33. Види фіскальної політики: дискретна і недискретна, стимулююча і стримуюча

Основною частиною фінансової політики держави є фіскальна політика.

Фіскальна політика – це політика уряду в галузі оподатковування, державних витрат, державного бюджету, спрямована на забезпечення зайнятості і запобігання інфляційним процесам. Фіскальна політика буває дискретна і недискретна.

Фіскальна політика будується на використанні державою двох економічних регуляторів: податків і державних витрат. Вони можуть застосовуватися в різноманітних поєднаннях, що дає безліч варіантів впливу на реальний обсяг національного виробництва і його структуру, на зайнятість і інфляцію.

Порівняння ступеня впливу важелів фіскальної політики на зміни розміру ВНП відбувається на основі зіставлення мультиплікатора державних витрат і податкового мультиплікатора.

Мультиплікатор державних витрат показує зміни ВНП, викликані змінами державних витрат.

М G = Δ ВНП / Δ G

Приріст державних витрат збільшує розміри споживання населення і розміри сукупних інвестицій, тому що до приватних вкладень у виробництво додаються і державні кошти.

Податковий мультиплікатор відображає зміни в економіці, викликані змінами податкових ставок.

М т = Δ ВНП / Δ Т

Податковий мультиплікатор відображає зворотні зв'язки, тому що динаміка податків у ВНП відбувається в різних напрямках: якщо податки зростають, то відбувається зменшення ВНП, при скороченні податків ВНП зростає.

Дискретна фіскальна політика проводиться державою безпосередньо і полягає в маніпулюванні податковим пресом і держвитратами на суспільні і квазісуспільні блага, а саме: держконтракт і держзамовлення, державні інвестиції, фінансування державних програм, суспільних робіт.

На характер дискретної фіскальної політики впливає фаза економічного циклу. Вона може носити або стримуючий, або стимулюючий характер.

Недискретна фіскальна політика, або система умонтованих стабілізаторів – це економічний механізм, який автоматично реагує на зміну економічного становища без необхідності прийняття будь-яких кроків з боку уряду. Умонтовані стабілізатори підтримують економічну стабільність на основі саморегуляції. Це пасивна фіскальна політика.

34. Урядові витрати і сукупний попит.

 Государственные расходы увеличивают величину совокупных расходов на рынке и стимулируют рост совокупного спроса, а следовательно, и производство ВВП. В результате государственных закупок совокупный спрос возрастает на величину государственных расходов. И, наоборот, сокращение государственных расходов означает снижение совокупных расходов и сокращение производства ВВП.    Следовательно, государственные расходы оказывают непосредственное влияние на объёмы национального производства и занятость населения. Подобно инвестициям, они также обладают мультипликацинным эффектом. Мультипликатор государственных расходов (MG) показывает приращение ВВП в результате приращения государственных расходов:

   Покажем суть этого мультипликационного эффекта графически на рис. 6.2.

 

Рис. 6.2. Мультипликатор государственных расходов

   Предположим, что при данном уровне потребления, инвестиций и государственных расходов равновесное состояние макроэкономики достигалось в точке Е при объёме ВВП = 600 млрд. р. Пусть объём государственных расходов вырос на 100 млрд. р. Следовательно, прямая C + I + G сдвинется вверх на 100 млрд. р. в положение прямой C + I + G₁. Теперь состояние равновесия будет достигаться в точке Е₁, в которой ВВП составляет уже 800 млрд. р. Таким образом, приращение государственных расходов на 100 млрд. р. привело к увеличению ВВП на 200 млрд. р. Исходя из этого, можно сказать, что MG равен 2. По сути дела, MG по своей модели совпадает с мультипликатором инвестиций. И если исходить из того, что MPC = 1/2, то