Тема: фінансова діяльність суб’єктів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин

1. Характеристика зовнішньоекономічної діяльності та ризиків, котрі існують у процесі її здійснення.

2. Правове забезпечення укладання зовнішньоекономічних угод і доручень. Структура міжнародного господарського контракту.

3. Митне оформлення та оподаткування зовнішньоторговельних операцій.

4. Розрахунки при зовнішньоекономічних операціях.

5. Оподаткування доходів від операцій із розрахунками в іноземній валюті.

1. Зовнішньоекономічна діяльність це діяльність на території України і за її межами суб'єктів підприємництва України та іноземних суб'єктів підприємницької діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними.

До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать:

• вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;

• здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;

• оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;

• визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб’єктами господарської діяльності;

• податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;

• оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;

• управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.

Увага фінансових служб повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики класифікують так: транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування); ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць); платіжні ризики; політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами підприємництва; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).

У розпорядженні фінансистів є інструменти щодо нейтралізації зазначених ризиків. До основних таких інструментів належать страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження. Рівень ризиків суттєво знижується за правильно складеного зовнішньоекономічного контракту.

2. Зовнішньоекономічний договір (контракт) це матеріально оформлена угода двох або більше суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Відповідно до Закону України “Про зовнішньоекономічну діяльність” визначено такий перелік суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності:

• фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни й особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність та дієздатність згідно із законами України і постійно проживають на території України;

• юридичні особи зареєстровані як такі в Україні, котрі мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні й інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в т. ч. юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

• об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно із законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

• структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно із законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

• спільні підприємства за участю суб’єктів підприємництва України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні, які мають постійне місцезнаходження на території України;

• інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Суб’єкти зовнішньоекономічної діяльності здійснюють право на таку діяльність після державної реєстрації їх як учасників зовнішньоекономічної діяльності. Реєстрацію здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики (Міністерство економіки України).

Згідно діючого законодавства усі вище перелічені суб’єкти господарювання мають право на здійснення будь-яких видів зовнішньоекономічної діяльності: фінансової; інвестиційної; операційної.

Відповідно до норм положення “Про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів)” міжнародні господарські контракти поділяють:

за типами: односторонні (одна сторона бере на себе певні обов'язки, а інша приймає права); благодійні (передбачають ситуацію, коли сторона, набуваючи вигоду, її не відшкодовує. Наприклад, спонсорська допомога.); прості (передбачають проведення однієї зовнішньоекономічної операції); складні (передбачають проведення кількох зовнішньо-економічних операцій. Наприклад, предметом складного контракту може бути: імпорт обладнання + надання послуг з монтажу обладнання + післягарантійне обслуговування обладнання + підготовка кадрів); тривалі (передбачають здійснення зовнішньоекономічних операцій протягом тривалого часу (5-10 років); типові (контракти, в яких повною мірою враховано вимоги міжнародного контрактного права. Типи стандартних контрактів: про купівлю-продаж товарів; бартерні операції; агентські операції) та інші;

за видами: купівлі-продажу товарів; імпорту обладнання; технічне обслуговування; виконання робіт з матеріалів замовника (давальницької сировини); іноземні інвестиції; спорудження інвестиційного об’єкта; перевезення (транспортування) вантажу; надання передового досвіду, нових знань (know-how); страхування (вантажу, транспортних засобів, кредитів тощо); факторингу (форма надання короткотермінового кредиту фінансовою установою під експорт товарів)

Основні умови контракту про факторинг: фактор-фірма надає кредит експортеру під експорт товару; експортер надає фактор-фірмі супроводжуючі документи, яка стає власником товару; фактор - фірма надає кредит експортеру у розмірі 70-90% вартості контракту (термін - до 120 дн., процент - 3-5) з умовою, що імпортер проводить 100% розрахунки з фактор-фірмою. Різниця за виключенням відсотків виплачується експортеру після остаточного розрахунку імпортера з фактор-фірмою.

При складанні тексту зовнішньоекономічного контракту використовують відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у винятковій формі Законом України “Про зовнішньоекономічну діяльність” та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний контракт укладають, як правило, суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності або його представник у простій письмовій формі.

Експортні контракти (експорт товарів) пов’язані з продажем товарів українськими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб’єктам господарської діяльності (у т.ч. з оплатою в негрошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів.

Реекспорт означає продаж іноземним суб’єктам господарської діяльності та вивезення за межі України товарів, що були раніше імпортовані на територію нашої країни.

Контракти з імпорту товарів - купівля (у т. ч. з оплатою в негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в іноземних суб’єктів господарської діяльності товарів із ввезенням або без ввезення цих товарів на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Структура міжнародного господарського контракту:

• Преамбула: назва контракту; номер контракту; дата і місце укладання: зазначення повної і скороченої юридичної назви учасників, а також назви документів, якими користувалися контрагенти при складанні контракту.

• Предмет контракту: найменування предмету зовнішньоекономічної операції; загальна характеристика предмету контракту; кількість і якість товару (надають специфікації).

• Базові умови поставки товарів (система "Інкотермс" 2000).

• Ціна та загальна сума контракту: вартість базових умов поставок; валюта ціни контракту; рівень та спосіб фіксації ціни товару; загальна сума контракту.

• Якість товарів: параметри технічного рівня товару; показники якості товару; документи, що підтверджують якість товару (сертифікат якості товару).

• Термін поставки (час поставки товару в погоджений пункт призначення).

• Умови платежу: валюта платежу; курс перерахування валют в національну валюту; види, форми розрахунків за поставлений товар; гарантія платежу.

• Здача та приймання товару: характер здачі та приймання товару (попередня, заключна здача та приймання); місце здачі та приймання товару; термін і спосіб приймання товару за кількістю і якістю.

• Гарантії. Претензії за кількістю і якістю товару: (фіксують умови надання гарантій за кількістю і якістю товарів, що постачаються).

• Пакування і маркування: якість пакування; порядок пакування; розміри пакування; способи оплати пакування; порядок маркування; платежі за маркування.

• Відвантаження товару: обов’язки сторін щодо інформації, яка пов’язана з відвантаженням товару; порядок виконання зазначених зобов’язань.

• Економічні санкції (відшкодування збитків стороною контракту, котра їх завдала):

• Страхування: обов'язки продавця та покупця зі страхування вантажу; тривалість, страхові Гарантії; обсяг страхової гарантії; умови страхування.

• Арбітраж: визначення Міжнародного комерційного арбітражного суду (МКАС), до якого у разі необхідності звертаються сторони; перелік документів, які сторони зобов’язані надати МКАС; визнання того, що рішення МКАС є обов’язковим і виконується сторонами; рішення МКАС не є обов’язковими для 3-х сторін з якими сторони контракту мають господарські стосунки.

• Форс-мажорні обставини (обставини нездоланної дії): пожежі; урагани; землетруси; повені (крім сезонних); замерзання моря; епідемії; військові дії; катаклізми; блокади (економічні); заходи уряду (ембарго, валютні обмеження); страйки.

• Додаткові умови.

Реєстрацію (облік) контрактів здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики, а також уповноважені ним органи - управління зовнішніх зв’язків, туризму і торгівлі облдержадміністрацій.

Здійснення експортно-імпортних операцій регулює держава. Квоти (контингенти) товарів держава встановлює у випадках: коли є потреба у встановленні обсягів (критичних) певних категорій товарів із визначенням групи країн, куди товари експортують або з яких їх імпортують; індивідуальних обсягів певних категорій товарів (товару) з визначенням конкретної країни, куди товар (товари) експортують або з якої його імпортують; граничних обсягів імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антидемпінгового (спеціального) розслідування; граничного обсягу імпорту в Україну певного товару (товарів), що є об'єктом антисубсидиційного розслідування та/або компенсаційних заходів.

Ліцензування зовнішньоекономічних операцій визначають як комплекс дій органу виконавчої влади з надання дозволу на здійснення суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності експорту (імпорту) товарів. Експорт (імпорт) товарів ліцензують автоматично (товари, щодо яких не встановлюються квоти) або неавтоматично (товари, щодо яких встановлюються квоти).

Ліцензування імпорту товарів запроваджують в Україні у випадках: різкого погіршення стану платіжного балансу та зовнішніх платежів; необхідності забезпечення захисту життя, здоров’я людини, тварин або рослин, навколишнього природного середовища, громадської моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення; захисту прав інтелектуальної власності; вимог державної безпеки; імпорту дорогоцінних металів, крім банківських металів; необхідності застосування заходів захисту вітчизняного товаровиробника; необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав; гарантування виконання міжнародних договорів України.

Законодавством України заборонено одночасне застосування щодо одного й того ж товару режиму ліцензування і квотування експорту, за винятком випадків встановлення режиму ліцензування та квотування як заходу у відповідь на дискримінаційні дії інших держав.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у т. ч. встановлення квот (кількісних або інших обмежень), приймає Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади з питань економічної політики.

Зовнішньоекономічну діяльність можна здійснювати використовуючи інші форми торгівлі між резидентами і нерезидентами: товарообмінні операції; промислову кооперацію; угоди консигнації або транзиту товарів.

Зовнішньоекономічні операції здійснюють у межах складених контрактів з експорту чи імпорту (транзиту) товарів. При виконанні означених операцій і здійсненні розрахунків із зарубіжними партнерами застосовують контрактні (зовнішньоторговельні) ціни (тарифи), що формуються відповідно до цін і умов світового ринку.

При виконанні зовнішньоекономічних операцій з метою продажу експортної продукції підприємства дотримуються базових умов, за якими укладають контракти між сторонами і визначають обов'язки продавця і покупця, розподіл транспортних видатків, а також відповідальність сторін на виконання контракту.

Базові умови “ІНКОТЕРМС” у редакції 2000 р. і які трапляються на практиці.

EXW (Ех-works) - франко-завод… (з підприємства, складу і т. д.)

Відповідно до цієї умови:

а) продавець зобов’язаний надати товар на своєму підприємстві у розпорядження покупця, за свій рахунок підготувати товар, додавши документи, що підтверджують його відповідність умовам контракту, повідомити покупця про готовність товару до відвантаження й оформити комплект документів, необхідних для вивозу товарів із країни, на прохання покупця і за його рахунок продавець може посприяти в отриманні додаткових документів, необхідних для ввозу товару в імпортовану країну;

б) імпортер (покупець) зобов’язаний укласти угоду з перевізниками товару й оплатити його перевезення від підприємства продавця до пункту призначення, включаючи навантаження, отримати експортні ліцензії, виконати і оплатити митні процедури, а також податки і збори, оплатити товар продавцеві за відпускними цінами, нести всі ризики випадкового псування і загибелі товару від моменту надання його продавцем (експортером) на складі.

FOB (Free on Board) - франко-борт. Купівля-продаж товару на цій умові зобов’язує продавця за рахунок своїх засобів та коштів доставити і завантажити товар на борт судна. Умова FOB передбачає відповідальність продавця за стан товару, ушкодження і втрати до моменту його доставки на борт судна. У цьому випадку в ціну реалізації включають безпосередньо ціну товару, а також транспортні та інші витрати, пов’язані з доставкою його на борт судна. У практиці міжнародної торгівлі умови і ціни FOB застосовуються при експорті багатьох видів промислової продукції та готових виробів.

FAS (Free Alongside Ship) - франко вздовж борту судна. Цією умовою на продавця покладено обов’язки розмістити товар уздовж борту судна на набережній у зазначеному порту. Ціну товару визначають, враховуючи витрати продавця на виконання його обов'язків. Структура міжнародного господарського контракту.

СIF (Cost, Insurance and Freight) - вартість, страхування, фрахт. При постачанні товару на умові CIF у реалізаційну ціну товару, зазначену в контракті, включають безпосередньо ціну самого товару, витрати на страхування, фрахт і витрати на його транспортування до порту призначення з оплатою зборів, податків і мита, пов’язаних із вивозом товару.

СІР (Carrage and Insurance paid to) - фрахт-перевізна плата і страхування оплачені до ... (назва пункту призначення). Ця умова є аналогічною попередній з тим доповненням, що продавець має забезпечити транспортне страхування від ризиків загибелі або випадкового псування товару під час перевезення. Тоді ціна товару збільшується на розмір страхового внеску.

CFR (Cost and Freight) - вартість і фрахт. Ця умова, на відміну від попередніх, не включає витрати продавця зі страхування. Всі витрати з моменту переходу товару через поруччя судна оплачує покупець понад ціну, зазначену в контракті.

DAF (Delivered at Fruntier) - доставка до кордону... (назва місця постачання). Відповідно до цієї умови, зобов’язання продавця закінчуються перед митним кордоном країни-імпортера. У ціну товару входять усі витрати продавця, включаючи його витрати на виготовлення товару і прибуток, доставку у встановлені терміни на прикордонний пункт країни-імпортера, передачу пакета документів, включаючи транспортні витрати, оплату митних процедур та всіх витрат до передачі товару покупцю.

DDP (Delivered Duty Paid) - поставка ... (назва місця призначення в країні ввезення) з оплатою мита. Якщо умови EXW, означає мінімальні обов'язки продавця, то DDP - максимальні, а саме: витрати з доставки товару до місця, що визначив покупець; отримання ліцензій на експорт й імпорт товарів; виконання митних процедур з обох сторін кордону й оплати мита; оплати ризику випадкового псування і загибелі товару під час доставки його до пункту призначення.

Усі витрати продавця включають у ціну товару, що відшкодовує покупець. DDU (Delivered Duty Unpaid) - поставка .. (назва місця призначення у країні ввезення) без оплати мита. Усі витрати продавця, зазначені у попередній умові, за винятком мита, включають у ціну товару за контрактом.

3. Митне регулювання це регулювання питань, пов’язаних із встановленням мит та митних зборів, процедурами митного контролю, організацією діяльності органів митного контролю України. Митні правила передбачають декларування товарів, сплату мита і митних зборів, проходження митного контролю тощо.

Переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів підлягає митному оформленню. Суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності у разі необхідності здійснювати митне оформлення будь-яких вантажів до моменту здійснення такого оформлення повинен звернутись до митного органу (вантажного відділу або митного поста) за місцем своєї державної реєстрації і стати на облік. Відсутність облікової картки суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності є підставою для відмови у митному оформленні вантажів.

Порядок митного оформлення товарів працівниками митних органів такий:

• Перевіряється наявність усіх документів, необхідних для митного оформлення товарів.

• Перевіряється відповідність заповнення декларації вимогам, передбаченим у чинних нормативних актах, що регулюють порядок заповнення вантажної митної декларації.

• Перевіряється правильність нарахування і сплати митних платежів і податків.

• При перевірці правильності заповнення декларації використовуються відомості, що містяться в супровідних, транспортних, комерційних та інших документах, а також результати митного огляду.

• По закінченні митного оформлення митний орган реєструє декларацію та додаткові аркуші і присвоює їй відповідний номер, який проставляється в декларації.

• За результатами митного оформлення працівник митного органу проставляє штамп у декларації і засвідчує її особистою номерною печаткою.

Митне оформлення відбувається після декларування товарів і майна та їх пред’явлення декларантом або транспортною організацією до митного оформлення. Декларування товарів підприємствами здійснюється самостійно або на договірній основі через організації, визнані митницями як декларанти.

Для митного оформлення товарів необхідні такі документи: декларація; належним чином посвідчені копії ліцензій; дозволи інших державних органів, якщо товари підлягають контролю цих органів; зовнішньоекономічні контракти; документи, що підтверджують внесення відповідних митних платежів; супровідні документи (транспортні накладні, рахунки-фактури тощо); інші документи, зазначені в декларації.

Основним документом для декларування є вантажна митна декларація, яку складають за заявою встановленої форми, що містить відомості про товари та інші предмети і транспортні засоби й мету їх переміщення через митний кордон України або про зміну митного режиму щодо цих товарів, а також інформацію, потрібну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування митних платежів.

Основою нарахування податків і платежів, які сплачуються в процесі митного оформлення вантажів, є: при нарахуванні митних зборів - загальна митна вартість товару; при нарахуванні мита - митна вартість товару чи кількість товару (залежно від виду основи для нарахування мита); при нарахуванні акцизного збору - митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів і мита або кількості товару (залежно від методу нарахування акцизного збору); при нарахуванні податку на додану вартість - митна вартість товару з урахуванням сум митних зборів, мита та акцизного збору.

Єдиним митним тарифом передбачено застосування таких видів мита: адвалорне (у відсотках до митної вартості товарів); специфічне (у грошовому розмірі на одиницю товарів); комбіноване (поєднання згаданих вид мита). Митні збори, які нараховують за вантажною митною декларацією, справляють при кожному здійсненні митного оформлення товарів та інших предметів за вантажною митною декларацією.

До митних зборів, що нараховують за вантажною митною декларацією, належать такі їх види: за митне оформлення товарів та інших предметів; за митне оформлення тимчасово ввезеного (вивезеного) майна під зобов’язання про його зворотне вивезення (ввезення); за митне оформлення товарів у разі ввезення на митний ліцензійний склад; за митне оформлення товарів у разі транзиту; за перебування товарів та інших предметів під митним контролем; за митне оформлення товарів та інших предметів у зонах митного контролю на територіях і в приміщеннях підприємств, що зберігають такі товари та інші предмети, чи поза робочим часом, установленим для митниці.

Єдиний збір справляють із транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників у пунктах пропуску через державний кордон України, які перетинають державний кордон, за здійснення у пунктах пропуску відповідно до законодавства митного (у разі транзиту вантажу й транспортного засобу), санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю вантажу і транспортного засобу, за проїзд транспортного засобу автомобільними дорогами та за проїзд автомобільного транспортного засобу з перевищенням встановлених загальної маси, осьових навантажень та (або) габаритних параметрів.

Єдиний збір справляють одноразово незалежно від режиму переміщення (ввезення, транзит), виду, місткості або загальної маси транспортних засобів за єдиним платіжним документом.

Отже, у митну вартість товару включають: ціну товару, зазначену в рахунку-фактурі; всі фактичні витрати, не включені в рахунок фактуру: митні збори; транспортування; навантаження, розвантаження, перевантаження; страхування до пункту перетину кордону України; комісійні та брокерські (крім плати митним брокерам): плату за використання об’єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів і яку має оплатити імпортер чи експортер прямо чи побічно виконуючи умови їх перевезення чи вивезення.

Об’єктом оподаткування податком на додану вартість є митна вартість товарів, що імпортують на територію України, з урахуванням сум мита та митних зборів, а щодо товарів, на які законами України встановлено акцизний збір, - і сум акцизного збору.

Об’єктом оподаткування акцизним збором товарів є кількісні показники, а при застосуванні ставки акцизного збору у відсотках - митна вартість таких товарів з урахуванням мита, митних й акцизного зборів.

Суму акцизного збору обчислюють за формулами, де Са- сума акцизного збору; В - митна вартість; З - митні збори; М - мито; А- ставка акцизного збору:

а) на товари, що не підлягають обкладенню митом:

Са = (В + З) х А/(100 - А)

б) на товари, що підлягають обкладенню митом:

Са = (В + З + М) х А/100 - А)

Сума ПДВ обчислюється за такими формулами:

а) на товари, що обкладаються митом та акцизним збором:

Спдв = (В + См + Са) *П / 100;

б) на товари, що обкладаються тільки митом:

Спдв = (В + См)*П / 100;

в) на товари, що обкладаються тільки акцизним збором:

Спдв = (В + Са)*П / 100;

г)на інші товари, що не підлягають обкладенню митом та акцизним збором:

Спдв = В*П / 100,

де Спдв - сума ПДВ; В - договірна (контрактна) вартість, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації; См - сума мита (увізне, спеціальне, антидемпінгове, компенсаційне, сезонне); Са - сума акцизного збору; П - ставка ПДВ (20%).

При нарахуванні ПДВ, що підлягає сплаті, до бази оподаткування ПДВ не включається сума мита та/або акцизного збору, яка не підлягає сплаті (нараховується умовно) унаслідок застосування податкових пільг або інших передбачених законодавством звільнень від сплати.

Якщо ПДВ нараховується умовно, то до бази оподаткування ПДВ включається сума мита та/або акцизного збору (у тому числі така, що не підлягає сплаті (нараховується умовно) унаслідок застосування податкових пільг або інших передбачених законодавством звільнень від сплати).

Митне оформлення здійснюють при переміщенні вантажів і транспорту через митний кордон. Для такого оформлення суб’єкт зовнішньоекономічної діяльності звертається до митного органу (вантажного відділу або митного поста) за місцем державної реєстрації з проханням стати на облік.

Взяття на облік суб’єкта підприємництва передбачає наявність облікової картки за встановленою формою, реквізитів юридичної особи, статутних документів та документів про його реєстрацію суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності.

Для підтвердження заявленої митної вартості можна використовувати як допоміжний матеріал: висновки організацій, уповноважених Держмитслужбою на проведення цінової експертизи; прайс-листи виробника та продавця товару; відповідну бухгалтерську документацію; калькуляцію фірми - виробника товару (в разі згоди фірми надати її покупцеві); інші матеріали, що можуть бути використані для підтвердження митної вартості товарів, заявлених у вантажній митній декларації.

Переміщення вантажів через митний кордон засвідчують вантажною митною декларацією; CMR (міжнародною транспортною накладною), товаросупровідними документами на вантаж (у т. ч. тих, що підтверджують вартість та кількість вантажу, вантажні маніфести, інвойси) із відтиском на них штампа “Під митним контролем” і виписаною провізною відомістю у митницю повного митного контролю з відтиском штампа “Під митним контролем” і особистої печатки інспектора митниці на кордоні.

Штамп “:Під митним контролем” є застережно-заборонним: означає, що вантаж або транспортний засіб взято під митний контроль, і будь-яке розпорядження ним (переміщення, перевезення, навантаження, розвантаження та ін.) без дозволу митниці заборонено.

У практиці зовнішньоекономічної діяльності використовують такі основні способи розрахунків: попередня оплата (авансовий платіж), документарний акредитив, документарне інкасо, платежі за відкритими рахунками.

Найуживанішими формами розрахунків для експортерів товарів є: авансовий платіж, безвідзивний документарний акредитив, документарне інкасо (з гарантією). Для імпортерів - платіж після отримання товарів, документарне інкасо, документарний акредитив.

Застосування акредитиву потребує зазначення у контракті:

• Вказівки на те, що платежі за товари здійснюють із безвідзивного акредитиву, відкритого за дорученням покупця на користь продавця - кореспондентом уповноваженого банку та завізованого останнім.

• Посилання на те, що акредитив відкривають відповідно до Уніфікованих правил і звичаїв для документарних акредитивів.

• Терміни відкриття акредитиву після дати повідомлення про підготовку товару до відвантаження.

• Порядок відмови у відвантаженні товару, якщо воно відбулося з вини покупця або його банку (затримання відкриття акредитиву). Перелік документів, проти яких здійснюватимуть платежі шляхом інкасо: комерційні рахунки; чисті бортові коносаментів або дублікати CMR (міжнародної накладної), що містить найменування одержувача вантажу, позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу;страхові поліси, сертифікати та інші документ.

• Терміни подання відповідних документів продавцем до уповноваженого банку.

• Вказівка на те, який учасник контракту сплачуватиме банківські витрати пов'язані з відкриттям, авізуванням, підтвердженням, продовженням терміну, змінами умов та виконання акредитиву.

Документарне інкасо (експортний контракт). За такої форми розрахунків банк бере зобов'язання з отримання належної експортерові суми проти передачі документів за заздалегідь узгодженим переліком. Водночас продавець спрямовує всі необхідні для отримання товару документи разом з інкасовим дорученням своєму банку, який передає їх інкасуючому (уповноваженому) банку.

При застосуванні документарного інкасо у контракті зазначають:

• Перелік документів, проти яких здійснюватимуть платежі шляхом інкасо комерційні рахунки, чисті бортові коносаментів або дублікати CMR (міжнародної накладної), що містить найменування отримувача вантажу, - позначку про сплату фрахту і позначку перевізника про відправлення вантажу, страхові поліси, сертифікати та Інші документи.

• Відповідність форми розрахунків вимогам Уніфікованим правилам з інкасо.

• Суму платежу покупець має переказати у повній відповідності з платіжними інструкціями, викладеними в інкасовому дорученні.

• Вказівка на те, який учасник контракту сплачуватиме банківські витрати, пов'язані з виставленням та сплатою інкасо.

• Санкції у разі затримки платежу за інкасо з боку покупця. Покупець не може отримати належні документи на товари, не сплативши суму, зазначену в інкасовому дорученні, чи не акцептувавши вексель.

Документарне інкасо (імпортний контракт). У цьому випадку в контракті зазначають, що платежі здійснюють у конкретний термін (фіксують кількість днів) після отримання документів уповноваженим банком. Якщо вручають документи проти акцептування векселя, то імпортер одержує товар до моменту здійснення платежів.

4. Операції з розрахунками в іноземній валюті оподатковують відповідно до норм Закону України “Про оподаткування прибутку”. Доходи, отримані (нараховані) суб’єктом підприємництва в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, перераховують у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату отримання (нарахування) таких доходів.

Суб'єкт підприємництва самостійно обирає метод оцінки балансової вартості іноземної валюти за середньозваженою вартістю або ідентифікованою вартістю. Отримані доходи в іноземній валюті (балансова вартість валюти) не підлягають перерахуванню у зв'язку зі зміною обмінного курсу гривні протягом звітного періоду.

Витрати, які поніс (нарахував) суб’єкт підприємництва, в іноземній валюті протягом звітного періоду в зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість котрих відносять до валових витрат, визначають у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти.

На відміну від експортера, для імпортера розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма. Імпортер під час укладання договору (контракту) повинен добиватися здійснення розрахунків у формі інкасо з платежем у конкретний термін (із зазначенням фіксованої кількості днів) після одержання документів уповноваженим банком або вручення документів проти акцептування векселя. В останньому випадку імпортер одержує товар до здійснення платежів: необхідні для розрахунків фінансові ресурси він може отримати оперативно, реалізувавши імпортований товар. Однак в експортера виникає додатковий ризик неплатежу, для зменшення якого він може вимагати, щоб відповідний вексель був авальований інкасуючим або іншим першокласним банком. Завдяки цьому підвищується гарантія здійснення платежів та виникає можливість вдатися до форфейтингу.

Форфейтинг - це спосіб фінансування (кредитування) зовнішньоекономічних операцій, який полягає в купівлі в експортера експортних вимог форфейтером (комерційним банком чи спеціалізованою компанією) з виключенням права регресу (зворотної вимоги). Експортеру виплачується залишкова сума експортної вимоги за мінусом суми дисконту. Форфейтинг має багато спільного з «експортним факторингом». Однак факторинг вважається короткостроковим інструментом фінансування, а строк форфетування становить здебільшого від 180 днів до 5 років, тобто форфейтинг можна трактувати як середньо- та довгостроковий спосіб кредитування зовнішньоекономічних операцій.

На практиці форфейтинг як вид кредитування зовнішньоекономічних операцій може здійснюватися у формі викупу в експортера векселів та інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Форфейтинг, як правило, здійснюється за участю банківської установи і розглядається як одна з форм трансформації комерційного кредиту в банківський.

Схема здійснення операції форфейтингу може мати такий вигляд:

1. Укладення зовнішньоекономічного контракту, яким передбачено надання комерційного кредиту.

2. Поставка товарів.

3. В експортера виникає дебіторська заборгованість за експортним контрактом, яка може бути забезпечена авальованим векселем, банківською гарантією тощо.

4. Укладання договору форфейтингу, яким передбачено продаж (уступку) вимог форфейтеру.

5. Імпортер (боржник) і гарант підтверджують свою згоду сплатити борг на користь форфейтера.

6. Переоформлення дебіторської заборгованості на користь форфейтера з одночасною виплатою суми боргу (за мінусом суми дисконту) на користь експортера.

7. З настанням строків розрахунків імпортер сплачує суму боргу на користь форфейтера.

Продавцем вимог при форфейтингу може бути підприємство, яке виконало зобов’язання за контрактом і прагне рефінансувати дебіторську заборгованість. Предметом форфейтингу є здебільшого забезпечені вимоги, боржниками за якими є імпортери, що знаходяться в країнах з високим кредитним рейтингом. Як забезпечення виконання зазначених вимог можуть використовуватися банківські чи державні гарантії.

Договори форфейтування укладаються переважно в доларах США, євро, швейцарських франках. Враховуючи обмеження щодо строків розрахунків в іноземній валюті, які діють в Україні, обмежуються і можливості стимулювання експорту на основі надання комерційних позичок, а отже, звужуються рамки використання форфейтингу.

До основних переваг форфейтингу для експортера можна віднести такі: зменшення кредитного ризику; мінімізація валютних ризиків; мінімізація ризику зміни процентних ставок; поліпшення ліквідності (платоспроможності).

На відміну від операції факторингу, вартість якої визначається за методикою контокорентного кредитування, вартість форфейтування включає комісійну винагороду та дисконт. Причому метод дисконтування застосовується не лише щодо вимог, оформлених векселем, а й стосовно інших боргів. Ставка дисконтування залежить від багатьох факторів: кредитоспроможності боржника, наявного кредитного забезпечення, строків погашення боргових зобов’язань, попиту та пропозиції на ринку форфейтингових послуг, середніх ставок на кредитному ринку.

Для визначення доцільності форфейтингу слід порівняти його вартість з вартістю альтернативних інструментів фінансування. При цьому здебільшого використовують метод ефективної ставки процента. За грамотної організації фінансової роботи на підприємстві фінансисти завчасно прогнозують можливість розрахунків за допомогою форфейтингу, оцінюють вартість певних послуг і включають відповідні затрати в ціну експортованих товарів.

При оподаткуванні доходів суб’єкта підприємництва у сфері зовнішньоекономічної діяльності варто враховувати, що:

по-перше, у випадку купівлі іноземної валюти за гривні валові витрати або валові доходи суб’єкта підприємництва (платника податку) не змінюються. Сума гривень, яку сплачує платник податку в зв’язку з такою купівлею (без урахування комісійних або вартості інших послуг осіб, котрі здійснюють конверсійні (обмінні) операції за дорученням платника податку), вважають балансовою вартістю такої іноземної валюти;

по-друге, у випадку купівлі однієї іноземної валюти за іншу іноземну валюту балансову вартість придбаної іноземної валюти визначають на рівні балансової вартості іноземної валюти, що була продана;

по-третє, у випадку продажу іноземної валюти за гривні валові доходи суб’єкта підприємництва (платника податку) збільшуються на суму гривень, отриманих від покупця у зв’язку з таким продажем, а валові витрати збільшуються на суму балансової вартості такої іноземної валюти.

Особливу увагу варто приділяти балансовій вартості заборгованості, основна сума якої (без відсотків, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті. Таку суму заборгованості належить перераховувати у гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату й оприбуткування.

У випадку продажу (погашення) такої заборгованості (й частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду й балансову вартість теж визначають шляхом перерахунку й (частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Непогашену протягом звітного періоду заборгованість, виражену в іноземній валюті, визнають умовно проданою (погашеною) в останній день звітного періоду за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на такий день. При цьому балансову вартість такої заборгованості у наступному звітному періоді визначають на підставі згаданого перерахунку.

Якщо суб’єкт підприємництва продав (або її погашено) заборгованість (й частину), він зобов’язаний визнати прибуток або збиток від такої операції, що розраховують як різницю між балансовою вартістю такої заборгованості (її частини) на початок звітного періоду чи на дату й оприбуткування (виникнення), залежно від того, яка подія сталася пізніше, і балансовою вартістю заборгованості (й частини) на дату продажу (погашення).

При цьому прибуток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові доходи платника податку - кредитора та валові витрати платника податку - дебітора, а збиток, отриманий внаслідок такого перерахунку, збільшує валові витрати платника податку - кредитора і валові доходи платника податку - дебітора податкового періоду, протягом якого відбувся такий продаж (погашення).

Аналогічно підходять до перерахунку балансової вартості іноземної валюти, отриманої як аванс або виручка чи в результаті будь-яких інших операцій (включаючи прямі чи портфельні інвестиції), які обліковують на банківських рахунках платника податку або у його касі на дату закінчення звітного періоду.

У цьому випадку під терміном “заборгованість” розуміють основну суму (непогашену частину основної суми) фінансового кредиту, депозиту (вкладу), суму відсотків, нарахованих на таку основну суму фінансового кредиту, депозиту (вкладу), термін оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду, вартість (непогашену частину) об’єкта фінансового лізингу, платежі за такий об’єкт фінансового лізингу, термін оплати яких минув на дату закінчення звітного періоду, балансову вартість цінних паперів, що засвідчують відносини боргу, а також товарних чи фондових деривативів.