4. Виховання як провідний фактор розвитку і формування особистості.

Народна педагогіка говорить: "Як бавитимеш дитину, так вона й виросте". Цим самим вона підкреслює важливість виховання у формуванні особистості.

Якщо середовище переважно стихійно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результати передбачувані.

Виховання – це спеціально організований суспільний процес, спрямований на розвиток у неї певних цінностей, потреб, рис характеру, знань, умінь, навичок і здібностей.

Будучи цілеспрямованим фактором розвитку особистості, виховання повинно враховувати вплив спадковості та стихійного середовища. Передусім виховання спрямовується на створення умов для розвитку успадкованих фізичних особливостей і природних задатків та набуття нових рис і якостей, що формуються впродовж життя людини. Успадковані людиною задатки розвиваються тільки у процесі її виховання: правильне виховання сприяє розвитку навіть дуже слабо виражених задатків, неправильне – гальмує його. Звісно, воно не може змінити кольору шкіри чи конституції тіла, успадкованих особистістю, але може зробити її фізично здоровою, витривалою, загартованою. Виховання не може докорінно перебудувати й тип темпераменту, але здатне внести до нього певні корективи. Отже, воно коректує вплив спадковості і середовища з метою реалізації соціальної програми розвитку особистості.

Сила виховного впливу полягає в цілеспрямованості, систематичності та кваліфікованому керівництві. Слабкість – у тому, що воно базується на свідомості людини і вимагає її участі.

Роль виховання у розвитку особистості оцінюється по-різному, причому діапазон думок досить широкий – від твердження про його повну неспроможність і безсилість до визнання його єдиним засобом зміни людської природи. Аналіз різних підходів до розуміння сутності виховання та його ролі в розвитку особистості дає підстави виділити дві основні концепції виховання: технократичну і натуралістичну.

У технократичній концепції виховання розглядається як цілеспрямоване формування вихователем дитини відповідно до свого задуму. Вихователь при цьому стає подібним до скульптора, який за допомогою певних методів і засобів з необробленої брили творить досконалий образ, заздалегідь сформований у його уяві. Вихованець розглядається як пасивний матеріал, з якого можна "ліпити" все, що завгодно. В історичному аспекті ця концепція бере початок у поглядах Дж. Локка (поведінка, думки, почуття формуються під впливом зовнішнього середовища).

Натуралістична концепція стверджує, що дитина розвивається спонтанно, само по собі, як органічно зростає рослина. Виховання в цьому випадку трактується як догляд, сприяння, а вихователь нагадує садівника, який турботливо допомагає розвиткові. Основи цієї концепції були закладені в теорії природного виховання Ж.-Ж. Руссо.

Обидві концепції відображають істотні аспекти виховання, але кожна окремо є однобічною. Тому неможливо визначити, який з двох підходів ефективніший. Періодично одна з концепцій виходить на перший план і стає домінуючою в педагогічній свідомості.

Виховання не лише визначає розвиток, а й саме залежить від нього, постійно спирається на досягнутий рівень розвитку. Проте головне його завдання – йти попереду розвитку. Таку ідею висунув психолог Л.Виготський, який обґрунтував тезу про провідну роль навчання у розвитку особистості. Суть її в тому, що в розумовому розвитку дитини простежуються два рівні: перший – рівень актуального розвитку як наявний рівень підготовленості учня, що визначається тим, які завдання він може виконати самостійно; другий, вищий рівень – "зона ближнього розвитку", – охоплює завдання, які дитина не може виконати самостійно, але впорається з ними за невеликої допомоги. Те, що сьогодні дитина робить за допомогою дорослих, завтра робитиме самостійно. За таких умов, вважає Л.Виготський, навчання викликає у неї інтерес до життя, пробуджує і приводить у рух низку внутрішніх процесів розвитку.

Ефективність розвитку і формування особистості підвищується за умови, що вона стає не лише об’єктом, а й суб’єктом виховання. Цьому сприяють інтерактивні методи виховання та навчання, співробітництво вихователів і вихованців.