1.Основні терміни, що позначають стійкі словосполучення у новогрецькій та українській мові

У новогрецькій мові чітких критеріїв розподілу фразеологізмів не спостерігається. Для позначення стійких словосполучень використовується декілька термінів, які різними послідовниками розуміються по різному: στερεότυπη έκφραση, παροιμιακή φράση, ιδιωματική φράση, ιδιωματισμός, ιδιωτισμός, παροιμιώδης φράση (έκφραση). Найбільш поширеними термінами у фразеології новогрецької мови є ιδιωματισμός та ιδιωτισμός. Однак визначення цих понять не однаково представлено у науковій літературі .

Спочатку значення слів ιδιωματισμός και ιδιωτισμός було таке:

Ιδιωτισμός - έκφραση με ιδιαίτερη σημασία ή σύνταξη που λέγετε σε μια γλώσσα.

π.χ.: όπου φύγη, φύγη, ο Τάκης περπατεί στα δύο, η Νίτσα πάτησε στα πέντε.

Ιδιωματισμός - γλωσσικό φαινόμενο που εμφανίζεται σε τοπικές γλώσσες, αλλά δεν συνηθίζεται ή είναι άγνωστο στη κοινή μορφή της γλώσσας. (δηλ. είναι στοιχεία διαλεκτικά)

π.χ.: το γλακώ τρέχω (поспішати), μπαλοτέ τουφεκιά (швидко), που λένε στην Κρήτη.

Проте останнім часом термін ιδιωτισμός став менш споживаний і його місце одержав термін ιδιωματισμός. В даний час в словнику Бабіньотіса до слова ιδιωματισμός дається два значення:

1) κάθε χαρακτηριστικό στοιχείο ιδιώματος ή διαλέκτου

2) έκφραση, της οποίας η σημασία δεν προκύπτει από τον συνδυασμό των σημασιών των λέξεων που την αποτελούν. Синонім – ιδιωτισμός.

Ο όρος φρασολογισμός στην ελληνική γλώσσα παρατηρούμε πολύ σπάνια και μόνο στα λεξικά. Στα έργα πιο πολύ χρησιμοποιείται στις ευρωπαϊκές γλώσσες και ορίζετε σαν ομαδικός συνδυασμός λεξημάτων. Δηλαδή είναι περίπλοκο γλωσσικό φαινόμενο κατά το οποίο μονάδες λεξιλογικού συστήματος μπορούν να συνδυαστούν σε λίγο-πολύ σταθερούς συνδυασμούς, των οποίων η σημασία δεν αποτελείται από τη σημασία των συστατικών που τους απαρτίζουν αλλά είναι στενά δεμένη με το νέο σύνολο που προκύπτει (як фраз. зрощення).

В українській мові словом «ідіома» традиційно називається стійкий зворот, який характеризується переосмисленням його лексико-граматичного складу, якій властива номінативна функція. До ідіом відносять фразеологічні зрощення та інші єдності (ідіоми, які зберігають свою прозору внутрішню форму).

Деякі із дослідників фразеології новогрецької мови виділяють серед фразеологізмів окрему категорію παροιμιώδεις εκφράσεις - που υπόθηκαν από έναν άνθρωπο σε ορισμένο τόπο και χρόνο, аналогом якої в українській мові виступає афоризм - вислів, що узагальнено виражає в стислій формі яку-небудь думку. Це може бути прислів’я, приказка, крилатий вислів, народна поетична формула та інші фразеологізми, які набувають афористичності у мовленні: в наше віконце загляне сонце; хто шукає, той найде; друзі пізнаються в біді; через терні до зірок. Прикладами з новогрецької мови можуть стати наступні висловлювання:

• Η λογοτεχνία είναι ο θλιβερότερος δρόμος που οδηγεί στα πάντα (Αντρέ Μπρετόν)

• Η μουσική είναι αποκάλυψη ανώτερη από κάθε σοφία και φιλοσοφία

• (Λούντβιχ βαν-Μπετόβεν)

• Η κωμωδία τελείωσε = la commedia é finita (Λεονκαβάλλο Ρουτζέρο)

Слід зазначити, що самі грецькі дослідники відзначають, що між поняттями παροιμιώδεις εκφράσεις та παροιμίες немає чіткої грані.

Що стосується української мови, тут розрізняють прислів’я та приказки.

Прислів’я - лаконічний, стійкий, ритмічно організований вислів повчального характеру. Має форму закінченого речення. Виражає судження або має спонукальний сенс. Вони можуть мати і буквальне і переносне значення (наприклад: близький лікоть та не вкусиш), або тільки переносне: горбатого могила виправить). Прислів'я відображають історичний досвід народу, систему моралі (світ не без добрих людей, правда суду не боїться). Прислів'ям властива варіативність (не той козак що переміг, а той козак, що викрутився; з москалем дружбу май а камінь за пазухою тримай.)

Приказка короткий вислів, не рідко повчального характеру, яке має тільки буквальне значення (у тісноті, так не в образі; насильно милий не будеш). У фольклористиці розглядаються і всі образні звороти ( ні до села, ні до міста, не всі дома, дати гарбуза, мертвих бджіл не годуй; насміявся голий стриженому).

За словами дослідниці фразеології М.О. Рибнікової, приказка - це зворот мови, вислів, елемент судження (тобто щось недомовлене, вимагає свого кінця і розвитку, іноді підмета, або присудка і т.д.)

В українській мові між прислів'ями та приказками є прислівно-приказкові вирази, які поєднують особливості і тих і інших (і пряме і непряме значення: і мати і донька – темна ніченька).

Не дивлячись на різноманітність видів ФО, всі вони мають специфіку функціонування, яка визначена самою їх суттю, і ця специфіка в усіх мовах співпадає.