Тема: оцінювання вартості суб’єктів підприємництва

1. Вартість підприємства. Визначення вартості підприємства. Проблеми адекватної оцінки вартості суб’єкта підприємництва.

2. Правове та організаційне забезпечення оцінки майна в Україні.

3. Методичні підходи, котрі використовуються для експертної оцінки вартості підприємства.

1. Вартість підприємства - аналітичний показник, що являє собою оцінку вартості підприємства з урахуванням всіх джерел фінансування: боргових зобов’язань, привілейованих акцій, частки участі зовнішніх власників в акціонерному капіталі дочірніх підприємств і звичайних акцій компанії.

Вартість підприємства = Вартість всіх звичайних акцій підприємства (розрахована за ринковою вартістю) + вартість боргових зобов’язань (розрахована за ринковою вартістю) + вартість участі зовнішніх власників в акціонерному капіталі дочірніх підприємств (розрахована за ринковою вартістю) + вартість всіх привілейованих акцій підприємства (розрахована за ринковою вартістю) — грошові кошти і їх еквіваленти

Вартість підприємства (бізнесу) - це вартість діючого підприємства або вартість усіх корпоративних прав (акціонерного капіталу) у діловому підприємництві.

У першому випадку йдеться про вартість, що може бути створена в результаті функціонування підприємства, тобто встановлення вартості цілісного майнового комплексу (ЦМК).

У другому - про вартість капіталу (акціонерного), який є в розпорядженні підприємства. Це поняття характеризує ціну залучення підприємством фінансових (інвестиційних) ресурсів, тобто йдеться про розрахунок вартості капіталу підприємства на основі моделі середньозваженої вартості капіталу.

Високий науково-практичний інтерес оцінювання ринкової вартості підприємства і бізнесу, а також дольової участі в ньому має місце в наступних ситуаціях: при проведенні операцій купівлі - продажу об’єктів на вторинному ринку; в процесі приватизації державних підприємств; при визначенні об’єктів як застави банківським установам; при реорганізації господарських одиниць (злиття, поглинання та реструктуризації); при страхуванні бізнесу; при здійсненні емісії акцій товариством (з метою обґрунтування вартості розміщення акцій); при розподілі майна; при призупиненні господарської діяльності чи ліквідації підприємства; при обґрунтуванні доцільності здійснення інвестиційних проектів по реконструкції діючих підприємств, а також при створенні нових компаній; в процесі пошуку потенційного інвестора з метою представлення привабливості оцінюваного бізнесу.

В західній економічній літературі, на думку вчених, для отримання найбільш достовірних результатів в умовах ринкової економіки при оцінюванні функціонуючого підприємства потрібно використовувати метод оцінки вартості бізнесу як суми вартостей відповідних бізнес-ліній чи бізнес одиниць з додаванням ринкової вартості ”нефункціонуючих” у цих бізнес-лініях чи бізнес-одиницях активів.

Однак, в умовах ринку законним є існування двох підходів до оцінки вартості підприємства, які виступають як взаємодоповнюючі, а саме: підхід до оцінки вартості підприємства на основі власності підприємства; підхід до оцінки вартості підприємства як загальної вартості бізнес-ліній чи бізнес-одиниць.

Можливості детермінації оцінок певних об’єктів визначає вибір певних методичних підходів: метод накопичення активів; метод компанії аналога; метод дисконтування грошових потоків; метод капіталізації.

Найбільш поширеними є метод дисконтування грошових потоків і капіталізації, причому метод дисконтування грошових потоків можна застосовувати, на думку спеціалістів, до ризикованого (венчурного підприємства) з непередбачуваними і нестабільними майбутніми грошовими потоками, в якому може бути виділена будь-яка бізнес-лінія, що реалізує інвестиційний проект. Застосовуючи метод дисконтування грошового потоку, можна оперувати в розрахунках або так званим “грошовим потоком для власного капіталу”, або “безборговим грошовим потоком” .

При виборі вищерозглянутих методів оцінки функціонуючого бізнесу відкритими залишаються наступні питання:

• наскільки аргументованим є сам вибір методу при відсутності відповідного маркетингового забезпечення оцінюваних перспектив бізнесу;

• наскільки обґрунтованою є оцінка високодиверсифікованого бізнесу без визначення просторово-часових меж і потреб майбутніх цільових ринків;

• як оцінити вплив розвитку логістичного управління на фінанси підприємства і динаміку вартості бізнесу;

• наскільки розвиток ключових компетенцій власної фірми та її ділових партнерів визначатимуть комерційний успіх бізнесу в перспективі та пов’язані з ним фактори ризику, що враховуються в процесі дисконтування грошових потоків;

• наскільки фактори, що відображають вигідну маркетингову географію бізнесу, диференціюють вартісну оцінку майбутнього бізнесу.

Вартість підприємства не є категорією, яку можна оцінити на короткому проміжку часу, оскільки вартість капіталів відображає очікуваний інвесторами рівень рентабельності залучених капіталів

Три групи основних методів оцінки вартості підприємства. По-перше, це майнові (балансові, витратні) методи, які базуються на визначенні чистої вартості майна за даними бухгалтерського обліку.

На майновий підхід спирається будь-який власник, що намагається підключити логіку до процесу оцінки вартості свого бізнесу. Крім того, цей методичний підхід до оцінки вартості підприємств є основним в умовах економічної трансформації. Він покладений в основу методики оцінки майна, що приватизується.

Основна формула розрахунку вартості бізнесу для витратного підходу: „Власний капітал = Активи – Зобов’язання”. Вважається, що такий підхід дає найнижчу, песимістичну оцінку бізнесу. Хоча зустрічаються і такі ситуації, коли використання витратного підходу дає найточнішу оцінку.

За умови використання майнового підходу перелік факторів складається зі всіх активів, що є у розпорядженні підприємства, та створених ним зобов’язань. В число пріоритетних з погляду менеджменту факторів повинні потрапити ті активи і зобов’язання, які найбільш істотно можуть вплинути на підсумкову вартість підприємства.

Ряд складнощів у використанні майнового підходу в управлінні вартістю підприємства пов’язаний з тим, що необхідно знати вартості як стандартних, так і нестандартних активів і зобов’язань. До числа стандартних з повним правом можна зарахувати такі активи, як нерухомість, транспорт, товарно-матеріальні цінності, акції, облігації. У свою чергу нестандартні активи і зобов’язання – це капітальні вкладення, оренда, лізинг, кредити. Присутність в балансі підприємства нестандартних активів і зобов’язань в значній мірі ускладнює застосування майнового підходу до управління вартістю, що, проте, не робить його менш результативним при вирішенні задачі приросту вартості підприємства для власників.

Найбільш надійним та точним, але і трудомістким за думкою більшості експертів, є прибутковий (доходний) підхід до оцінки вартості бізнесу. Такий підхід містить цілу групу схожих між собою методів і моделей оцінювання і пов’язаний з дисконтуванням майбутньої вигоди (дивідендів, прибутку, грошових потоків і т.і.). Основний метод, що застосовується в межах цього підходу – дисконтованих грошових потоків – базується на постулатах сучасної фінансової теорії. Логічним обґрунтуванням цього є умова: потенційний покупець не заплатить за бізнес більшу суму, ніж поточна вартість майбутніх доходів компанії. Для її визначення використовується дисконтування за нормою доходності, яка відображає притаманні бізнесу ризики.

Вважається, що очікувані вигоди (дивіденди, прибуток, грошові потоки і т.і.) в кожному періоді, вартість підприємства, що прогнозується на кінець періоду, та необхідна для компенсації ризиків бізнесу доходність (ставка дисконтування) повною мірою відповідають визначенню фактора вартості. Крім того, за умови використання прибуткового підходу як фактори можна розглядати: тривалість періоду отримання можливого доходу, ступінь і вид ризиків, що супроводжують даний процес. На наступних рівнях ієрархії такими факторами є технології, якість і стан факторів виробництва, система внутрішньогосподарського управління тощо.

Втім, використання на практиці методів прибуткового підходу в Україні пов’язано з рядом обмежень та труднощів. Це пояснюється такими характеристиками перехідної економіки: неліквідний фондовий ринок, нестійка національна валюта, постійно змінна облікова ставка НБУ, що часто помилково приймається за безризикову, інформаційна непрозорість емітентів, зміни в бухгалтерській звітності і т.і.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки бізнесу не має собі рівних, що пояснюється його простотою на перший погляд. Він передбачає, що цінність активів визначається тим, за скільки вони можуть бути продані за наявності детально сформованого фінансового ринку, стан розвитку якого в Україні сьогодні не відповідає цьому визначенню.

Можливість та необхідність використання методів даного підходу виникне в процесі подальшого розвитку ринкової економіки, з появою достатньої кількості біржових структур, укладанням великої кількості операцій з цінними паперами, і, як наслідок, виникненням реальних котирувань фондових інструментів.

За умови використання порівняльного підходу головними факторами є механізм ціноутворення фондового ринку та співвідношення попиту і пропозиції на ринку бізнесу.

Таким чином, використання наведених підходів дозволяє сформувати систему факторів вартості на рівні підприємства За оцінками фахівців реальна вартість підприємства знаходиться в інтервалі між мінімальним та максимальним значеннями, отриманими з використанням методів різних підходів. Тому в систему факторів вартості пропонується включати основні фактори всіх трьох підходів (майнового, прибуткового та порівняльного).

Як свідчить досвід розвинутих країн, оцінювання вартості підприємства та його майна є складовим елементом обґрунтування корпоративної стратегії підприємства (зокрема, її фінансової складової) та формування передумов збереження конкурентоспроможності підприємства у короткостроковому та довгостроковому періодах.

Для вітчизняної фінансової практики оцінка вартості підприємства є порівняно новим інструментом. Цим пояснюється недостатній рівень висвітлення проблемних питань її організації у науково-практичній літературі та врегулювання відповідних аспектів на законодавчому та нормативно-правовому рівні. Одна з основних проблем адекватної оцінки вартості суб’єкта підприємництва пов’язана з низьким рівнем розвитку ринку капіталу в Україні - більшість підприємств не мають вторинного ринку обігу їх корпоративних прав. При цьому визначення реальної (ринкової) вартості підприємства передбачає кількісну оцінку ймовірної величини грошових коштів, що можуть бути отримані (виплачені) у разі купівлі-продажу об’єкта оцінки на ринку.

Оцінювання вартості підприємства здійснюється з розрахунку на певного гіпотетичного покупця, якого можна ідентифікувати з однією з таких категорій: пасивний інвестор, для якого більшу цінність становлять дивіденди за корпоративними правами підприємства; активний інвестор, який прагне максимізувати величину грошових потоків від інвестиції - CFROI (Cash flow returns on investments) та стратегічний інвестор, для якого цінність підприємства (а отже, і його вартість) визначається рівнем конкурентоспроможності підприємства у довгостроковому періоді (наявністю стратегічних переваг та перспектив).

Потреба в оцінюванні майна підприємств в Україні виникає у таких випадках:

• під час інвестиційного аналізу в ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів;

• у випадку продажу підприємства як цілісного майнового комплексу на конкурентних засадах або продажу індивідуально визначеного майна (коли майно реалізують способами, визначеними у законодавстві) як окремого самостійного об’єкта;

• у ході реорганізації підприємства для визначення бази складання передавального чи розподільного балансів і пропорцій обміну корпоративних прав;

• у разі застави майна для встановлення вартості кредитного забезпечення;

• у разі надання основних засобів в оренду за плату або в оренду для погашення кредиторської заборгованості;

• у процесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності підприємства;

• у разі банкрутства та ліквідації підприємства при визначенні вартості ліквідаційної маси.

2. До правового забезпечення оцінки майна в Україні відносять:

1. Методику оцінки вартості майна. Відповідно до цієї Методики оцінюють цілісні майнові комплекси (ЦМК), у т. ч. їх необігові й обігові активи, індивідуально визначене майно, частки, паї, акції, у т. ч. пакети акцій, об’єкти незавершеного будівництва, що не належать до ЦМК, а також будь-яке інше майно, котре є власністю держави або господарського товариства.

2. Закон України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”, що визначає правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав і професійної оціночної діяльності в Україні, її державного й громадського регулювання, забезпечення створення системи незалежної оцінки майна з метою захисту законних інтересів держави та інших суб'єктів правовідносин у питаннях оцінки майна, майнових прав і використання її результатів.

3. Положення (національні стандарти) експертної оцінки - акти Кабінету Міністрів України, що визначають основні методичні засади експертної оцінки різних видів майна, вимоги до осіб, які здійснюють таку оцінку, а також основні вимоги до змісту звітів про експертну оцінку та порядок їх рецензування.

4. Нормативні документи Фонду державного майна України стосовно оцінки майна і залучення на підставі угод експертів із оцінювання майна.

Суб’єктами оціночної діяльності є: суб’єкти підприємництва зареєстровані в установленому законодавством порядку фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності, які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності; юридичні особи незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, котрі здійснюють господарську діяльність, серед яких працює хоча б один оцінювач, та які отримали сертифікат суб’єкта оціночної діяльності й ліцензію на діяльність, що, відповідно до законодавства, є винятковою; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які отримали повноваження на оціночну діяльність у процесі виконання функцій з управління та розпорядження державним майном та (або) майном, що є у комунальній власності, та в яких працюють оцінники.

Оціночну діяльність регулюють органи державної влади: Кабінет Міністрів України; Фонд державного майна України; інші органи державної влади і органи місцевого самоврядування, які здійснюють свої повноваження в питаннях оцінки майна відповідно до законодавства; саморегулівні громадські організації оцінювачів.

Для експертної оцінки (здійснює експерт) вартості підприємства використовують такі методичні підходи.

1. Витратний (майновий). Вартість підприємства розраховують як суму вартостей усіх активів (основних засобів, запасів, вимог, нематеріальних активів тощо) за мінусом зобов’язань У межах цього підходу розрізняють такі методи: оцінка за відновлювальною вартістю активів (витратний підхід), розрахунок ліквідаційної вартості, метод розрахунку чистих активів.

Звернімо увагу на метод розрахунку чистих активів (ЧА). Під вартістю ЧА акціонерного товариства (AT) розуміють величину, що визначають шляхом вирахування зі суми активів, прийнятих до розрахунку, суми його зобов’язань, прийнятих до розрахунку.

2. Підхід, базований на капіталізації доходів (пряма капіталізація доходу). Цим методом перевіряють трансформацію доходів у вартість - рівень доходів переводять у вартість шляхом його ділення на ставку капіталізації (ставка вартості власного капіталу). При стабільних доходах підприємства рекомендують використовувати формулу (так званої довічної ренти):

ВПк = Очп : Ск,

де ВПк - вартість підприємства за методом капіталізації доходу (вартість вчасного капіталу), Очп - очікуваний обсяг чистого прибутку, що підлягає капіталізації, Ск ставка капіталізації (мінімальна ставка дохідності, за якої інвестор готовий вкладати кошти у корпоративні права вища за плату користування позичковим капіталом).

Для оцінки вартості власного капіталу (корпоративних прав) господарських товариств, які одержують позитивний фінансовий результат від основної діяльності використовують таку формулу:

КВ_ВК = (ЗДп - Пр - А) х Nкв / Ккан – Здб,

де КВвк капіталізована вартість власного капіталу (корпоративних прав), ЗД_П - прибуток від звичайної діяльності, Пр - податок на прибуток, А - амортизація, Nкв - кількість кварталів у останньому періоді, Здб - залишок довгостроквого, Ккан - ставка капіталізації Ставку капіталізації визначають так. Наприклад, якщо коефіцієнт рентабельності становить від 0 до 0,1- то пропонують ставку капіталізації, що дорівнює 0,7 (від 0 до 0,1 - 0,7; 0,11 до 0,2 - 0,50… …0,91 до 1,0 - 0,11; більше 1,0-0,08.

Капіталізовану вартість корпоративного права визначають так:

ВКкп ⁼ КВ_ВК / Ккп,

де ВКкп - вартість капіталізованого корпоративного права; Ккп - кількість корпоративних прав.

3. Метод дисконтування грошових потоків побудований на концепції теперішньої вартості майбутнього Cash-flow оцінюваного підприємства в розрізі окремих періодів. За змістом схожий із методикою дисконтування грошових потоків у межах оцінки доцільності інвестицій.

За методом дисконтування грошових потоків вартість об’єкта оцінки прирівнюють до сумарної теперішньої вартості майбутніх чистих грошових потоків або дивідендів, що можна отримати в результаті володіння підприємством, зменшеної на величину зобов’язань підприємства та збільшеної на вартість надлишкових активів.

Базовими величинами для розрахунків за цим методом є: обсяг очікуваного чистого грошового потоку (дивідендів) у відповідні періоди; ставка дисконтування для приведення майбутньої вартості грошових потоків до теперішньої вартості; залишкова вартість підприємства.

Алгоритм розрахунку такий:

ЧВ_П = (Сгпt,: (1 + r)^t) + (ЗВ_П : (1 + r)ⁿ) + Н_А - П_к,

де ЧВп - чиста вартість підприємства; Сгпt - сума операційного та інвестиційного грошового потоків у періоді t; ЗВп - залишкова вартість підприємства в періоді п; На - надлишкові активи (зростання активів у результаті інвестицій); r - коефіцієнт, що характеризує ставку дисконтування; Пк - сума позикового капіталу.

4. Метод середньозваженої вартості капіталу. Цей метод показує середню дохідність, яку очікують капіталодавці, вкладаючи кошти у підприємство. Вона залежить від структури капіталу, а також від ціни залучення капіталу від власників і кредиторів.

Середньозважену вартість капіталу розраховують так:

Свк = Квк х (Вк : К) + Кпк х (Пк : К),

де Свк - середньозважена вартість капіталу; Квк - очікувана ставка вартості власного капіталу; Кпк - очікувана ставка вартості позичкового капіталу; К - сума капіталу підприємства; Вк - сума власного капіталу; Пк - сума позикового капіталу.

5. Порівняльний (аналогів продажу) підхід передбачає розрахунок вартості підприємства на основі результатів його зіставлення з іншими аналогами. Основним джерелом інформації для порівняння підприємства з іншими бізнес-аналогами є дані фондових бірж та позабіржової торговельної системи про обіг прав на подібний бізнес, а також дані фінансової звітності підприємств-аналогів.

Для визначення вартості підприємства особливе значення має його оцінка як ЦМК, котрим визнають об’єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності на постійній і регулярній основі. ЦМК можуть бути структурні підрозділи підприємств (цехи, виробництва, дільниці тощо), які виділяють у встановленому порядку в самостійні об’єкти з подальшим складанням розподільного балансу і які можуть бути зареєстровані як самостійні підприємства.

До майна, що включають у сукупну вартість ЦМК (крім об’єктів фінансового лізингу, що обліковують на балансі підприємства лізингоотримувача), належать: необоротні активи: основні засоби; нематеріальні активи; незавершене будівництво; довгострокові фінансові інвестиції; довгострокова дебіторська заборгованість; відтерміновані податкові активи; інші необоротні активи; оборотні активи: запаси; векселі отримані; дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги; дебіторська заборгованість за розрахунками та інша поточна; дебіторська заборгованість; поточні фінансові інвестиції; грошові кошти та їх еквіваленти, інші оборотні активи); витрати майбутніх періодів.

Оцінку здійснюють на основі принципів та правил, визначених у міжнародних стандартах, тобто враховують: фактори попиту на аналогічні об'єкти та їх пропонування, ліквідність, вплив зовнішнього середовища і наявність ринків збуту продукції; ризики, пов’язані з діяльністю об’єкта оцінки, отриманням прибутків та інвестуванням коштів для його придбання; ступінь контролю над бізнесом, що є об’єктом оцінки;

Визначення розміру статутного фонду підприємства.

За стандартизованим методом оцінки активів чисту вартість ЦМК визначають як різницю між сукупною вартістю ЦМК і сумами забезпечення наступних витрат та платежів, довгострокових та поточних зобов’язань.

Об'єкти, що містять державну таємницю та щодо яких не отримано відповідне розпорядження, а є згода на зміну їх власника у ЦМК підприємства, не підлягають переоцінці, їх включають до сукупної вартості ЦМК (якщо вони відображені в бухгалтерському обліку підприємства) за їх вартістю, відображеною в бухгалтерському обліку, та за цією ж вартістю їх вилучають із чистої вартості ЦМК.

Отже, чисту вартість ЦМК підприємства можна визначити так:

ЦМКчв = (Вн + Во + Вм) - (Зв +З_д + Зп),

де ЦМКчв - чиста вартість ЦМК, Вн -вартість необігових активів; Во- вартість обігових активів, Вм вартість витрат майбутніх періодів; Зв - вартість забезпечень наступних витрат і платежів; Зд - вартість довготермінових зобов’язань; Зп - вартість поточних зобов’язань

В окремих випадках, коли ведуть мову про державне комерційне підприємство чи підприємство з часткою держави у статутному фонді, вартість ЦМК коригують на вартість державного житлового фонду і на додаткову вартість майна, отриману в результаті вжиття заходів для фінансової реструктуризації тощо.

За таких умов розмір статутного фонду державного підприємства визначають за формулою:

СФ_Д = ЦМКчв - Ж_ф - О_Р ± З_Р,

де СФд - статутний фонд державного підприємства; Жф- вартість житлового фонду; Ор - вартість об’єктів, щодо яких законодавством встановлено особливий режим їх застосування; Зр - додаткова вартість майна, отримана в результаті застосування заходів фінансової реструктуризації (у випадку від'ємного значення його вираховують із ЧВ ЦМК).

Розмір статутного фонду акціонерного товариства, що створюють в процесі приватизації на базі державного майна, переданого в оренду, і майна орендаря, визначають за формулою:

СФ_ОР= Чд + Чор,

де СФор - статутний фонд підприємства, переданого в оренду; Чд - вартість державної частки у статутному фонді товариства; Ч_ОР - вартість частки орендаря в статутному фонді товариства.

При цьому величину Чд визначають за формулою:

Чд=Н + Во + Ам + Р,

де Н - вартість необоротних активів, що належать державі, у т. ч. вартість необоротних активів, придбаних під час оренди за рахунок амортизаційних відрахувань, нарахованих на орендовані необоротні активи, якщо інше не передбачено договором оренди, та коштів від реалізації орендованих необоротних активів, а також за рахунок коштів державного цільового фінансування та державних цільових надходжень; В_О - оціночна вартість оборотних активів, зданих в оренду; А_М - амортизаційні відрахування, нараховані на орендовані необоротні активи та не використані на дату оцінки, Р - залишок коштів від реалізації орендованих необоротних активів (не використаних для придбання необоротних активів і не врахованих при визначенні показника Н) та залишок коштів державного цільового фінансування і державних цільових надходжень.

При визначенні вартості частки держави (комунального майна) в статутному фонді ВАТ враховують передбачений умовами договору оренди порядок використання амортизаційних відрахувань на орендовані необоротні активи.

Вартість частки орендаря визначають за формулою:

Ч_ОР= ЦМКчв - Чд, ;

де ЦМКч_В - чиста вартість цілісного майнового комплексу

І. Оцінювання основних засобів.

Експертній оцінці основних засобів передує складання їх основного і додаткового переліків за результатами попередньої інвентаризації необігових активів та повної інвентаризації майна підприємства. Окремо виділяють основні засоби, що не підлягають переоцінці. В основу проведення експертної оцінки основних засобів покладають їх класифікацію за ознаками:

• функціональне призначення відповідно до структури основних засобів, визначеної бухгалтерським обліком;

• дата введення в експлуатацію (придбання);

• фізичні та технічні характеристики (площа, потужність тощо);

• термін корисного використання:

• спеціалізація (спеціалізовані - засоби, що можуть бути використані тільки з метою забезпечення основної діяльності підприємства, не можуть бути перепрофільовані й продані окремо без заподіяння шкоди основній діяльності підприємства; неспеціалізовані - будь-які основні засоби, що не відносять до спеціалізованих);

• фізична можливість та економічна доцільність використання основних засобів у процесі звичайної діяльності підприємства:

• можливість продажу основного засобу як окремого об’єкта без заподіяння шкоди технологічному процесу (основній діяльності підприємства);

• інші ознаки, що додатково обґрунтовують у звіті про експертну оцінку.

Експертну оцінку основних засобів підприємства здійснюють з урахуванням таких методичних засад:

1) будинки та споруди переоцінюють пооб’єктно повністю: об’єкти, віднесені до спеціалізованих, оцінюють за залишковою вартістю заміщення; об'єкти, віднесені до неспеціалізованих, оцінюють за справедливою (ринковою) вартістю; об’єкти, термін корисного використання яких не вичерпано, але вони за певних причин не можуть бути використані в процесі звичайному діяльності підприємства, оцінюють переважно за справедливою вартістю; об’єкти, термін корисного використання яких вичерпано, оцінюють за вартістю ліквідації,

2) робочу і продуктивну худобу, багаторічні насадження оцінюють за даними бухгалтерського обліку, скоригованими на сукупний коефіцієнт, який враховує перевищення річних індексів інфляції над 10% рівнем, що визначають від року їх придбання (створення) до року, в якому здійснюють оцінку. Зазначимо, що відповідно до законодавства суб’єкти підприємництва усіх форм власності мають право застосовувати щорічну індексацію балансової вартості основних фондів на коефіцієнт індексації, який визначають за формулою:

Кі = [І(а-1)-10] : 100,

де Кі - коефіцієнт Індексації, І(а-1) - Індекс Інфляції року, за значенням якого Індексують балансову вартість основних фондів

Якщо значення Кі ≤ 1, Індексацію не проводять.

3) земельні ділянки та капітальні витрати на поліпшення земель, що належать до ЦМК, оцінюють за даними бухгалтерського обліку.

В окремих випадках експерти коригують вартість об’єктів певного функціонального призначення та технічних характеристик, оцінених за даними бухгалтерського обліку іншими способами, але зі зазначеним цього у звіті про експертну оцінку майна.

До таких випадків відносять:

І. Визначення відновлювальної вартості невстановленого устаткування:

ВВ_НУ =В_НУ х Кі,

де ВВ_НУ - відновлювальна вартість устаткування (невстановленого), B_НУ - вартість устаткування (невстановленого) за цінами придбання, Кі - коефіцієнт Індексації.

2. Визначення залишкової вартості необігових активів.

Технічний стан основних засобів з метою їх експертної оцінки визначають на підставі їх обстеження особисто експертом, фахівцями, яких він залучив, або на підставі документів 2-річноі давності, що мигтять відомості про результати обстеження технічного стану, котре здійснили фахівці, уповноважені виконувати такі роботи.

2.1. Залишкова вартість заміщення будинків та споруд. Для визначення залишкової вартості заміщення згаданих основних засобів застосовують витратний підхід і, як правило, дані проектів найраціональніших функціональних аналогів, включаючи типові. Тобто, на основі проектно-кошторисної документації, що містить інформацію про фактичні витрати на будівництво цих об'єктів у цінах базового року, і відповідних коефіцієнтів (індексів), що встановлює Держбуд, оцінювачі коригують вартість активів на індекс інфляції. При цьому функціональний знос будинків та споруд не розраховують.

2.2. Залишкова вартість заміщення машин, обладнання. Функціональний знос машин, обладнання тощо враховують шляхом добору аналогів продажу в процесі застосування порівняльного підходу.

2.3. Переоцінка повністю зношених за даними бухгалтерського обліку основних засобів із урахуванням терміну їх корисного використання, технічного стану та можливості подальшого використання.

Оціночну вартість повністю зношеного основного засобу визначають шляхом множення його первісної вартості на коефіцієнт придатності. Коефіцієнт придатності розраховують за формулою:

Кпр = Ск : Сз,

де Кпр коефіцієнт придатності основних засобів, Ск - очікуваний термін корисного використання основного засобу від дати оцінки, у місяцях, Сз - загальний строк експлуатації основного засобу залежно від класифікації, у місяцях. Значення показника Сз залежно від класифікації основних засобів дорівнюють для: будинків, споруд та передавальних пристроїв - 480 місяців, машин, обладнання і транспортних засобів - 96 місяців, Інструментів, приладів - 60 місяців, меблів - 120 місяців, Інших об'єктів - 108 місяців.

II. Оцінювання нематеріальних активів (об’єктів права інтелектуальної власності).

До нематеріальних активів та інших об'єктів права власності й користування підприємством відносять такі об’єкти:

• права власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знаки для товарів і послуг, сорт рослин, фірмове найменування, програми для ЕОМ, базу даних, науково-технічну інформацію,

• об'єкти права користування ресурсами природного середовища земельною ділянкою, надрами, геологічною та іншою інформацією про природне середовище, іншими ресурсами природного середовища,

• гудвіл (ділова репутація). При встановленні експертної оцінки майна беруть до уваги тільки позитивну ділову репутацію,

• права користування економічними, організаційними та іншими вигодами економічні вигоди від користування монопольним становищем ринку, економічні та інші привілеї.

Нематеріальні активи, відображені та не відображені в бухгалтерському обліку підприємства, оцінюють пооб’єктно зі застосуванням витратного підходу та підходу, базованого на капіталізації доходів.

Основним видом вартості нематеріальних активів є вартість відтворення за вирахуванням зносу, враховуючи фактичний термін їх корисного використання та справедливої (ринкової) вартості.

Наприклад, право користування земельними ділянками оцінюють шляхом капіталізації річного земельного податку, який фактично має сплачувати підприємство, або шляхом капіталізації фактично нарахованої річної орендної плати за користування земельними ділянками.

Експертну оцінку об’єктів інтелектуальної власності, що не відображені в бухгалтерському балансі підприємства, здійснюють методом ї капіталізації (шляхом визначення сучасної вартості відтворення щодо активів, взятих на облік у результаті інвентаризації; шляхом капіталізації прибутків; поєднуючи обидва способи):

Вна = (Пзд - Пп) : Ск - Вб,

де Вна - вартість нематеріальних активів, не відображених у балансі підприємства; Пзд - прибуток від звичайної діяльності підприємства; Пп - податок на прибуток; Ск - ставка капіталізації, яка дорівнює 0,12; Вб - вартість цілісного майнового комплексу, що визначають за балансом. Врахуванню підлягає лише позитивне значення Вна.

Залишкова вартість заміщення нематеріальних активів. Якщо залишкова вартість об’єкта нематеріальних активів дорівнює нулю, то його переоцінену залишкову вартість визначають додаванням справедливої вартості цього об’єкта до його первісної (переоціненої) вартості без зміни суми нагромадженої амортизації об’єкта.

Вартість нематеріальних активів, узятих на облік під час оренди, та отриманих орендарем шляхом внесення нематеріальних активів, є підставою для прийняття рішення про додаткову експерту щодо вартості й права власності орендаря на зазначене майно.

III. Оцінювання незавершеного будівництва.

Об'єкти незавершеного будівництва (включаючи устаткування для монтажу) оцінюють із застосуванням витратного підходу шляхом визначення вартості відтворення за вирахуванням фізичного зносу.

IV. Оцінювання довготермінових фінансових інвестицій. Довготермінові фінансові інвестиції, пов'язані з участю підприємства в майні (статутному капіталі) господарських товариств, у випадку прийняття рішення про їх включення до статутного фонду новостворюваного АТ, оцінюються за справедливою вартістю.

Щодо інших довготермінових фінансових інвестицій, у випадку прийняття рішення про їх введення до статутного фонду новостворюваного ВАТ, то ці інвестиції оцінюють, враховуючи їх економічну суті, за справедливою (ринковою) вартістю такими способами:

1. шляхом застосування порівняльного (аналогів продажу) підходу для експертної оцінки з метою врахування ринкової ситуації, що складається на дату оцінки;

2. шляхом індексації їх номінальної вартості. Індекс розраховують на підставі встановлених НБУ облікових ставок, починаючи від дати придбання зазначеного активу до дати оцінки;

3. іншими обґрунтованими експертами способами.

Для оцінки вартості власного капіталу і окремих корпоративних прав господарських товариств, які одержують позитивний фінансовий результат від основної діяльності використовують підхід, що базується на капіталізації доходів.

V. Оцінювання довготермінової дебіторської заборгованості. Довготермінову дебіторську заборгованість, відтерміновані податкові активи, інші необігові активи відображають у матеріалах експертної оцінки необігових активів, передавальному балансі підприємства за вартістю, що відповідає даним бухгалтерського обліку на підприємстві.

VI. Оцінювання власних запасів матеріальних цінностей підприємства. Запаси, що є власністю підприємства, під час складання передавального балансу відображають у вартості, яку визначають, враховуючи вартість їх придбання. Оціночну вартість оборотних активів можна визначити шляхом індексації їх чистої вартості за формулою:

Воа=(Зз + Фа - Кр)х Кі, де Воа- вартість оборотних активів; Зз - вартість запасів і затрат, включених до валюти балансу; Фа - вартість фінансових активів (інші позаоборотні активи, грошові кошти, розрахунки та інші активи); Кр - кредиторська заборгованість (довгострокові пасиви, розрахунки та інші короткострокові пасиви, резерви майбутніх витрат і платежів); Кі - коефіцієнт індексації вартості оборотних засобів (визначають шляхом множення базового коефіцієнта індексації на річний індекс інфляції, починаючи з базового року до року, в якому визначено дату оцінки, якщо річний індекс інфляції перевищує 110%).

VII. Оцінювання резерву сумнівних боргів підприємства.

Резерв сумнівних боргів, що визначають у порядку, встановленому в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку № 10 “Дебіторська заборгованість”, визначають у процесі складання передавального балансу підприємства й акта оцінки вартості майна у сумі, підтвердженій підприємством, шляхом надання оцінювачами додаткових матеріалів, що свідчать про застосування ним вичерпних заходів до боржників із метою повернення ними заборгованості.

VIII. Оцінювання коштів цільового фінансування та цільових надходжень.

Встановлення розміру коштів цільового фінансування та цільових надходжень за даними бухгалтерського обліку підприємства, для визначення розміру статутного капіталу новостворюваного АТ диференційовано залежно від форми власності суб'єкта господарювання:

• державне підприємство: субсидії, отримані з державних джерел, асигнування з бюджету та позабюджетних фондів, цільові внески державних підприємств - належать державі, їх спрямовують на збільшення державної частки у статутному капіталі;

• недержавне підприємство: всі субсидії, асигнування з бюджету та інші цільові надходження відповідно до законодавства, належать цьому підприємству на правах власності або господарського відання. Аналогічний підхід передбачений до державних коштів (крім вартості невід'ємного поліпшення обладнання та придбання майна за власні кошти), що орендар спрямовує на придбання майна;

• орендар майна недержавного підприємства: кошти цільового фінансування та цільових надходжень, є власністю орендаря, їх враховують у коштах, спрямованих на забезпечення його наступних витрат та платежів.