи. Першочергова задача як банківської системи, так і всіх суб'єктів складається в забезпеченні збереження і примноження кредитних ресурсів.

Принцип терміновості передбачає визначення термінів повернення кредитів. Встановлення цього принципу визначається двома чинниками. По-перше, позиковий фонд має загальнонаціональне, а в окремих випадках, всесвітнє значення. Його колективне призначення забезпечує черговий доступ до фінансових ресурсів всім суб'єктам, які мають відповідні потреби і передумови. По-друге, банки, додаючи кредити, обмежені термінами, на які вони отримали залучені ресурси і які вони також повинні повернути у встановлені терміни. Якщо принцип поворотності забезпечує збереження позикового фонду, то принцип терміновості дає можливість управляти грошовими потоками з метою забезпечення платоспроможності банків і їх клієнтів.

Принцип платності означає встановлення плати у вигляді процентів за користування кредитами. Позиковий процент має, як і будь-яка ціна, задовольняти і банк, забезпечуючи його надійними і достатніми прибутками, і позичальника, який повинен мати досить доходів для виплати процентів. Процентна політика, яка координується центральним банком через встановлення облікової ставки, регулює активність кредитного ринку.

Принцип забезпеченості позик передбачає встановлення форм відшкодування збитків банків (і по суті всієї фінансової системи) у разі неповернення кредитів. Основними формами забезпеченості кредитів є застава, страхування, гарантії і поручительства. Встановлення принципу забезпеченості визначається наявністю істотних ризиків в сфері кредитування. Він підвищує гарантії банків і відповідальність позичальників.

Важливим напрямом розміщення ресурсів комерційного банку є вкладення в цінні папери - акції і облігації державних позик і казначейські векселі. Придбання акцій характеризує участь банків не тільки в фінансовому забезпеченні діяльності підприємств, а в прямому управлінні їх діяльністю. Злиття промислового і фінансового капіталу веде до утворення фінансово-промислових груп. Придбання облігацій і казначейських векселів за своєю суттю є кредитними операціями, які мають тільки організаційні відмінності від звичайного кредитування.

Одним з напрямів вкладення ресурсів комерційного банку є валютний ділінг і факторинг. Валютний ділінг - це операції купівлі-продажу валют, метою яких є отримання прибутку від різниці у валютних курсах на різних валютних ринках. Ці операції можуть бути досить прибутковими. Однак, для їх проведення необхідна значна сума ресурсів, яка б давала можливість на незначних курсових різницях отримувати достатні прибутки. Факторингові операції являють собою переуступку за певну плату підприємством банку своєї дебіторської заборгованості.

Певна частина ресурсів комерційного банку прямує на формування резервних фондів. З одного боку, це звужує кредитний потенціал банку. Однак, з іншої, це забезпечує високі гарантії відшкодування втрат при невиконанні зобов'язань клієнтами банку і виконання банком своїх зобов'язань перед клієнтами. Концентрація фінансових ресурсів в банках здійснюється з метою забезпечення їх постійного кругообороту, а не вилучення з обороту.