- •Загальні основи педагогіки
- •Тема 1. Вчитель, його соціальні функції. Історія виникнення професії вчителя.
- •Література
- •1. Історія виникнення професії вчителя.
- •Соціальна цінність праці вчителя.
- •Основні категорії та поняття професійної діяльності вчителя.
- •4.Професійні якості вчителя.
- •- Відповідальність;
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 2: предмет і завдання педагогіки. Лише ідею, а не техніку і талант, може повідомляти
- •Література
- •1. Волкова н.В.Педагогіка: посібник. – к., 2001. – с. 9-18.
- •2. Галузяк в.М., Сметанський м.І., Шахов в.І. Педагогіка: навч. Посібн. - Вінниця, 2001. - с.6-8.
- •1. Педагогіка як наука, її становлення та розвиток.
- •3. Основні проблеми, що розробляє педагогіка.
- •4.Функції педагогічної науки.
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 3: Виникнення та становлення педагогіки. Природа завжди породжує закони більш
- •Література
- •ПИтання для СамостійнОї роботИ
- •1. Походження виховання.
- •6.1. Реформаторська педагогіка зарубіжних країн.
- •6.2. Розвиток педагогічної думки в Росії.
- •Освіта і педагогічна думка в Україні.
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 4: загальні педагогічні поняття. Педагогіка та інші науки.
- •Література
- •1. Основні категорії педагогіки: виховання, самовиховання, навчання, освіта, самоосвіта, розвиток.
- •2. Система педагогічних наук.
- •3. Взаємозв'язок педагогіки а іншими науками.
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 5: логіка і методика педагогічних досліджень.
- •1. Наукові дослідження – шлях до розв’язання проблем педагогіки.
- •2. Фундаментальні та прикладні наукові дослідження.
- •3. Методологія педагогіки.
- •4. Характеристика методів науково-педагогічного дослідження.
- •5. Комплексне використання методів педагогічних досліджень.
- •Питання для самоперевірки
- •Тема 6: розвиток, виховання і формування особистості.
- •1. Поняття розвитку і формування особистості.
- •2. Рушійні сили і закономірності розвитку особистості.
- •3. Роль спадковості й середовища в розвитку і формуванні особистості.
- •4. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості.
- •5. Роль діяльності, активності і спілкування в розвитку і формуванні особистості.
- •6. Педагогічна характеристика дітей молодшого шкільного віку.
- •7. Індивідуальні особливості і їх врахування в процесі виховання.
- •Питання для самоперевірки
6.2. Розвиток педагогічної думки в Росії.
Розвиткові педагогічної думки в Росії у ХУІІІ ст. передусім сприяли освітня діяльність і педагогічні погляди М.В. Ломоносова (1711-1765), який виступав за демократизацію освіти, за народну школу, відомого вченого хірурга і анатома, основоположника військово-польової хірургії, М.І. Пирогова (1810-1881), видатного російського письменника і педагога Л.М. Толстого (1828-1910), учителя російських учителів К.Д. Ушинського (1824-1870).
Видатним представником прогресивної російської педагогіки поч. ХХ ст. був відомий вчений у галузі анатомії і фізіології, лікар, основоположник системи фізичного виховання в Росії, П.Ф. Лесгафт (1837-1909).
Відомий педагог і психолог П.П. Блонський (1884-1941) обстоював самостійність педагогіки як науки.
Великий вклад в розвиток педагогіки як науки зробив російський педагог С.Т. Шацький (1878-1934). Його вважають засновником нової форми роботи з дітьми та підлітками – дитячих клубів, покликаних задовольнити дитячі запити й сприяти розвитку ініціативи і самодіяльності дітей.
Освіта і педагогічна думка в Україні.
Для об’єднання зусиль у боротьбі українську школу 1910 р. створено Краєвий Шкільний Союз. До нього увійшли представники від “Просвіти”, “Учительської громади”, “Наукового Товариства ім. Шевченка тощо. Розвиткові педагогічної думки сприяли видатні представники українського народу Х.Д. Алчевська (1841-1920) – вчителька. Видатний діяч народної освіти, організатор недільних шкіл, визнана письменниця. Б.Д. Грінченко (1863-1910) – відомий український письменник, лексикограф і педагог, вважав, що основним компонентом навчального процесу є викладання рідною мовою, говорив про зв’язок навчання з життям. М.М. Коцюбинський (1864-1913) – видатний український письменник і педагог. Протягом 11 років працював учителем на Вінниччині. Васильченко (Панасенко) (1879-1932) – український письменник, журналіст і педагог. Вчителював у сільських школах Київщини і Полтавщині, а за часів радянської влади – у школах м. Києва.
І.Я. Франко (1856-1916) – видатний український письменник і педагог-науковець. У його спадщині – понад сто наукових, публіцистичний та художніх творів з питань педагогіки. Переконаний щодо спрямування освітньо-виховного впливу на розвиток дитини, говорив про зв’язок школи з життям, значну увагу приділяв початковій школі.
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач-Квітка) (1871-1913) – видатна українська поетеса, пропагандист передових педагогічних ідей.
Т.Г. Лубенець (1855-1936) – відомий український педагог, методист, громадський діяч.
Значний внесок у розвиток української педагогічної думки ХХ ст. зробили видатні педагоги:
С.Ф. Русова (1856-1940) – активний громадський діяч, перша жінка педагог-теоретик в Україні, письменник;
Г.Г. Ващенко (1878-1967) – один із творців української освітньо-виховної системи на основі християнського ідеалу, видав повний курс педагогіки;
А.С. Макаренко (1888-1939) – один із найвідоміших педагогів, який збагатив світову педагогіку, вніс великий доробок у теорію виховання. В 1920-1927 рр. очолював трудову колонію для неповнолітніх правопорушників, а з 1927 по 1935 р. – колонію ім. Дзержинського у Харкові. З 1935 р. він – заступник начальника відділу дитячих колоній НКВС, а з 1937 р. педагог цілковито поринув у літературну роботу. Макаренко особливу увагу приділяв питанню створення колективу, використання елементів народної педагогіки у виховній роботі, особливостей використання праці як фактору виховання, розглядав питання родинного виховання.
В.О. Сухомлинський (1918-1970) – видатний український педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. З 1948 по 1970 – директор Павлиської середньої школи, член-кореспондент АПН СРСР, Герой соціалістичної праці.
В.О. Сухомлинський – автор низки педагогічних праць: “Серце віддаю дітям”, “Народження громадянина”, “Як виховати справжню людину”, “Павлиська середня школа”, “Сто порад вчителеві”, “Батьківська педагогіка” та ін. Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей. Особливу увагу приділяв ідеї всебічно розвиненої особистості, гуманістичної спрямованості виховання, ідеї розвивального навчання, питанням морально-естетичного та родинного виховання, формування педагогічної творчості вчителя.