4. Територіальні фінанси, як ланка фінансової системи:

Територіальні фінанси — друга ланка фінансової системи. Це фінанси членів федерації у федеративних державах і фінанси місцевих бюджетів, підприємств, що належать членам федерації і муніципалітетам, та автономні доходи членів федерації і місцевих органів влади. Територіальні фінанси можна охарактеризувати як сукупність коштів, використовуваних на економічний і соціальний розвиток територій.

У сучасних умовах дедалі частіше територіальні органи влади призначені забезпечити комплексний розвиток регіонів, пропорційний розвиток виробничої та невиробничої сфер на підвідомчих територіях. Регіональні бюджети — основна складова частина територіальних фінансів, і в економічній науці частіше використовується поняття регіональна бюджетно-податкова система (РБПС). Регіональна бюджетно-податкова система передбачає не тільки просте об'єднання таких елементів, як регіональні бюджети, регіональні податки, збори, пільги, а й механізм специфічних відносин центрального та регіонального бюджетів,податків, використання важелів бюджетного регулювання. Форми регіональних бюджетно-податкових систем виникли від територіальної організації держави і повторюють у цілому структура взаємозв'язаних адміністративно-територіальних одиниць.

Функціями РБПС є:

• закріплення певного порядку руху бюджетно-податкових потоків у залежності від територіальної організації суспільства;

• зосередження та використання в загально регіональних цілях коштів, які отримані на цій території і надійшли в регіональні бюджети;

• реалізація регіональними органами влади й управління своїх повноважень в умовах формальної фінансової незалежності;

• самозабезпечення внутрішньо регіональних соціальних програм;

• формування інфраструктури даної території;

• раціональне використання природно-ресурсного й екологічного потенціалу;

• стимулювання визначених регіональних орієнтирів розвитку.

Механізм використання регіональних бюджетно-податкових систем, особливості взаємин складових їх елементів призвели до виникнення цілого ряду специфічних форм.

Плюралістична (США) — характеризується стабільністю бюджетно-податкових відносин держави та регіонів. Фактично штати мають рівні права в цій галузі з федерацією в цілому, тому нарівні федерації та у штатах існують ідентичні за найменуванням податки (прибутковий податок з населення і з корпорацій). Найбільш принциповим обмеженням податкових прав штатів, згідно з Конституцією, є заборона на введення окремих непрямих податків, які перешкоджають свободі торгівлі між штатами. Саме тому середня ставка податку з продажів, яка забезпечує до 30 %бюджетних надходжень, становить по штатах приблизно 4 % у роздрібній ціні. Прямий перерозподіл коштів між штатами практично відсутній, при цьому Конгрес відповідно до розд. 8 ст. 1Конституції США має право фінансувати витрати тільки на «загальний добробут США». Штати можуть встановлювати будь-які форми податків, але не можуть перешкоджати міжрегіональним господарським зв'язкам, які і призводять до рівного податкового тиску.

Регламентована (ФРН) — характеризується наявністю системи фінансового вирівнювання з властивою німецькому федералізму «інституціональною не конгруентністю». Споконвічно нерівні економічні можливості окремих земель, обумовлені природно-географічними, історичними, демографічними та культурними розбіжностями, поставили вимогу конституційно закріпити бюджетну самостійність суб'єктів федерації. Ст. 109 Конституції визнає рівноцінними потреби федерації, земель і громаду коштах та передбачає приблизно однакову частину податкових надходжень у дохідну частину бюджетів різних рівнів. Уся сукупність податків поділяється на дві групи: власні (закріплені, які надходять повністю у відповідний бюджет) та загальні (які розподіляються за нормативами між бюджетами). Збір податків розподілений між федеральними та земельними фінансовими відомствами. Основи податкової системи законодавчо закріплені на федеральному рівні, і землі не можуть змінювати ставки та механізм основних податків. Щоправда, забезпечення економічної рівності вступило в колізію із самостійністю і незалежністю, до якої прагнули землі — суб'єкти федеративної держави. Це створювало певну загрозу зрівняльності, що згодом викликало серйозне невдоволення фінансово сильних земель, яке особливо гостро проявилося безпосередньо після об'єднання Німеччини в 1990-іроки.

Централізована (Австралія) — характеризується високою централізацією держави у фінансовому відношенні. Характер цієї централізації сформувався ще під час Другої світової війни після введення єдиного оподатковування в 1942 р., що змінило конституційно гарантовані права штатів. Фактично з того часу федеральний рівень влади одержав повноваження використовувати будь-які форми оподатковування, а штатам заборонені податкові коректування. При відсутності податкових надходжень у регіональні бюджети федеральний рівень широко використовує систему субсидій штатам, розмір яких визначається в умовах жорсткого фінансового контролю над їх видатками. Спеціальна комісія із субсидій може коректувати їх у залежності від ситуації. Фактично, незважаючи на федеральний устрій, у сфері регіональної бюджетно-податкової системи Австралія значною мірою нагадує унітарну державу.

Конфедеративна (Швейцарія) — характеризується тим, що на федеральному рівні РБПС в основному реалізуються міжнародні функції, які відповідно коректують її податкову базу й акумулюють надходження за рахунок акцизів і митних зборів. Основна маса податків знаходиться в компетенції кантонів, що і несуть відповідальність за проведення внутрішньої політики. Це спричинило певне розходження в економічному розвитку кантонів. Вирівнювання регіонів здійснюється переважно за рахунок міграції населення та засобів, а останнім часом і виділення субсидій з федерального бюджету. Особливістю Швейцарії є те, що рішення про введення якого-небудь податку чи нових ставок з кантонів приймається шляхом референдуму, що обмежує можливості кантональної влади щодо самостійного коректування податкової системи.