5. Державний кредит, як ланка фінансової системи:

Державний кредит — третя ланка фінансової системи,яка об'єднує кредитні відносини між державами, з одного боку,та юридичними і фізичними особами, з іншого. При цьому держава чи місцеві органи управління виступають головним чином,як позичальники коштів.

Призначення державного кредиту виявляється в першу чергу втому, що він є засобом мобілізації в руках держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету фінансові ресурси, які додатково мобілізуються, направляються на покриття різниці між бюджетними доходами та видатками. При позитивному бюджетному сальдо кошти, які мобілізуються за допомогою державного кредиту, прямо використовуються для фінансування економічних та соціальних програм. Це означає, що державний кредит, як засіб збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Оцінюючи фінансове значення державного кредиту, не слід забувати, що кошти, які мобілізуються державою з його допомогою, є антикипованими, тобто взятими наперед податками. Необхідність погашення державного боргу вимагає відшукання додаткових ресурсних надходжень у бюджет, а вони можуть бути отримані (якщо не вважати нових позик) тільки за допомогою податків. До того ж погашення боргових зобов'язань та виплата відсотків по них відволікає частину бюджетних доходів від продуктивного використання, скорочує можливості нарощування виробничого й інтелектуального потенціалу суспільства.

Державні та місцеві позики емітуються, головним чином, тоді,коли в бюджетах присутній дефіцит, тобто так звані звичайні доходи не покривають видатки держави. Протягом усіх років після Другої світової війни у провідних зарубіжних країнах внаслідок(в основному) високих військових витрат, державні бюджети характеризувалися великими хронічними бюджетними дефіцитами.

В останні роки у більшості країн світу дефіцит бюджету становить від 2 % до 15 % ВВП при середньосвітовій його величині4,5 %. Прийнято вважати, що коли дефіцит державного бюджету не перевищує 5 % ВВП країни, то він припустимий, інакше — призводить до різкого зниження інвестиційної активності та переростає надалі в різні форми кризових явищ. Щорічні бюджетні дефіцити, накопичуючись, утворюють державний борг.

Так, при Дж. Буші молодшому дефіцит бюджету США побив рекорд 1992 р. (290,4 млрд. дол. при Дж. Буші батькові) і склав у2003 р. 374 млрд. дол. Якщо діюча політика буде зберігатися, то він може досягти у 2005 р. більше 500 млрд. дол., а це вже 6 %ВВП. Хоча в роки правління Б. Клінтона ключовими факторами,що впливали на бюджетні видатки в США, були сприятливі економічні умови, високі доходи уряду, а також бажання законодавців домогтися профіциту бюджету. У 1999 р. перевищення доходів над видатками становило 69 млрд. дол., у 2001 р. — 236 млрд. дол., за прогнозами адміністрації Б. Клінтона, до 2009 р. профіцит міг скласти 500 млрд. дол.

Нині часи змінилися: видатки, пов'язані з війною та тероризмом тільки зростають; чимала також заборгованість урядів штатів і місцевих органів влади. Таким чином, основним питанням стану фінансів у США продовжує залишатися рівень накопиченої заборгованості, за якою федеральний уряд США та уряди штатів і муніципалітетів виплачують щорічно великі платежі.

Місцеві бюджети в усіх країнах хронічно дефіцитні й одержують необхідні їм кошти шляхом субсидій і кредитів з державного бюджету та випуску місцевих позик, гарантованих урядом.