Змагальність сторін

(п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України, ст. 4³ ГПК України, ст. 11 КАС України, ст. 22 КПК України)

Цей принцип покладає на сторони обов'язок доводити перед судом ті обставини, щодо яких існує спір і які мають значення для справедливого вирішення справи. Доказову базу у справі формують сторони, вони й доводять перед судом переконливість своєї позиції, роль суду полягає у вирішенні справи.

Диспозитивність

(ст. 11 ЦПК України, ст. 11 КАС України, ст. 26 КПК України)

Принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Сам суд не може ініціювати вирішення справи - це відрізняє його від контролюючого органу. Суд не може виходити за межі вимог сторін у справі. Відповідно до цього принципу сторони можуть вільно розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду

(п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 13 ЦПК України, ст. 13 КАС України, ст. 24 КПК України)

Надання заінтересованим особам права на оскарження є однією з гарантій ухвалення правосудного судового рішення у справі. В Україні відповідно до статті 129 Конституції запроваджене апеляційне та касаційне оскарження судових рішень.

Апеляційне оскарження - подання скарги до суду апеляційної інстанції на судове рішення суду першої інстанції з мотивів неправильного встановлення обставин у справі або неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Отже, апеляційне оскарження може стосуватися як питань факту, так і питань права.

Касаційне оскарження - подання скарги до суду касаційної інстанції на судові рішення суду апеляційної інстанції, а при потребі - і суду першої інстанції з мотивів неправильного застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Тобто касаційне оскарження може стосуватися лише питань права.

Право на оскарження судових рішень мають особи, які беруть участь у справі, оскільки саме їхніх прав, свобод, інтересів чи обов'язків стосується судове рішення. Можливі випадки, коли суд внаслідок судової помилки або відсутності у нього відповідних відомостей ухвалив судове рішення, яким прямо зачіпаються права, свободи, інтереси чи обов'язки осіб, які не брали участі у справі. Особам, які не брали участі у справі, для захисту своїх інтересів також надано право на оскарження судових рішень.

Державна мова судочинства

(ст. 10 Конституції України, ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.. 14 Закону України «Про мови в Українській РСР», ст. 7 ЦПК України, ст. 3 ГПК України, ст. 15 КАС України, ст. 29 КПК України)

Судочинство здійснюється державною мовою. Особи, які беруть участь у справі та не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право користуватися рідною мовою або мовою, якою вони володіють, а також послугами перекладача.

У судах, поряд з державною, можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин". Заяви, докази учасники процесу можуть подавати регіональною мовою у разі необхідності із залученням перекладача. Використання в судочинстві регіональних мов або мов меншин гарантується державою та забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

У межах території, на якій поширена регіональна мова за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою.

У кримінальному процесі судові рішення, якими суд закінчує судовий розгляд по суті, надаються сторонам кримінального провадження у перекладі на їхню рідну або іншу мову, якою вони володіють. Переклад інших процесуальних документів здійснюється лише за клопотанням зазначених осіб.

Розумні строки

(ст. 6 ЄКПЛ, ст. 157 ЦПК України, ст. 110, 122 КАС України, ст. 28 КПК України)

Вимога про розумні строки судового розгляду покладає на суд обов‘язок вирішити справу без невиправданих зволікань, що дасть можливість надати особі своєчасний і справедливий захист її прав у разі їх порушення.

Суд має розглянути справу протягом якомога меншого часу, але з дотриманням усіх процесуальних прав учасників процесу. ЄСзПЛ визначає такі критерії для визначення того, чи було дотримано розумний строк у конкретній справі: складність справи, важливість справи для особи, поведінка сторін, поведінка держави. До уваги береться увесь строк розгляду справи (а не в якійсь інстанції) аж до виконання судового рішення.

Кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою, неповнолітньої особи має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Також пріоритет суди мають надавати розгляду судових справ, які стосуються інтересів дітей.