2. Рушійні сили і закономірності розвитку особистості.

Рушійні сили розвитку – боротьба суперечностей. Суперечності – це протилежні начала, які зіштовхнулися. Людині не доводиться ні шукати, ні придумувати суперечності, вони виникають на кожному кроці як діалектичний наслідок зміни потреб. Суперечності уподібнюються тому "вічному двигуну", який дає нескінчену енергію для постійних оновлень.

Розрізняють загальні та індивідуальні суперечності.

Загальні – це суперечності, які є рушійною силою людських мас.

Індивідуальні характерні для окремої людини.

Розрізняють зовнішні і внутрішні суперечності.

Зовнішні суперечності стимулюються силами зовні, взаєминами людини з іншими людьми, суспільством, природою.

Внутрішні суперечності виникають на основі непогодженості з собою і виражається в індивідуальних намаганнях людини.

Наведемо приклади зовнішніх і внутрішніх суперечностей: між спадковими даними і потребами виховання або особистості, між рівнем розвитку особистості й ідеалом, між потребами особистості та моральним обов’язком людини, між прагненням особистості та її можливостями тощо.

Здійснюючи процес розвитку особистості слід враховувати закономірності її розвитку. Закономірності – це об’єктивно існуючий зв’язок між явищами і процесами, який характеризує їх розвиток. Визначимо основні закономірності розвитку людини:

1. Розвиток особистості має наслідувальний характер.

2. Людська особистість розвивається в діяльності (всебічному її розвитку сприяє залучення до різних видів діяльності).

3. Людська особистість розвивається під впливом середовища (умови життя, насамперед близьке оточення, засоби масової інформації, вулиця, шкільний колектив тощо).

4. Розвиток відбувається як результат впливу на всі сторони людської психіки (на уроці, на виховному занятті повинні бути задіяні й мислення, і увага, і пам’ять, і уява, й емоційно-почуттєва сфера).

5. Нові риси особистості потребують нового ставлення до неї (слід враховувати не тільки вікові особливості дитини, а й те, що вона щодня збагачується знаннями, життєвим досвідом, сьогодні є іншою, ніж була вчора).

3. Роль спадковості й середовища в розвитку і формуванні особистості.

Народна педагогіка говорить: "Яке коріння, таке й насіння". Дійсно психіка новонародженого не є чистою дошкою. Дитина народжується з певними передумовами психічного розвитку, які отримує по спадковості.

Під спадковістю (за В.М.Галузяком) розуміється передача від батьків до дітей певних природних якостей і психологічних особливостей.

Носіями спадковості є гени. У генах зберігається і передається вся інформація про властивості організму: тип нервової системи, на базі якої формується тип темпераменту, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтувальний, слиновиділення), конституція тіла, зовнішні ознаки (колір волосся, очей, шкіри), група крові, резус-фактор, певні хвороби (цукровий діабет, шизофренію, венеричні хвороби), власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, до ходіння у вертикальному положенні), задатки до певної діяльності.

Складною в психології є проблема дослідження задатків (потенційні можливості), що характеризують схильність до певної діяльності. Що сильніше виявляються спеціальні задатки, то кращих результатів може домогтися людина в їх розвитку.

Необмеженість можливостей людського мозку покладено в основу концепції розвиваючого навчання. Її сутність – правильно організоване навчання може і повинно стимулювати розвиток учнів.

Від природи діти мають неоднакові інтелектуальні здібності. Для врахування індивідуальних відмінностей в інтелектуальному розвитку вчителі керуються принципом індивідуального підходу до кожного вихованця, організації диференційованого навчання.

Частина учнів через спадковість може мати відхилення в інтелекті. Навчають і виховують таких дітей у спеціальних школах для розумово відсталих. Є також діти, в яких з різних причин спостерігається затримка розумового розвитку. Інтенсивна робота з ними дає позитивні наслідки, через певний час вони наздоганяють своїх однолітків.

Чи успадковують моральні якості особистості? Значна частина педагогів, психологів вважає, що моральні якості особистості у спадок не можуть передаватися, вони формуються у процесі її виховання і стосунків з навколишнім середовищем.

Отже, кожна людська істота від природи отримує все, щоб стати людиною, проте повноцінним членом суспільства вона стає лише тоді, коли для цього існують належні умови.

Розвиток людини відбувається в певному середовищі. Народна педагогіка говорить: "З ким поведешся, від того і ...", "З розумним будеш розумним, а з ....".

Середовище (за М.М. Фіцулою) – комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і значною мірою впливають на її розвиток.

На особистість впливають однолітки, родичі й інші дорослі, з якими вона спілкується, а також релігійні організації, школа і групи, до яких вона належить. На людину впливають засоби масової інформації, культурне середовище, природа, клімат, події, що відбуваються в світі. Тому середовище поділяють на природне (географічне), близьке та соціальне.

У середовищі людина соціалізується.

Соціалізація – це входження індивіда в соціальні стосунки, яке здійснюється шляхом засвоєння соціального досвіду і його відтворення у діяльності й спілкуванні.

Мета соціалізації – допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій (екологічній, інформаційній, комп’ютерній), оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в суспільстві.

Найінтенсивніше соціалізація здійснюється в дитинстві та юності.

Соціалізація залежить від багатьох чинників:

1. Макрочинники (суспільство, держава, планета, світ і космос).

2. Мезочинники (етнокультурні умови і тип поселення, в яких живе і розвивається людина).

3. Мікрочинники (сім’я, дитячий садок, школа, позашкільні виховні установи, релігійні організації, однолітки, засоби масової комунікації та ін.).

Вони різною мірою безпосередньо впливають на кожну конкретну людину відповідно до реалій життя, її вікових та індивідуальних особливостей.